ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2004 Справа N 30/619
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому АТЗТ “Л”
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 21.04.2004 Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 30/619
за позовом АТЗТ “Л”
до Фонду державного майна України
(надалі - ФДМУ)
(треті особи без РВ ФДМУ по м. Києву;
самостійних вимог на ВАТ “ТПЦ”)
стороні відповідача
про визнання недійсним наказу ФДМУ № 2284 від 10.12.2001 про
включення їдальні по вул. Васильківській, 34 в м. Києві до
переліку об’єктів групи “Ж”, які підлягають приватизації шляхом
викупу
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 26.12.2003 господарського суду м. Києва в позові
відмовлено у зв’язку з прийняттям відповідачем оспорюваного
наказу в межах повноважень, визначених ст. 7 Закону України “Про
приватизацію державного майна” ( 2163-12 ) (2163-12)
та недоведеністю
порушення прав позивача, що обумовлено обставинами перебування
їдальні в оренді у позивача лише з 24.12.1997 та утриманням за
рахунок власних коштів орендованого майна менш ніж п’ять років
до дня видачі наказу від 10.12.2001.
Постановою від 21.04.2004 Київського апеляційного господарського
суду рішення залишено без змін з тих же підстав.
АТЗТ “Л” (надалі - товариство) у поданій касаційній скарзі
просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення
про задоволення позову, оскільки вважає, що останні 6 років
спірне приміщення їдальні повністю утримується за рахунок
власних коштів АТЗТ “Л”, а також на порушення ФДМ України вимог
закону шляхом ненадання відповіді у місячний термін на лист –
звернення товариства від 12.10.2001, в якому пропонувалося
провести приватизацію орендованого приміщення шляхом продажу на
аукціоні.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судами
першої та апеляційної інстанції і заслухавши пояснення присутніх
у засіданні представників сторін та третіх осіб, дійшла
висновку, що касаційна скарга позивача підлягає частковому
задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова – скасуванню з
передачею справи на новий розгляд з наступних підстав.
Суперечливі висновки судів першої та апеляційної інстанцій про
відсутність порушення прав позивача на участь у приватизації
орендованої протягом 6 років їдальні по вул. Васильківській, 34
в м. Києві, утримуваної ним за рахунок власних коштів,
грунтуються по суті лише на обставинах запізнілого подання
товариством 05.09.2003 заяви про включення приміщення їдальні до
переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом продажу за
конкурсом, тобто вже після початку приватизації. Однак, судом
помилково залишено поза увагою лист РВ ФДМУ в м. Києві від
29.08.2001 (а.с. 85), в якому вказується на подання, окрім заяви
ВАТ “ТПЦ” на приватизацію шляхом викупу від 17.08.2001 № 822/30,
також заяви АТ “Л” (орендаря) від 21.08.2001 про включення
об’єкта (спірної їдальні) до переліку об’єктів, що підлягають
приватизації шляхом продажу на аукціоні.
Зазначена заява позивача як і відповідь ФДМ України чи РВ ФДМУ
по м. Києву на цю заяву в матеріалах справи відсутні.
В зв’язку з цим касаційна інстанція вважає за необхідне на
пўдставў ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
доручити суду першої інстанції при новому
розгляді справи витребувати у РВ ФДМУ по м. Києву і надати
належну правову оцінку оригіналу зазначеної вище заяви АТ “Л”
від 21.08.2001, та, як наслідок з’ясувати обставини наявності чи
відсутності надання державним органом приватизації письмової
відповіді заявнику у місячний термін, як того вимагає ч. 5 ст. 7
Закону України “Про приватизацію невеликих державних
підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
. З’ясування цих обставин дозволить
чітко встановити наявність чи відсутність порушення прав
позивача на участь у приватизації орендованого ним приміщення
їдальні.
Водночас слід врахувати лист Голосіївський РДА у м. Києві від
30.11.2001 № 099/5-1258 (а.с.39), яким в порядку п. 104
Державної програми приватизації на 2000-2002 рр. надано згоду на
приватизацію їдальні як об’єкта соціальної сфери (групи “Ж”) при
умові збереження профілю її використання, в сукупності з
вимогами п. 95 Програми, згідно яких з метою збереження профілю
діяльності зазначених об’єктів продаж їх здійснюється переважно
за некомерційним конкурсом.
З огляду на це не виключається наявність підстав вважати, що
відповідачем при прийнятті оспорюваного наказу передчасно
застосовано викуп їдальні як неконкурентний спосіб приватизації,
так як відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України “Про
приватизацію невеликих державних підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
викуп
застосовується щодо об’єктів малої приватизації, що не продані
на аукціоні, за конкурсом, які (останні) є конкурентними
способами приватизації.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судами першої та апеляційної
інстанції усупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надано ретельної правової оцінки,
а згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин
справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної
оцінки всім обставинам справи, в зв’язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд для достовірного з’ясування інших
обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення
спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 – 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу АТЗТ “Л” задовольнити частково.
Рішення від 26.12.2003 господарського суду м. Києва та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2004 у
справі № 30/619 скасувати з передачею справи на новий розгляд до
господарського суду м. Києва.