ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.07.2004 Справа N 13/169
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О. - головуюча,
Рибака В.В.,
Черкащенка м. М.,
за участю представників сторін:
від позивача Чорба п.п. (дов. № 127 від 20.10.03р.),
Вукста В.І.;
від відповідача не з’явилися;
треті особи Гонак М.І.(дов. № 06-20/277 від
06.02.04р).
розглянувши матеріали Релігійної громади методистської церкви
касаційної скарги м. Ужгорода
на постанову від 10.12.2003р. Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 13/169 господарського суду
Закарпатської області
за позовом Релігійної громади методистської церкви
м. Ужгорода
до Виконкому Ужгородської міської ради
3-ті особи Закарпатська облдержадміністрація
Авторський навчально-виховний комплекс
(ЗОШ)№ 2
про визнання недійсними п. 8.1 розпорядження
міської управи Ужгородської міської ради
№ 56 від 01.09.92 та ч. 2 п. 5
розпорядження глави міської управи
Ужгородської міської ради № 40 від
08.02.93 та передачу майна
В С Т А Н О В И В:
Релігійна громада методистської церкви м. Ужгорода звернулася з
позовом до виконкому Ужгородської міської ради про визнання
недійсним пункт 8.1 розпорядження міської управи Ужгородської
міської ради № 56 від 01.09.92р. “Про... повернення вилученого
будинку...” в частині передання Ужгородській СШ№ 2 частини
будинку по вул.. Другетів,47 та визнати недійсним розпорядження
глави міської управи Ужгородської міської ради за № 40 від
08.02.93р. “Про передачу в оренду приміщень”, в частині п. 5
ч. 2, щодо передачі в оренду Ужгородській СШ№ 2 частини будинку
по вул. Другетів, 47 з господарськими спорудами, зобов’язати
міськвиконком Ужгородської міської ради прийняти відповідне
розпорядження і передати релігійній громаді методистській церкви
м. Ужгорода належне їй майно та залучити до участі у справі
Закарпатську обласну державну адміністрацію в якості третьої
особи на боці позивача без самостійних вимог.
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від
16.07.2003р. було задоволено клопотання відповідача про
залучення до участі у справі в якості третьої особи на боці
відповідача без самостійних вимог - авторський
навчально-виховний комплекс (ЗОШ)№ 2.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від
15.09.2003 (суддя Ішак І.Г.) позов задоволено частково, визнано
недійсним ч. 2 п. 5 розпорядження глави міської управи
Ужгородської міської ради за № 40 від 08.02.93р. “Про передачу в
оренду приміщень”, зобов’язано виконавчий комітет Ужгородської
міської ради передати релігійній громаді методистської церкви
належне їй майно, а саме – частину будинку по вул. Другетів, 47
м. Ужгорода та господарські добудови, в частині визнання
недійсним пункт 8.1 розпорядження міської управи Ужгородської
міської ради № 56 від 01.09.92р. “Про... повернення вилученого
будинку...” провадження у справі припинено. Рішення мотивоване
тим, що позивач є законним власником будинку в цілому по вул..
Другетів,47 у м. Ужгороді, а в частині визнання недійсним
розпорядження відповідача від 01.09.92р. № 56 (п. 8.1), за
текстом якого повернуто релігійній громаді частину будинку № 47
по вул. Другетів (без добудови, яка не належить церкві)
прибудовану частину - передано СШ № 2, задоволенню не
підлягають, з огляду на припинення дії цього акту в наслідок
прийняття іншого акту, а саме, Розпорядження Представника
Президента України в Закарпатській області від 15.09.92 за № 297
"Про культові споруди в області”, яким урегульовано ті ж самі
суспільні відносини.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
10.12.2003р. (судді: Городечна м. І.- головуючий, Юркевич М.В.,
Бонк Т.Б.) апеляційну скаргу виконавчого комітету Ужгородської
міської ради частково задоволено, рішення суду першої інстанції
в частині визнання недійсним ч. 2 п. 5 розпорядження глави
міської управи Ужгородської міської ради за № 40 від 08.02.93р.
“Про передачу в оренду приміщень” скасовано, в позові в цій
частині відмовлено, в решті рішення залишено без змін. Постанова
мотивована тим, що розпорядження глави міської управи
Ужгородської міської ради за № 40 від 08.02.93р. “Про передачу в
оренду приміщень”, а саме ч. 2 п. 5 цього розпорядження прийнята
в межах її компетенції, визначеної законами України, зокрема,
Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні.
У поданій касаційній скарзі Релігійна громада методистської
церкви м. Ужгорода просить скасувати постанову апеляційної
інстанції, рішення господарського суду залишити без змін,
посилаючись на порушення апеляційною інстанцією норм
матеріального та процесуального права.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, вислухавши
пояснення та заперечення представників сторін в судовому
засіданні, перевіривши юридичну оцінку судовими інстанціями
обставин справи та повноту їх встановлення прийшла до висновку
про відсутність правових підстав для задоволення касаційної
скарги виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 17 Закону України “Про свободу совісті та
релігійні організації” релігійні організації мають переважне
право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою,
необхідною для обслуговування цих будівель.
Як видно з матеріалів справи, розпорядженням представника
Президента України в Закарпатській області від 15.09.1992 року
№ 297 “Про культові споруди в області” у відповідності до ст. 17
Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”
релігійній громаді методистської церкви міста Ужгорода повернуто
у власність культову споруду - молитовний будинок по вул.
Горького, 47 в місті Ужгороді.
Згідно довідки, виданої Державним архівом Закарпатської області
від 15.06.1992 року будівля молитовного дому по вулиці Другетів,
47 (колишня № 15) була придбана на підставі договору
купівлі-продажу від 26.03.1923 року правлінням місій
Методистської єпископської церкви Христа у Нешвілі, штат Тенесі.
Як вбачається з належним чином завіреної копії інвентаризаційної
справи № 761 на будинок № 47 по вулиці Другетів в м. Ужгороді
(а.с. 75-78), зокрема генерального плану, складеного 08.04.1946
року, експлікації від 02.02.1972 року, у власності релігійної
громади методистської церкви до моменту вилучення радянською
владою перебували будівлі, позначені літерами А-1, А'-1. Згідно
рішення виконкому Ужгородської міської ради депутатів трудящих
№ 716 від 08.12.1955 року “Про реєстрацію комунальних
домоволодінь в місті Ужгороді” дані будівлі були передані на
комунальний баланс. Будівлі ж під літерами А"-2, В, І були
збудовані у 70-х роках для потреб дитячих ясел, пізніше передані
ЗОШ № 2.
Згідно ст. 143 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
визначено, що
територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або
через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють
майном, що є у комунальній власності, вирішуючи інші питання
місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.
Стаття 60 Закону України “Про місцеве самоврядування” зазначає,
що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах
належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається
належним йому майном і має право вчиняти щодо свого майна
будь-які дії, що не суперечать закону, в тому числі здавати його
в оренду.
За таких обставин, апеляційний суд підставно прийшов до
висновку, що розпорядження глави міської управи Ужгородської
міської ради народних депутатів від 08.02.1993 року № 40 “Про
передачу в оренду приміщень”, а саме ч. 2 п. 5 цього
розпорядження прийнята в межах її компетенції, визначеної
законами України, зокрема Законом України “Про місцеве
самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним п. 8.1 розпорядження
міської управи Ужгородської міської ради народних депутатів за
№ 56 від 01.09.1992 року, то суд, як першої інстанції так і
апеляційної правомірно дійшли висновку про те, що провадження в
цій частині позовних вимог слід припинити, з огляду на
припинення дії цього акту внаслідок прийняття іншого акту, а
саме розпорядження представника Президента України в
Закарпатській області від 15.09.1992 року № 297 “Про культові
споруди в області”, яким урегульовано ті ж самі суспільні
відносини.
Зазначене свідчить про повноту встановлення обставин справи та
вірне застосування до них норм матеріального та процесуального
права і спростовує доводи касаційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11, Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
10.12.2003р. у справі № 13/169 залишити без зміни, а касаційну
скаргу Релігійної громади методистської церкви м. Ужгорода - без
задоволення.