ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.07.2004 Справа N 6/90Н
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився
від відповідача: не з’явився
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.
Красний луч
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
13.10.2003р.
у справі № 6/90н Господарського суду Луганської області
за позовом Малого приватного підприємства “К”
до Державної податкової інспекції у м. Красний Луч
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Мале приватне підприємство “К” звернулося до Господарського суду
Луганської області з позовом до Державної податкової інспекції у
м. Красний Луч про визнання недійсним податкового повідомлення-
рішення від 17.03.2003р. № 0000032601/0.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 21.05.2003р.
у даній справі у задоволенні позовних вимог Малому приватному
підприємству “К” відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
13.10.2003р. рішення Господарського суду Луганської області від
21.05.2003р. у справі № 6/90н скасовано частково: визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у м. Красний Луч від 17.03.2003р. № 0000032601/0 у
частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану
вартість у сумі 19930,39 грн., у тому числі 15944,31 грн. –
основного платежу, 3986,08 грн. – штрафної санкції; в іншій
частині залишене без змін.
Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 13.10.2003р., Державна податкова
інспекції у м. Красний Луч подала касаційну скаргу, в якій
просить частково скасувати постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 13.10.2003р. в частині визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової
ўнспекцўї у м. Красний Луч від 17.03.2003р. № 0000032601/0 у
частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану
вартість у сумі 19930,39 грн., у тому числі 15944,31 грн. –
основного платежу, 3986,08 грн. – штрафної санкції. Свою вимогу
Державна податкова інспекції у м. Красний Луч мотивує тим, що
апеляційним господарським судом порушено норми матеріального
права, а саме п. п. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст.
7 Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Сторони не скористались правом, наданим ст. 22 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
та в господарське засідання суду касаційної
інстанції не з’явились. Про час і місце розгляду касаційної
скарги сторони повідомлені.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність
застосування місцевим господарським судом та апеляційним
господарським судом норм матеріального та процесуального права,
Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна
скарга Державної податкової інспекції у м. Красний Луч підлягає
задоволенню частково.
Господарським судом встановлено, що за результатами позапланової
перевірки з питань дотримання позивачем податкового
законодавства за період з 01.01.2001р. по 01.02.2003р., про що
17.03.2003р. складено акт, відповідачем прийнято податкове
повідомлення-рішення від 17.03.2003р. № 0000032601/0, яким
позивачу визначена сума податкового зобов’язання з податку на
додану вартість у сумі 44672грн., у тому числі 35600грн. –
основного платежу, 9072грн. – штрафної санкції. Підставами
нарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість
стало те, що позивачем віднесені до податкового кредиту суми
податку на додану вартість сплачені за операціями позивача з ЗАТ
“Д”, ЗАТ “Б”, ТОВ “Н”, МПП “П”, МПП “Г”.
Відповідно до п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на нарахування
податку та складання податкових накладних надається виключно
особам, зареєстрованим як платники податку у порядку,
передбаченому статтею 9 цього Закону.
Господарським судом встановлено, що податкові накладні, на
підставі яких позивач включив до податкового кредиту суми
податку на додану вартість, були складені ЗАТ “Д”, ЗАТ “Б”, ТОВ
“Н”, МПП “П”, МПП “Г”, з яких ЗАТ “Д”, ЗАТ “Б” та ТОВ “Н” у базі
даних юридичних осіб відсутні, платниками податку на додану
вартість не зареєстровані та у державному реєстрі підприємств та
організацій не значаться. За таких обставин у даних осіб було
відсутнє право на нарахування податку на додану вартість та
складання податкових накладних, на підставі яких позивачем
задекларовано податковий кредит. Отже відповідачем у цьому
випадку правомірно донараховано позивачу податкові зобов’язання
з податку на додану вартість.
Згідно з п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну,
що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер
податкової накладної; дату виписування податкової накладної;
назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної
особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце
розташування юридичної особи або місце податкової адреси
фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану
вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх
кількість (обсяг, об’єм); повну назву отримувача; ціну продажу
без врахування податку; ставку податку та відповідну суму
податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що
підлягають сплаті з урахуванням податку.
Проте, господарським судом встановлено, що позивач під час
перевірки не мав належним чином оформлених податкових накладних
МПП “П” та МПП “Г”, а саме: податкова накладна МПП “П” від
12.10.2001р. № 157 не містить номера свідоцтва МПП “П” як
платника податку на додану вартість, печатки МПП “П”, вказаний
індивідуальний податковий номер МПП “К” не відповідає дійсному
податковому номеру; в податкових накладних МПП “Г” також
неправильно вказаний індивідуальний податковий номер МПП “К”, що
і є підставою вважати їх такими, які не відповідають вимогам п.
п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного
періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих)
платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням
товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу
валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті
податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними
деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття
робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує
перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми, до
податкового кредиту включаються тільки ті витрати по сплаті
податку, які, зокрема, підтверджені податковими накладними, що
оформлені відповідно до п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до п. п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі порушення
продавцем порядку виписування податкової накладної платник
податку (покупець) має право звернутися до кінця поточного
податкового періоду з відповідною заявою до органу державної
податкової служби за своїм місцезнаходженням. До заяви додаються
копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що
засвідчують придбання товарів (робіт, послуг). Своєчасно подана
заява є підставою для включення до податкового кредиту суми
податку на додану вартість, сплачену у зв'язку з придбанням
товарів (робіт, послуг).
Господарським судом встановлено, що правом, встановленим п. п.
7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
щодо подачі заяви до податкового органу
разом з документами, що підтверджують придбання товару, позивач
не використав.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки апеляційним господарським
судом порушено вищезгадані норми матеріального права, то
прийнята постанова цього господарського суду підлягає
скасуванню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 6 ст.
111-9, ст.ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України.
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Красний Луч
задовольнити частково.
Скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 13.10.2003р., а рішення Господарського суду Луганської
області від 21.05.2003р. у справі № 6/90н залишити в силі.