ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.07.2004 справа N 5/3159-9/455
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Личаківському районі м.
відкритому Львова
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 01.03.2004
у справі № 5/3159-9/455
господарського суду Львівської області
за позовом ЛКП музей "ЛЦ"
до ДПІ у Личаківському районі м.
Львова
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від 29.12.2003 у
справі № 5/3159-9/455 у позові відмовлено з мотивів порушення
позивачем п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від
03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями).
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ЛКП музей "ЛЦ" подало
апеляційну скаргу до Львівського апеляційного господарського суду.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
01.03.2004 рішення господарського суду Львівської області від
29.12.2003 у справі № 5/3159-9/455 скасовано, позов задоволено:
визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у
Личаківському районі м. Львова від 07.10.2003
№ 0003692320/0/18870/23-2 у частині визначення податкового
зобов'язання з податку на додану вартічть у сумі 24 641, 30 грн.
Стягнуто з ДПІ у Личаківському районі м. Львова на користь
позивача витрати по оплаті державного мита у розмірі 42, 50 грн.
та 95, 203 грн. сплачених судових витрат за розгляд справи в
господарському суді першої інстанції.
У касаційній скарзі ДПІ у Личаківському районі м. Львова просить
скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 01.03.2004 та залишити в силі рішення господарського суду
Львівської області від 29.12.2003 у справі № 5/3159-9/455,
посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції
норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 3.1.1 п.
3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 151 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
та ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В засіданні суду було оголошено перерву до 15.07.2004 до 12 год.
30 хв.
Сторони не скористались своїм процесуальним правом на участь своїх
представників у судовому засіданні касаційної інстанції
15.07.2004.
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі
встановлених в них фактичних обставин правильність застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція виходить із обставин, встановлених у справі
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено,
що ДПІ у Личаківському районі м. Львова було проведено планову
документальну перевірку ЛКП музей "ЛЦ" з питань дотримання вимог
податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2001 по
30.06.2003, за наслідками якої складено акт від 03.10.2003
№ 264/23-239/13808643, яким встановлено заниження позивачем
податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 16
601, 52 грн. з вартості орендно-охоронної плати, що сплачується
фізичним особам частково від встановлених тарифів (оскільки оплата
вартості орендноохоронної плати фізичними особами згідно з
укладеними з позивачем договорами здійснювалася не на повну суму,
а частково, хоч передача права власності на земельну ділянку під
гробівці відбулося відразу після сплати 20 % вартості встановлених
тарифів).
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Личаківському районі м.
Львова прийняла податкове повідомлення-рішення від 07.10.2003
№ 0003692320/0/18870/23-2, яким позивачу визначено суму
податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі
24 886, 30 грн. (в т.ч. основний платіж - 16 676 грн., штрафні
санкції - 8 210, 30 грн.), з яких 24 641, 30 грн. є предметом
оскарження.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарський суд апеляційної інстанції всебічно і повно дослідив
обставини справи і прийшов до правильного висновку щодо законності
і обгрунтованості вимог позивача з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що
відповідно до ухвали сесії Львівської міської Ради від 28.10.1991
та від 13.05.1999 № 229, Наказу Міністерства культури і мистецтв
України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки
України "Про затвердження Порядку надання платних послуг закладами
культури і мистецтв" від 21.12.1999 № 732/306/152 ( z0923-99 ) (z0923-99)
, п.
2.2 та Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ) (161-14)
, наказом
Департаменту землеустрою та планування забудови міста Львівської
міської Ради 28.05.2001 № 48 було затверджено "Положення про
орендно-охоронну плату за землю на території ЛКП музей "ЛЦ".
Згідно з вказаним Положенням орендно-охоронна плата за землю під
існуючі гробівці здійснюється з дати прийняття ухвали Львівської
міської Ради № 229 за згодою сторін поступово, що оформляється
відповідною угодою строком на 20 років (за бажанням платника
допускається одноразова повна сплата орендно-охоронної плати за 20
років).
Господарськими судами також встановлено і матеріалами справи
підтверджено, що між ЛКП музей "ЛЦ" та фізичними особами було
укладено договори про оплату орендно-охоронної плати за земельну
ділянку (зайняту під гробівцем, що їм належить на праві власності)
за термін 20 років та договори про оплату орендноохоронної плати
за комплекс робіт з утримання і благоустрою загальної території за
термін 20 років, відповідно до яких фізичні особи зобов'язувались
сплачувати орендно-охоронну плату за комплекс робіт з утримання та
благоустрою загальної території за термін 20 років (зазначені
договори є чинними та не визнані у встановленому порядку
недійсними).
Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування є
операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на
митній території України, в тому числі операції з оплати вартості
послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права
власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для
погашення кредиторської заборгованості заставодавця.
Згідно з п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 зазначеного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт,
послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період,
протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на
банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт,
послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт,
послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі
платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації
готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника
податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата
оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг)
платником податку.
Викладене свідчить, що позивач, який зараховував до складу
податкового зобов'язання з податку на додану вартість отримані від
фізичних осіб за орендно-охоронні послуги кошти, не порушував
вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Що стосується посилань відповідача в акті перевірки на передачу
права власності на земельну ділянку під гробівцем, як на подію,
яка сталася раніше, то слід зазначити наступне.
Господарським судом апеляційної інстанції цілком правомірно
зазначено, що укладені між ЛКП музей "ЛЦ" та фізичними особами
договори про оплату орендно-охоронної плати за своєю правовою
природою є договорами про надання послуг і з їх змісту не
вбачається, що сторони мали на меті передачу права власності на
гробівець або на земельну ділянку під гробівцем.
Крім того, господарським судом встановлено, що ЛКП музей "ЛЦ" не
є власником ані гробівців, які збудовані за власні кошти
фізичних осіб, ані земельних ділянок, які як землі кладовищ,
належить до земель комунальної власності.
З огляду на викладене, висновки відповідача щодо надання позивачем
послуг у вигляді передачі права власності (видачі свідоцтв на
право власності) на земельну ділянку під гробівцем, не знайшли
свого підтвердженя під час розгляду справи, про що цілком
правомірно зазначено господарським судом апеляційної інстанції.
За таких обставин постанова Львівського апеляційного
господарського суду від 01.03.2004 у справі № 5/3159-9/455
відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам
справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Личаківському районі м. Львова залишити без
задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 01.03.2004 у справі № 5/3159-9/455 - без змін.