ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.07.2004 Справа N 5/148
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28.10.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кривди Д.С.
суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників
сторін:
від позивача: Цигика І.Ю.
від відповідача: Стрілець І.Ю., Шавло Р.О.
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 19.09.2003 р.
у справі N 5/148 Господарського суду Запорізької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Науково-технічне об'єднання "Графіт"
до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському
районі м. Запоріжжя
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне
об'єднання "Графіт" звернулося до Господарського суду Запорізької
області з позовом до Державної податкової інспекції у
Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення від 24.02.2003 р.
N 000012601/0/3926.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
23.07.2003 р. (суддя К.В. Проскуряков), залишеним без змін
постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
19.09.2003 р. (судді: О.В. Юхименко, Н.Д. Коробка, О.М. Яценко),
позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю
"Науково-технічне об'єднання "Графіт" задоволено: визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення від 24.02.2003 р.
N 000012601/0/3926, стягнуто з Державної податкової інспекції у
Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя на користь позивача
витрати по сплаті держмита у розмірі 85,00 грн. та витрати на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у
розмірі 118,00 грн.
Не погодившись з постановленими у даній справі судовими
рішеннями, Державна податкова інспекція у Орджонікідзевському
районі м. Запоріжжя подала касаційну скаргу, в якій просить дані
судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у
задоволенні позову відмовити. Свою вимогу Державна податкова
інспекція у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя мотивує тим,
що апеляційним господарським судом неправильно застосовано норми
матеріального права, а саме п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, ст. 1
Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні" ( 996-14 ) (996-14)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши доводи та
заперечення представників сторін, які з'явились в господарське
засідання суду касаційної інстанції, перевіривши правильність
застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у
Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя задоволенню не підлягає.
Господарським судом встановлено:
- Позивач та ПП "Днепрохозторг" уклали договори
купівлі-продажу, за якими позивач отримав у ПП "Днепрохозторг"
товарно-матеріальні цінності на суму 138178,8 грн., та передав у
власність ПП "Днепрохозторг" металоконструкцію на суму
108082,8 грн. Рішенням Господарського суду Запорізької області від
31.10.2002 р. у справі 1/7/988 договір N 50 від 04.09.2000 р.
було визнано недійсним, з підстав, передбачених ст. 49
ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, та припинено провадження у справі
щодо визнання інших договорів недійсними, проте реституції по
договору, що визнаний недійсним, здійснено не було.
- Позивач та ПП "Оптиміст-99" уклали договори
купівлі-продажу, які рішенням Господарського суду Запорізької
області від 11.11.2002 р. у справі N 1/4/1047 визнані недійсними,
з підстав, передбачених ст. 49 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, у
зв'язку з укладенням їх з метою, завідомо суперечною інтересам
держави і суспільства при умислі з боку ПП "Оптиміст-99". Проте,
реституції здійснено не було.
- Відповідачем було проведено позапланову документальну
перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового
законодавства при взаємовідносинах з ПП "Днєпрхозторг" та
ПП "Оптиміст-99", про що 20.02.03 р. складено акт. В ході
перевірки фахівцями відповідача встановлено порушення позивачем
ст. 3, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
оскільки суми віднесені до
валових витрат по угодам, що визнані недійсними, на погляд
відповідача підлягають виключенню. За результатами перевірки
відповідачам прийнято податкове повідомлення-рішення
N 000012601/0/3926 від 24.02.2003 р., яким донараховано позивачу
податок на прибуток у сумі 69600 грн. і застосовано штрафні
(фінансові) санкції у сумі 34800 грн.
Згідно п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та обігу
(далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу
валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених
(нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,
послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання
електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень,
установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті. Таким чином, як
випливає з приписів даної правової норми до складу валових витрат
включаються витрати, що саме сплачені (нараховані) платником
податку протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,
послуг) і охороною праці. Як випливає з судових рішень, позивачем
було здійснено витрати за договорами, що визнані недійсними, отже
у позивача було право щодо віднесення до валових витрат
відповідних витрат.
Як вже було зазначено, угоди купівлі-продажу, за якими
позивачем здійснено господарські операції, було визнано недійсними
з підстав, передбачених ст. 49 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Поняття щодо угод викладені у ст. 41 ЦК Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, який діяв у час виникнення спірних правовідносин.
Згідно ст. 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і
організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення
цивільних прав або обов'язків. Отже, як випливає з приписів даної
правової норми, угода це є дія, яка спрямована на встановлення
цивільних прав та обов'язків. За таких обставин, уклавши угоди з
ПП "Днепрохозторг" та ПП "Оптиміст-99" позивач набув право вимоги
до ПП "Днепрохозторг" та ПП "Оптиміст-99" виконати зобов'язання,
які взяли на себе дані особи.
Згідно п. 1.31 ст. 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, якою визначено термін, який
вживається в цьому Законі, продаж товарів - будь-які операції, що
здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки
та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу
прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно
від строків її надання, а також операції з безоплатного надання
товарів. Таким чином, як випливає з даної правової норми, операції
купівлі-продажу товарів здійснюються на підставі договору
купівлі-продажу, отже поняття операція та договір не є тотожними.
Згідно ст. 49 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
якщо угода
укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної
держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в
разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується
все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією
стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане
нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування
одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все
одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а
одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного
стягується в доход держави. Як випливає з приписів вищенаведеної
норми Кодексу, дана норма не передбачає повернення сторін у
первісний стан, який існував до виконання угоди сторонами.
Враховуючи, що позивачем було здійснено операції за якими ним
здійснено витрати і дані витрати позивачу повернено не було, то
відповідачем безпідставно донараховано фінансові санкції з податку
на прибуток. Отже висновок апеляційного господарського суду щодо
цього є правильним, а посилання відповідача на порушення
апеляційним господарським судом п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
є помилковим.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського суду
є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом та
апеляційним господарським судом норми матеріального та
процесуального права порушено не було, то підстави для скасування
даних судових рішень відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення,
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
19.09.2003 р. у справі N 5/148 - без змін.