Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши за винятковими обставинами у порядку письмового провадження за скаргою Міністерства фінансів України (далі – Міністерство) справу за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі – СДПІ) до Одеської обласної державної адміністрації (далі – ОДА), Одеського головного фінансового управління обласної державної адміністрації (далі – ФУ ОДА), треті особи – Управління державного казначейства в Одеській області (далі – УДК), Одеське обласне управління Національного банку України (далі - Обласне управління НБУ) та Міністерство, про стягнення суми,

У лютому 2006 року СДПІ звернулася до суду з позовом до ОДА, в якому просила стягнути прострочену заборгованість перед державним бюджетом у сумі 10 693 991,83 грн (у т.ч. основний борг – 1 490 000,00 грн, відсотки за користування кредитом – 4 858 393,42 грн, пеня – 4 345 598,41 грн). В обґрунтування позову зазначала, що ОДА у вересні 1994 року отримала від Міністерства цільовий пільговий кредит на зворотній основі для підприємств теплоенергетики, що перебувають у комунальній власності, який своєчасно не повернула, а тому має прострочену заборгованість перед державним бюджетом.

Господарський суд Одеської області постановою від 1 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2006 року, відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 лютого 2009 року касаційну скаргу СДПІ залишив без задоволення, а судові рішення – без змін.

У скарзі до Верховного Суду України Міністерство порушує питання про скасування всіх ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та неоднакове порівняно з іншими справами застосування однієї й тієї самої норми права – статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), зокрема стверджує про непідвідомчість цієї справи судам адміністративної юрисдикції. На підтвердження неоднакової практики скаржник наводить ухвалу Вищого адміністративною суду України від 15 травня 2008 року.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції – переданий на вирішення адміністративного суду публічно правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відкриваючи провадження у справі та розглядаючи справу за правилами КАС України (2747-15) , суд першої інстанції виходив з того, що даний спір є адміністративним. З цим погодилися і суди наступних інстанцій, які розглядали справу у відповідних провадженнях.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 вересня 1994 року між Міністерством та Виконавчим комітетом Одеської обласної Ради народних депутатів, правонаступником якого є ОДА, укладено договір №14304/15 про надання останньому фінансової допомоги у сумі 149 000 млн карбованців на зворотній основі для підприємств теплоенергетики, що перебувають у комунальній власності, без права використання цих коштів на споживання та погашення заборгованості перед бюджетом, з оплатою 30% річних. Строк повного повернення коштів та відсотків сторонами визначено до 20 грудня 1994 року.

Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що у цьому випадку між сторонами на підставі звичайної цивільно-правової угоди виникли договірні відносини не пов’язані з використанням бюджетних коштів, строк позовної давності по яких сплинув 30 вересня 1998 року, а оскільки бюджетної заборгованості не встановлено, то він відмовив у задоволенні позову. Апеляційний та касаційний суди погодилися з таким висновком суду першої інстанції.

Отже спір, який виник між сторонами, не є адміністративним і помилково розглянутий судами в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За наведених обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України приходить до висновку про необхідність скасування всіх постановлених у цій справі судових рішень та про закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Міністерства фінансів України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2009 року, ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2006 року та постанову Господарського суду Одеської області від 1 серпня 2006 року – скасувати, провадження у справі закрити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.