ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.07.2004 Справа N 34/295
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
За участю представників позивача - присутній,
відповідача - присутній;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Н-ськ
касаційну скаргу ВАТ "ХХХ"
на рішення господарського суду Ч-ської області
від 14.11.2003 року
та постанову Ч-ського апеляційного господарського
суду від 26.01.2004 року
у справі № Х5
за позовом Ч-ського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів
до ВАТ "ХХХ"
про стягнення 55071,00 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Ч-ської області від 14.11.2003 року у
справі № Х5 (суддя А.А.А.) позов Ч-ського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) до ВАТ "ХХХ"
(далі - Товариство) про стягнення 55071,00 грн. штрафних санкцій
задоволено. З відповідача на користь Фонду стягнуто 55071,00 грн.
штрафу, 550,71 грн. витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від
26.01.2004 року (судді Б.Б.Б., В.В.В., Г.Г.Г.) рішення
господарського суду Ч-ської області від 14.11.2003 року у справі №
Х5 залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства - без
задоволення.
Не погоджуючись із зазначеними судовими актами, відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною
скаргою, у якій просить рішення господарського суду Ч-ської
області від 14.11.2003 року та постанову Ч-ського апеляційного
господарського суду від 26.01.2004 року скасувати, в позові
відмовити. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те,
що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
неправильно застосовані норми матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального права, вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
від 21.03.1991 року
(далі - Закон) для підприємств (об'єднань), установ і організацій
незалежно від форми власності і господарювання встановлюється
норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів
у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих,
а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого
місця, якщо інше не передбачено законом. Стаття 20 Закону
( 875-12 ) (875-12)
передбачає, що підприємства (об'єднання), установи і
організації незалежно від форми власності і господарювання, де
кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом,
передбаченим ч. 1 ст. 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, щороку сплачують
відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів
штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної
заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в
установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
На підставі звіту поданого ВАТ "ХХХ" про зайнятість та
працевлаштування інвалідів за 2002 рік, в якому зазначено, що
фактично протягом вказаного періоду у відповідача працювало 54
працівники-інваліди, тоді як за чотиривідсотковим нормативом
передбачено 63 робочих місця для інвалідів, суди першої та
апеляційної інстанцій прийшли до висновку про задоволення позову
та стягнення штрафних санкцій.
Разом з тим, судами не враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 18
Закону ( 875-12 ) (875-12)
працевлаштування інвалідів здійснюється
центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної
політики, органами місцевого самоврядування, громадськими
організаціями інвалідів.
Крім того, п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 "Про організацію
робочих місць та працевлаштування інвалідів" ( 314-95-п ) (314-95-п)
(далі -
Положення) передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється
державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими
Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з
урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Обов'язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і
спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі
індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи
соціального захисту населення (п. 11 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
), а
державна служба зайнятості відповідно до п. 12 Положення
( 314-95-п ) (314-95-п)
сприяє працевлаштуванню інвалідів.
Враховуючи вищезазначене, у підприємства виникає обов'язок
працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції
органів, вказаних у ст. 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, чи у разі звернення
інваліда самостійно.
Із матеріалів справи не вбачається, що вказані органи направляли
інвалідів або безпосередньо інваліди зверталися до ВАТ "ХХХ" для
працевлаштування.
Аналіз вищенаведених даних свідчить про те, що судами зроблено
висновки на неповно з'ясованих обставинах, що вплинуло на
правильність застосування норм матеріального права.
Згідно з ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення,
касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин
справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що
оскаржувані рішення господарського суду Ч-ської області від
14.11.2003 року та постанова Ч-ського апеляційного господарського
суду від 26.01.2004 року підлягають скасуванню.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене та
вирішити спір відповідно до вимог закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11, Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВАТ "ХХХ" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Ч-ської області від 14.11.2003 року та
постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від 26.01.2004
року у справі № Х5 скасувати, а справу направити на новий розгляд
до суду першої інстанції.