Вищий господарський суд України
 
                        П О С Т А Н О В А
                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
15.07.2004                             Справа N 02-03/49/3
                               Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
головуючої
суддів
 
за   участю   представників
сторін
 
від позивача                 присутній
від відповідачів             присутній
 
розглянувши       касаційну  Приватного підприємця О-ої І.В.
скаргу
 
на ухвалу                    від 14 січня 2004року
 
господарського суду          Київської області
 
за позовом                   Приватного підприємця О-ої І.В.
 
до                           Бориспільської  об'єднаної  державної
                             податкової інспекції
 
                             Промислової      та      торгівельно-
                             фінансової    Компанії    у     формі
                             Товариства        з         обмеженою
                             відповідальністю "ВК"
 
про                          вилучення речей з чужого володіння
 
Приватним підприємцем О-ою Іриною Володимирівною у січні 2004 року
заявлений позов про вилучення речей з  чужого  володіння.  Позовні
вимоги  мотивовані  тим,  що  затримання  та  вилучення  належного
позивачу вантажу було незаконним,  а другий відповідач утримує цей
вантаж  без  достатніх  на  те  підстав,  встановлених законом або
договором.  Крім того,  скаржник посилається на те,  що у  першого
відповідача  були  відсутні  будь-які  підстави  для  застосування
адміністративного арешту активів  позивача  і  його,  як  власника
вантажу незаконно позбавлено права володіння вилученими речами.
 
Ухвалою господарського  суду Київської області від 14.01.2004 року
(суддя Сибіга О.М.) позовні матеріали Приватного  підприємця  О-ої
І.В.  повернуті  без розгляду на підставі статті 63 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        . Ухвала мотивована тим,
що  державне  мито  сплачено  з  порушенням  вимог пунктів 13,  14
Інструкції  про  порядок  обчислення та справлянні державного мита
( z0050-93  ) (z0050-93)
         і Листа Управління Державного казначейства Київської
області за № 03-03/049 від  05.02.2003року,  а  саме:  на  звороті
платіжного  документа по сплаті державного мита від 29.12.2003року
відсутні  ПІБ  та  підписи  двох  перших  посадових  осіб   банку,
скріплені   печаткою   кредитної   установи,  а  також  запис  про
зарахування  державного  мита  до  державного  бюджету   з   датою
виконання платіжного документа. Відсутні докази, які підтверджують
обставини,  викладені в позовній  заяві  та  на  яких  ґрунтується
позовна вимога,  тобто не подано доказів,  що спірне майно (товар)
знаходиться на зберігання у ТОВ "ВК" м.  Київ. В ухвалі зазначено,
що  згідно  зі  статтею  16  Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
         справи у спорах про право власності  на  майно
або  про  витребування майна з чужого незаконного володіння чи про
усунення   перешкод   у    користування    майном    розглядаються
господарськими судами за місцем знаходження майна.
 
Приватний підприємець О-а І.В.  звернулась з касаційною скаргою до
Вищого  господарського  суду  України,  в  якій   просить   ухвалу
господарського  суду  міста  Києва від 14.01.2004року скасувати як
таку,   що   прийнята   з   порушенням   норм   матеріального   та
процесуального права, справу передати на розгляд до господарського
суду Київської області.  Скаржник наголошує на тому,  що  оригінал
квитанції кредитної установи повністю відповідає вимогам пункту 14
Інструкції  про  порядок  обчислення та справлянні державного мита
( z0050-93  ) (z0050-93)
        ,  а  посилання  суду  на  недотримання  вимог  Листа
Управління   Державного   казначейства    Київської   області   за
№ 03-03/049 від 05.02.2003року є неправомірним,  оскільки цей лист
не є нормативним документом,  не опублікований для широкого загалу
і  він  не  може змінювати норми,  встановлені в Інструкції.  Крім
того,  твердження суду про відсутність в матеріалах справи доказів
того,  що  майно  передане  на  зберігання  другому відповідачу не
відповідає  фактичним  обставинам  справи,  оскільки   до   позову
додавався протокол огляду та вилучення від 11.12.2003року,  згідно
з яким майно передане на зберігання другому відповідачу.  Скаржник
зауважує  на  тому,  що  згідно протоколу від 11.12.2003року майно
було вилучено та передано на зберігання в м.  Бориспіль  Київської
області,  а  тому посилання суду стосовно порушення позивачем норм
про підсудність справ є необґрунтованим.
 
Заслухавши доповідь судді,  перевіривши  наявні  матеріали  справи
колегія суддів вважає,  що касаційна скарга підлягає задоволенню з
наступних підстав.
 
Державне мито,   відповідно   до    статті    46    Господарського
процесуального  кодексу  України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  сплачується в доход
державного бюджету  України  в  порядку  і  розмірі,  встановлених
законодавством України.
 
Декретом Кабінету  Міністрів  України  від  21.01.1993 року № 7-93
"Про державне  мито"  ( 7-93  ) (7-93)
          передбачено,  що  державне  мито
сплачується   за   місцем  розгляду  та  оформлення  документів  і
зараховується до бюджету місцевого самоврядування,  крім мита,  що
справляється  з  позовних  заяв,  які  подаються до господарського
суду,  із апеляційних і касаційних скарг на рішення  та  постанови
господарських  судів,  заяв  про  їх  перегляд  за  нововиявленими
обставинами, яке зараховується до державного бюджету України.
 
Пунктом 13  Інструкції  про  порядок  обчислення   та   справляння
державного  мита  ( z0050-93  ) (z0050-93)
        ,  затвердженої  наказом  Головної
державної  податкової  інспекції  України від 22 квітня 1993  року
N 15, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 травня 1993
року за N 50,  передбачено,  що державне мито,  що справляється  з
позовних  заяв,  які  подаються до арбітражних судів,  із заяв про
перевірку рішень,  ухвал та постанов арбітражних судів  у  порядку
нагляду, зараховується до державного бюджету України.
 
Згідно пункту  14  даної  Інструкції  при  сплаті  державного мита
готівкою до  документа,  щодо  якого  вчиняється  відповідна  дія,
додається  оригінал  квитанції  кредитної  установи,  яка прийняла
платіж,  а при перерахуванні мита з рахунку  платника  -  останній
примірник  платіжного  доручення  з  написом  (поміткою) кредитної
установи такого змісту  "Зараховано  в  доход  бюджету  ______крб.
(дата)".   Цей   напис  скріплюється  першим  і  другим  підписами
посадових осіб і відтиском печатки кредитної установи з  відміткою
дати виконання платіжного доручення.
 
Тобто, пунктом 14 Інструкції ( z0050-93 ) (z0050-93)
        , не передбачено вчинення
кредитною установою будь-яких написів при сплаті  державного  мита
готівкою.   До   апеляційної   скарги   суб'єкта   підприємницької
діяльності О-ої І.В. додано оригінал квитанції 29.12.2003 року про
сплату державного мита.
 
З врахуванням   вищенаведеного,   повернення  господарським  судом
Київської області  позовних  матеріалів  суб'єкта  підприємницької
діяльності О-ої І.В.  з посиланням на те,  що до позовної заяви не
подано доказів сплати державного мита у  встановленому  порядку  є
безпідставним.
 
Також без   підставним   є   посилання   господарського   суду  на
відсутність  доказів,  які  підтверджують  обставини  викладені  у
позовній заяві та на яких ґрунтується позовна вимога.
 
Підставою позову  є  обставини,  якими  позивач  обґрунтовує  свої
вимоги.  Такі обставини складають юридичні факти,  які тягнуть  за
собою  відповідні правові наслідки.  Підстава позову складається з
таких  юридичних  фактів,  які  підтверджують  наявність   спірних
взаємовідносин,  приналежність  сторін до цієї справи та привід до
позову.
 
Якщо у позовній заяві є посилання на докази,  що підтверджують  ви
кладені обставини,  але самі докази до позовної заяви не додані, у
суду відсутні підстави для повернення позовної заяви з  посиланням
на  пункту  З  статті  63  Господарського  процесуального  кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
        .  У цьому випадку згідно статті  38  вказаного
Кодексу,    якщо   подані   сторонами   докази   є   недостатніми,
господарський суд зобов'язаний їх витребувати у процесі підготовки
справи до розгляду.
 
Таким чином  суд  не  позбавлений  можливості зобов'язати позивача
надати докази щодо місцезнаходження спірного майна.
 
Необґрунтованим є  посилання  господарського  суду  і  на  те,  що
позивачу  слід  вирішити  питання  до  якого  суду подавати позов.
Згідно з вимогами статті 17 Господарського процесуального  кодексу
України  ( 1798-12 ) (1798-12)
         якщо справа не підсудна даному господарському
суду,  то саме  суд  надсилає  матеріали  справи  за  встановленою
підсудністю.
 
З огляду   на   викладене,   колегія   суддів  вважає,  що  ухвала
господарського   суду   Київської   області   14.01.2004року   про
повернення  без  розгляду позовної заяви приватного підприємця Оої
І.В.  винесена з порушенням норм процесуального права  і  підлягає
скасуванню,   а   скарга  -  направленню  до  господарського  суду
Київської області для розгляду по суті.
 
Керуючись статтями  111-5,  111-7,   111-9-111-13   Господарського
процесуального  кодексу  України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  Вищий господарський
суд України
 
                       П О С Т А Н О В И В:
 
Ухвалу господарського суду Київської області від 14.01.2004року  у
справі  №  02-03/49/3  скасувати,  справу  скерувати до Київського
апеляційного господарського суду для розгляду по суті.
 
Касаційну скаргу приватного підприємця О-ої І.В. задовольнити.