ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.07.2004 Справа N 2-23/11882-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого – судді
суддів :
розглянувши у відкритому Сільськогосподарського виробничого
судовому засіданні касаційну кооперативу “КП”
скаргу
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 26.03.2004
у справі № 2-23/11882-03
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Сільськогосподарського виробничого
кооперативу “КП”
до Євпаторійської об’єднаної
державної податкової інспекції
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення,
за участю представників від:
позивача
відповідача не з’явились
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
26.03.2004 позов задоволено: визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Євпаторійської ОДПІ від 17.06.2003
№ 0000192602/0.
За результатами апеляційного провадження, Севастопольським
апеляційним господарським судом прийнято постанову від
26.03.2004, якою змінено резолютивну частину рішення місцевого
господарського суду, а саме: позов задоволено частково, визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення Євпаторійської ОДПІ від
17.06.2003 № 0000192602/0 у частині застосування штрафу в сумі
1 200, 00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою у справі судовою постановою, СВК
“КП” звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 26.03.2004 скасувати, а
рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
16.12.2003 залишити в силі, посилаючись на порушення норм
матеріального та процесуального права з мотивів, які викладені у
касаційній скарзі.
Заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого
та постанові апеляційного господарських судів, проаналізувавши
правильність застосування господарськими судами норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України,
В С Т А Н О В И Л А :
З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається, що
Євпаторійською ОДПІ проведено позапланову тематичну перевірку
СВК “КП” з питання дотримання вимог ст. 8 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
за період з
01.10.2001 до 31.12.2001, якою було встановлено, що позивач, в
порушення п. 8.6 ст. 8 вказаного вище Закону здійснив реалізацію
активів, які перебували у податковій заставі на суму 44 822, 00
грн., без узгодження з органом державної податкової служби.
За результатами перевірки складено акт від 17.06.2003 № 67/26-
20, на підставі якого Євпаторійською ОДПІ прийнято податкове
повідомлення-рішення 17.06.2003 № 0000192602/0, яким до СВК “КП”
застосовані штрафні санкції на суму 44 822, 00 грн.
З’ясовуючи обставини справи, місцевим господарським судом було
встановлено, що СВК “КП” здійснював діяльність по виробництву,
заготовці, переробці, реалізації, схову сільськогосподарської
продукції (зернових, колосових, кормів, м’яса, молока тощо).
Згідно Статуту, позивач є сільськогосподарським підприємством, у
зв’язку з чим суд зазначив, що реалізація зернових по їх
звичайним цінам не потребує на те письмового узгодження
податкового органу.
За таких обставин місцевий господарський суд вважає, що операції
з реалізації продукції власного виробництва, у тому числі
пшениці і ячменю не потребують узгодження з податковими
органами, оскільки вирощування зернових культур для позивача є
підприємницькою діяльністю, а отже, зерно пшениці та ячменю є
готовою продукцією рослинництва, а реалізація цієї продукції
здійснювалась позивачем за цінами не нижче звичайних.
Приймаючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив з
того, що податковий борг в сумі 44 822, 00 грн., мав місце у
позивача станом на 03.11.2000 згідно акту опису активів. Право
податкової застави за вказаною сумою виникло на підставі Указу
Президента України від 04.03.1998 № 167/98 “Про заходи щодо
підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 167/98 ) (167/98)
, який був чинний до
01.10.2001.
У зв’язку з набуттям чинності Закону України від 21.12.2000
№ 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
,
зазначений вище Указ втратив чинність з 01.10.2001, а отже, на
думку суду, акт опису від 03.11.2000 втратив чинність також.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку
про неправомірність застосування Євпаторійською ОДПІ штрафних
(фінансових) санкцій до СВК “КП”, а тому спірне податкове
повідомлення-рішення визнав недійсним.
З’ясовуючи обставини справи, апеляційною інстанцією було
встановлено, що позивачем було фактично передано товарів на суму
43 622, 00 грн. в порядку внесення орендної плати.
Виходячи із приписів п. 1.13 ст. 1, пп. “а” пп. 8.6.1 п. 8.6
ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, апеляційним господарським судом зроблено
висновок, що передача товарів, які перебувають у податковій
заставі, не входить у число способів відчуження майна без
узгодження з податковими органами, у зв’язку з чим застосування
фінансових санкцій до позивача у розмірі 43 622, 00 визнано
судом обґрунтованим.
Разом з цим, спірне податкове повідомлення-рішення визнано
недійсним у частині відчуження товарів на суму 1 200, 00 грн.,
оскільки факт відчуження товарів ПП Р-ву позивачем
заперечується, а доказів, які б спростовували зазначений факт
відповідачем не подано.
Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не
може погодитись з висновками господарських судів попередніх
інстанцій виходячи з наступного.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пп. “а” пп. 8.6.1
п. 8.6 ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, не потребують узгодження операції з
вўдчуження готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт
та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.
Згідно вказаної норми, вирішуючи питання щодо необхідності
узгодження господарських операцій з податковим органом, потрібно
виходити перш за все із встановлення факту відчуження продукції,
та наявності або відсутності фактичних розрахунків за кошти по
вказаним операціям. При цьому, не має вирішального значення в
межах якого типу цивільно-правових договорів будуть встановлені
зазначені обставини.
Окрім того, в прийнятих по справі рішенні та постанові не
встановлено по яких саме договорам здійснювалися відчуження
продукції позивачем, та яка форма і порядок розрахунків
передбачена відповідними пунктами цих договорів.
Аналіз наведених доводів в їх сукупності свідчить про неповне
з’ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних
обставин справи, що мають значення для правильного вирішення
спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного,
повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні або постанові господарського суду.
Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного та об’єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов’язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3
ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11, 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, –
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого
кооперативу “КП” від 25.04.2004 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
16.12.2003 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 26.03.2004 скасувати, а справу № 2-
23/11882-03 передати на новий розгляд до господарського суду
Автономної Республіки Крим.