ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.07.2004 Справа N 15/272
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу ЗАТ “СБ” на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 31.03.2004 р. та на рішення
господарського суду Рівненської області від 03.09.2003 р. у
справі за позовом ЗАТ “СБ” до Обласного виробничого
державно-комунального підприємства водопровідно-
каналізаційного господарства “Р”
про розірвання договору та стягнення сум
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
У С Т А Н О В И В:
У серпні 2003р. ЗАТ “СБ” пред’явило в господарському суді позов
до Обласного виробничого державно-комунального підприємства
водопровідно-каналізаційного господарства “Р” про розірвання
договору № 2 від 10.02.1997р. та стягнення заборгованості у
розмірі 96660,14 грн.
Рішенням господарського суду Рівненської області від
03.09.2003р., залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 31.03.2004р., у позові було
відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2004р. та
рішення господарського суду Рівненської області від 03.09.2003р.
і прийняти нове рішення яким задовольнити позов, посилаючись на
порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених в пункті 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про
судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
(зі змінами і доповненнями),
рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,
вирішив справу у відповідності з норами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Як видно з матеріалів справи сторони 10.02.1997р. за № 2РС
уклали договір міни векселів на продукцію підприємств
Рівненської області.
Номенклатура продукцію, її ціна і обсяги визначаються
додатковими угодами до цього договору.
ЗАТ “СБ” 10.02.1997 р. по акту прийому-передачі передав
відповідачу векселі на загальну суму 350000 грн.
01.02.2000р. сторони підписали додаткову угоду за № 1, якою
визначили строк погашення заборгованості відповідача до
01.07.2000р.
Зазначене не оспорювалось сторонами, як і той факт, що
відповідач не передав позивачу продукції на 96660,14 грн.
Суд відмовив у задоволенні позову, як з підстав недоведеності
заявлених вимог, так і у зв’язку з пропуском позивачем строку
позовної давності, але при цьому не врахував, що у випадку, коли
суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів
установить, що право позивача, про захист якого він просить, не
порушено, постановлюється рішення про відмову в задоволенні
позову саме із цих підстав, а не через пропуск строку давності.
Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк
позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі
ст. 80 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(діяв на період виникнення спірних
правовідносин) постановлює рішення, яким відмовляє у позові у
зв’язку із закінчення строку давності, а при визнанні причин
пропуску цього строку поважними, порушене право має бути
захищене.
Не з’ясував суд до кінця предмет і підставу заявленого позову.
Як посилався відповідач, ним було заявлено позов про розірвання
договору та відшкодування збитків в розмірі непоставленої
продукції, виходячи з вимог ст. 232 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за
обставин відмови відповідача за отримані векселі поставити решту
продукції.
Без дослідження і оцінки суду залишились посилання позивача і на
те, що у додатковій угоді № 1 від 01.02.2000р. відсутні істотні
умови.
Суд другої інстанції, залишаючи рішення господарського суду без
змін, на зазначене теж уваги не звернув.
Отже, ухвалені судові рішення визнати законними і обґрунтованими
не можна, а тому підлягають скасуванню.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене,
з’ясувати дійсні обставини справи, обґрунтованість вимог
позивача і заперечень відповідача і вирішити спір відповідно до
вимог закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ЗАТ “СБ” задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
31.03.2004р. та рішення господарського суду Рівненської області
від 03.09.2003р. скасувати і справу передати на новий розгляд до
суду першої інстанції, в іншому складі суду.