ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.07.2004 Справа N 8/418
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді: Добролюбової Т.В.,
суддів: Гоголь Т.Г.,
Продаєвич Л.В.
розглянувши
касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “Нафтосервіс”,
м. Ромни
на рішення господарського суду Сумської
області від 02.02.04
та постанову Харківського апеляційного
господарського суду від
06.04.2004р.
зі справи № 8/418
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Нафтосервіс”,
м. Ромни
до Роменської об’єднаної державної
податкової інспекції
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
від позивача: Пушкарь О.М. (довіреність від 05.08.03)
від відповідача: Феденко О.В. (доручення від 14.07.04 № 5061);
Вадаєв М.М. (доручення від 21.01.04 № 271)
Відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
учасники судового процесу належним чином
повідомлені про час і місце засідання суду(ухвала Вищого
господарського суду України від 11.06.04, надіслана 16.06.04).
В С Т А Н О В И В:
Роменською ОДПІ здійснена комплексна планова документальна
перевірка дотримання вимог податкового та валютного
законодавства ТОВ “Нафтосервіс”, про що складений акт від
19.08.03 за № 23-113/219-06710263. Податковим повідомленням -
рішенням від 19.08.03 № 0000892301/0 товариству визначено суму
податкового зобов’язання за платежем – податок на додану
вартість у розмірі 57907 грн. та застосована штрафна (фінансова)
санкція у сумі 57907 грн. Підставою для оформлення податкового
повідомлення – рішення стало порушення з боку товариства
п. 7.2.4 п. 7.2, п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Заявою від 22.12.03 позивачем доповнені позовні вимоги, в яких
останній просив визнати недійсним податкове повідомлення -
рішення ДПІ від 12.12.03 № 0000152600/0, яким товариству
визначена сума податкового зобов”язання з ПДВ у загальному
розмірі 18342 грн. на підставі акта перевірки № 26-234 від
10.12.03. Вказана заява відхилена судом як така, що не пов’язана
з первісним позовом, про що зазначено в протоколі судового
засідання, яке відбулося 12.01.2004р. (т.2, а.с. 74-75).
Рішенням господарського суду Сумської області від 02.02.04
(суддя Кіяшко В.І.) у задоволенні позову відмовлено, з огляду на
те, що надані позивачем податкові накладні не відповідають
вимогам п. 7.2.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, заповнені з порушенням п. 7.2.3,
7.2.4 п. 7.2 ст. 7 цього Закону (в податкових накладних не
вказані адреса підприємства, податковий номер на накладних не
відповідає ідентифікаційному коду на печатці тощо).
За апеляційною скаргою ТОВ “Нафтосервіс” вказане судове рішення
переглянуте в апеляційному порядку і постановою Харківського
апеляційного господарського суду від 06.04.04 (судді: Філатов
Ю.М. – головуючий, Івакіна В,О., Сіверін В.І.) залишене без змін
з тих же підстав. При цьому, судовою колегією апеляційної
інстанції відзначено, що наявні з боку партнерів позивача
порушення вимог податкового законодавства, зокрема, в частині
заповнення податкових накладних, не дають товариству права на
включення зазначених у цих накладних сум ПДВ до складу
податкового кредиту.
В поданій касаційній скарзі ТОВ “Нафтосервіс” просить скасувати
рішення та постанову, прийняти нове рішення про задоволення
позову. В обгрунтування своїх доводів скаржник наводить
наступне: апеляційний суд в порушення вимог ст. 101, 105 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не розглянув доводи апелянта в частині
доповнення позовних вимог вимогою про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення від 12.12.03., неправильно
застосував норми Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, зокрема п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону.
Скаржник посилається на невідповідність акта документальної
перевірки від 19.08.03 вимогам наказу ДПА України від 16.09.02
№ 429. (Більш детальніше дивись скаргу).
Колегія суддів Вищого господарського суду, розглянувши матеріали
справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального
і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги,
вислухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін,
дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем було
включено до податкового кредиту 57 907,12 грн. за податковими
накладним, виданими товариству його контрагентами: ТОВ “Тімекс”,
ТОВ”ОПТ-Сервіс”, ПФ “Сервіс-авто” та ТОВ “Інтермекс”. Формування
податкового кредиту за цими накладними визнано судом
неправомірним, оскільки податкові накладні від ТОВ “Тімекс” та
ТОВ”ОПТ-Сервіс” підписані різними особами, що не мали права
підпису, індивідуальний податковий номер продавця та номер
свідоцтва платника ПДВ вказані невірно, податкові накладні,
виписані ПФ “Сервіс-авто”, державна реєстрація якої скасована.,
податкові накладні, виписані ТОВ “Інтермекс” в ході перевірки
пред’явлені не були, за результатами зустрічної перевірки
взаємовідносини між ТОВ “Інтермекс “та позивачем у справі за
період з 01.01.00 по 01.04.03 не здійснювалися.
Висновок судів, про те, що податкові накладні оформлені з
порушенням Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
призвели до завищення суми податкового кредиту з
ПДВ є правильним.
Згідно з підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати
податку, що не підтверджені податковими накладними.
У разі, коли на момент перевірки платника податку органом
державної податкової служби суми податку, попередньо включені до
складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими
зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе
відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених
законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не
підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, тому
інспекція відповідно до вимог п. 7 ст. 11 Закону України “Про
державну податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
мала всі
підстави для застосування до товариства фінансових санкцій.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, виходячи із
встановлених фактичних обставин справи, з урахуванням
вищенаведених норм законодавства погоджується з висновками
господарських судів про відсутність підстав для задоволення
позову.
Оскаржувані рішення та постанова господарських судів
відповідають нормам матеріального та процесуального права і є
законними.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Сумської області від 02.02.2004р. та
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
06.04.2004р. зі справи № 8/418 – залишити без змін.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Нафтосервіс” – залишити без задоволення.