ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.07.2004 р. справа N 6/330н
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Жовтневому районі м.
відкритому Луганська
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 10.03.2004
у справі № 6/330н
господарського суду Луганської області
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності
- фізичної особи П-ко Л.Ю.
до ДПІ у Жовтневому районі м.
Луганська
про визнання податкового
повідомлення-рішення недійсним
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Луганської області від 16.01.2004 у
справі № 6/330н, залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 10.03.2004 позов задоволено:
податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м.
Луганська від 26.05.2003 № 000101/2333/0/159 визнано недійсним;
стягнуто з ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська на користь
позивача 203 грн. судових витрат.
У касаційній скарзі ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська просить
скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 10.03.2004, рішення господарського суду Луганської області від
16.01.2004 у справі № 6/330н та прийняти нове рішення, яким у
позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм Закону України "Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
від 06.07.1995
№ 265/95-ВР (зі змінами і доповненнями), Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000
№ 2181-ІІІ, п. 7 ст. 11 Закону України "Про державну податкову
службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
від 04.12.1990 № 509-ХІІ.
Сторони не скористались своїм процесуальним правом на участь своїх
представників у судовому засіданні касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи
та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої
та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського
суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено
наступне.
ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська було проведено перевірку
господарської одиниці - букмекерської контори, що належить
позивачу і розташована за адресою: м. Луганськ, стосовно
дотримання вимог законодавства при здійсненні розрахункових
операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами
підприємницької діяльності, за наслідками якої складено акт
№ 0000181 від 19.05.2003, яким встановлено порушення позивачем
вимог п. 13 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
у зв'язку з невідповідністю суми
готівкових коштів на місці здійснення розрахунків сумі коштів, яка
зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій у
розмірі 578 грн.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Жовтневому районі м.
Луганська було прийнято податкове повідомлення-рішення від
26.05.2003 № 000101/2333/0/159, яким на підставі ст. 22 Закону
України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем штрафні
санкції у розмірі 2 890 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди першої та
апеляційної інстанцій виходили з того, що штрафні санкції,
встановлені Законом України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, не є податковим зобов'язанням, у зв'язку
з чим податкові органи не мають права визначити штрафні санкції за
порушення вимог вищезазначеного закону на підставі Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
і
направляти податкові повідомлення-рішення.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів попередніх
інстанцій не є такими, що грунтуються на правильному застосуванні
норм матеріального права та всебічному, повному і об'єктивному
розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,
керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на наступне.
Даючи правову оцінку оспорюваному податковому повідомленню-
рішенню, суди встановили, що штраф, нарахований за порушення вимог
Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
не є податковим зобов'язанням позивача відповідно до
чинного законодавства, зокрема ст. ст. 14, 15 Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
від 25.06.1991 № 1251-ХІІ, п.
1.5 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язання
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181- ІІІ, у зв'язку з чим
відповідач вийшов за межі своїх повноважень, визначивши розмір
вищезазначеного штрафу.
Проте, такий висновок зроблено без належного правового аналізу
положень Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та Закону України "Про державну податкову
службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
від 04.12.1990 № 509-ХІІ, оскільки
відповідно до ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та ч. 1 ст. 11 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
податкові органи
наділені повноваженнями щодо нарахування і стягнення штрафів,
передбачених ст. 22 Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Отже, господарські суди, встановивши, що податкові органи не мають
права визначати штрафні санкції за порушення вимог Закону України
"Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
як
податкове зобов'язання, не взяли до уваги те, що вказана обставина
не є підставою для визнання недійсним оспорюваного податкового
повідомлення-рішення в цілому, оскільки судами взагалі не було
з'ясовано чи мало місце порушення позивачем вимог Закону України
"Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, не
надано будь - якої оцінки фактам порушень позивачем норм вказаного
Закону, встановленим в акті перевірки.
Слід зазначити, що викладення змісту акту перевірки підприємства
позивача без оцінки його як доказу за правилами ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, не може вважатися встановленням судом факту, на
підтвердження якого надано ці докази.
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
Допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції
вищезазначені порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
неправильне застосування у зв'язку з цим норм матеріального права
відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою
для скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення
справи на новий розгляд.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновки щодо правильності
вирішення спору при невстановленні судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська задовольнити
частково.
Скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 10.03.2004 та рішення господарського суду Луганської області
від 16.01.2004 у справі № 6/330н, а справу передати на новий
розгляд до господарського суду Луганської області.