ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2004 Справа N 20-5/346
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової – головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача Кузьмін В.В. – дов. від 10.12.2003
року
відповідача не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Гагарінському районі м. Севастополя
касаційну скаргу
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 22.03.2004
року
у справі № 20-5/346 господарського суду міста
Севастополя
за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності –
фізична особа Кузьміних В.В.
до Державної податкової інспекції у
Гагарінському районі м. Севастополя
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Гагарінському районі
м. Севастополя від 21.10.2003 року № 0000022620/0, 0001621730/0
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2003 року Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична
особа Кузьміних В.В. звернувся до господарського суду міста
Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у
Гагарінському районі м. Севастополя про визнання акту
позапланової документальної перевірки від 14.10.2003 року
№ 143/26-216 таким, що протирічить вимогам діючого законодавства
та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від
21.10.2003 року № 0000022620/0, 0001621730/0. Відповідно до
статті 22 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
позивач уточнив свої позовні вимоги і просив визнати
недійсним податкове повідомлення-рішення від 21.10.2003 року
№ 0000022620/0, 0001621730/0, яким визначено суму податкового
зобов’язання за платежем: податок на додану вартість: основний
платіж у сумі 70592,50грн., та 70592,50грн. – штрафні
(фінансові) санкції. Зазначене податкове повідомленні-рішення
прийняте на підставі акта про результати позапланової виїзної
документальної перевірки приватного підприємця Кузьміних В.В. з
питання включення до складу податкового кредиту сум податку та
додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій
з ПП “УкрАзовДон” за період з 07.08.2001 року по 01.09.2003
року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що: позивач вважає, що він
правомірно відніс суми податку на додану вартість до податкового
кредиту відповідно до податкових накладних, які були видані ПП
“УкрАзовДон” у встановленому законом порядку.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 23.12.2003
року (суддя Антонова І.В.), залишеним без змін постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від
22.03.2004 року (судді: Градова О.Г. - головіючого, Фенько
Т.П. , Голик В.С.), позов задоволено: визнано недійсним
податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Гагарінському районі м. Севастополя від 21.10.2003 року
№ 0000022620/0, 0001621730/0, про визначення Суб’єкту
підприємницької діяльності – фізична особа Кузьміних В.В. суми
податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі
141185,00грн., в тому числі основного платежу в сумі
70592,50грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі
70592,50грн.; стягнуто з Державної податкової інспекції у
Гагарінському районі м. Севастополя на користь Суб’єкта
підприємницької діяльності – фізична особа Кузьміних В.В.
витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00грн., та на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі
118,00грн.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди першої та
апеляційної інстанції виходили з того, що: позивач не допустив
порушень при включенні до складу податкового кредиту сум податку
на додану вартість по виданим ПП “УкрАзовДон” податковим
накладним, оскільки на позивача не можливо покласти
відповідальність за дії, вчинені його контрагентом, так як у
вўдповўдностў з частиною 2 статті 61 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
юридична відповідальність особи має
індивідуальний характер, тобто ніхто не може бути притягнутим до
відповідальності за порушення, яке було вчинене іншою особою.
Позивач діяв у відповідності з вимогами підпункту 7.4.5 пункту
7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, та включив до складу податкового кредиту суми
податку на додану вартість по податковим накладним за першою
подією, яка відбулась – відвантаження товару.
При цьому ПП “УкрАзовДон” в грудні 2001року – січні 2002 року,
мало право виписати податкові накладні, так як відповідно до
підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на складання податкових
накладних надається виключно особам, які зареєструвалися як
платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього
Закону, тобто з включенням в Реєстр платників податку на додану
вартість, присвоєнням індивідуального номера платника податку на
додану вартість та отриманням свідоцтва платника податку на
додану вартість. Всі ці дії по відношенню ПП “УкрАзовДон” були
виконані 17.08.2001 року, що підтверджується свідоцтвом платника
податку на додану вартість.
Отже, ПП “УкрАзовДон” мало право видавати податкові накладні з
17.08.2001 року по 30.08.2002 року.
Крім того, відповідно до пункту 27 Положення про Реєстр
платників податків на додану вартість передбачено, що Державна
податкова адміністрація України складає і один раз у півріччя
(та у разі окремого розпорядження Голови Державної податкової
Адміністрації України - додатково) друкує в журналі “Податковий
вісник України” перелік усіх анульованих індивідуальних
податкових номерів та усіх скасованих (анульованих) Свідоцтв з
повідомленням, відповідно, причини зняття суб'єкта
підприємницької діяльності з реєстрації або анулювання
Свідоцтва, а також усіх втрачених Свідоцтв. Однак, таких
відомостей по відношенню ПП “УкрАзовДон” не публікувалось.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, Державна податкова
інспекція у Гагарінському районі м. Севастополя звернулась до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
22.03.2004 року, в якій просить рішення та постанову у справі
скасувати та відмовити в позові, мотивуючи касаційну скаргу
доводами про неправильне застосування судами норм матеріального
права, а саме, підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, пункту 2
Порядку заповнення податкової накладної. Заявник посилається на
те, що позивач безпідставно включив до складу податкового
кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 70592,50 грн.
по операціях з Приватним підприємством “УкрАзовДон”.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представника
позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постановў, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку спірні
правовідносини виникли між сторонами стосовно визначення
правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту
податку на додану вартість на підставі податкових накладних від
03.12.2001 року № 115 на суму 142755 грн.(в тому числі податок
на додану вартість – 23792,50 грн.) та від 20.01.2002 року № 15
на суму 280800 грн. (в тому числі податок на додану вартість –
46800 грн.), виписаних Приватним підприємством “УкрАзовДон”,
установчі документи якого згідно рішення місцевого суду
Ленінського району м. Донецька визнані недійсними з моменту
реєстрації, в зв’язку з реєстрацією на підставну особу і без
наміру здійснення підприємницької діяльності. Свідоцтво платника
податку на додану вартість № 08164374 – визнано недійсним з
моменту видачі.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пунктів 7.1,
7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об’єктом оподаткування цим податком є операції
платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній
території України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється
за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням
ПДВ; особа – продавець, яка зареєстрована як платник податку на
додану вартість, зобов’язана на кожну повну або часткову
поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на
додану вартість та скласти і передати йому податкову накладну,
яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на
додану вартість до податкового кредиту.
Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова
накладна складається в момент виникнення податкового
зобов’язання продавця у двох примірниках та повинна відповідати
вимогам щодо її оформлення, визначеним підпунктом 7.2.1 пункту
7.2 цієї статті.
У відповідності з підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 вказаного
Закону датою виникнення податкових зобов’язань продавця
вважається дата, що сталося раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на
банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт,
послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт,
послуг) за готівкові грошові кошти – дата їх оприбуткування в
касі платника податку, а при відсутності такої – дата інкасації
готівкових коштів у банківській установи, що обслуговує платника
податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата
оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг)
платником податку.
Порядок формування права на податковий кредит визначений пунктом
7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а основна вимога щодо права платника податку на
додану вартість на податковий кредит міститься у підпункті 7.4.1
цўєї:? статті.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного
Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, податковий кредит звітного періоду
складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником
податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів
(робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових
витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних
активів, що підлягають амортизації.
Крім того, у підпункті 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зазначено, що не
дозволяється включення до податкового кредиту будь – яких витрат
по сплаті податку, що не підтверджені, зокрема, податковими
накладними.
Датою виникнення права на податковий кредит, згідно з підпунктом
7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
вважається
дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника
податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписування
відповідного рахунку (товарного чека) – у разі розрахунків з
використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Тому, вирішуючи даний спір, суди зобов’язані були, насамперед,
з’ясувати, чи мало право приватне підприємство “УкрАзовДон”,
складати і видавати позивачу податкові накладні, і якщо мало, то
чи були вони складені у встановленому порядку.
Як вбачається з акта перевірки (а.с.13) на виконання договору
Приватне підприємство “УкрАзовДон” відвантажило на адресу
позивача рибну муку (податкова накладна від 03.12.2003 року
№ 115). Отриманий товар на момент перевірки не оплачений. Згідно
довідки, наданої приватним підприємцем Кузьміних В.В. станом на
01.10.2003 року за даною операцією рахується кредиторська
заборгованість у розмірі 142755 грн. (а.с.14). Також, згідно
довідки, наданої приватним підприємцем Кузьміних В.В. станом на
01.10.2003 року по операції у січні 2002 року (податкова
накладна від 20.01.2002 року № 15) рахується кредиторська
заборгованість у розмірі 280800 грн.
Однак, господарським судом першої інстанції зазначено про те, що
позивач оплатив, отриманий товар на загальну суму 423555 грн.
Проте, даний висновок суду не ґрунтується на наявних в
матеріалах справи доказах (платіжні доручення в матеріалах
справи відсутні).
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції послався на те, що видані
Приватним підприємством “УкрАзовДон” податкові накладні
відображені в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг).
Однак, судом першої інстанції не були витребувані дані книги та
не були залучені до матеріалів справи відповідні витяги з них.
Також суд посилається на те, що господарські операції позивача
були проведені у відповідності з вимогами діючого законодавства,
оскўльки підтвердженням цього є первинні документи (видаткові та
прибуткові накладні, банківські виписки про рух грошових коштів
на розрахунковому рахунку і т.д.), які були надані позивачем при
проведенні перевірки. Однак, вищезазначені документи судом не
витребовувались, а тому висновок зроблений не на підставі
досліджених документів.
Також, господарський суд апеляційної інстанції посилається на
виписки з книг обліку придбання товарів (робіт, послуг), однак у
матеріалах справи відсутні дані з яких саме книг зроблено
витяги.
Крім того, господарським судом апеляційної інстанції зазначено
про те, що в наступному рибна мука була позивачем реалізована
іншим особам. Однак, судом не були витребувані та, відповідно,
не досліджувались документи щодо подальшого руху товару,
отриманого позивачем.
Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якщо подані сторонами докази є
недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від
підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо
в місці їх знаходження. Однак, вимоги зазначеної статті
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
судами
не враховано.
Згідно статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
судочинство у господарських судах здійснюється на
засадах змагальності.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують
свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть
участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних
обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного суду
України, від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши
всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими
судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та
прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної
правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що,
враховуючи суть спору, свідчить про не з’ясування судом всіх
обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення
господарського спору.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи
в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та
постанова у справі підлягають скасуванню, а справа – направленню
на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду міста Севастополя від 23.12.2003
року та постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 22.03.2004 року у справі № 20-5/346 господарського суду
міста Севастополя скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста
Севастополя.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському
районі м. Севастополя задовольнити частково.