ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2004 Справа N 17/644
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому ТОВ “Л”
судовому засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 05.04.2004 Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 17/644
за позовом прокурора м. Києва в інтересах
держави в особі Київської
міськдержадміністрації
до 1.РВ ФДМУ по м. Києву
2. ТОВ “Л”
3.Дарницької районної у м. Києві
ради
про визнання недійсним наказу Представництва ФДМУ у Харківському
районі м. Києва від 26.10.2001 № 26-1/01 “Про затвердження
остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО
РВП –1”;
визнання недійсним договору
купівлі-продажу від 26.10.2001 №
715,
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 06.07.2004 р. до
13.07.2004 р.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 27.02.2004 господарського суду м. Києва позов
задоволено – оспорювані наказ та договір купівлі-продажу визнано
недійсними як прийнятий та укладений з порушенням вимог
ст.ст. 14, 15, 18 Закону України “Про приватизацію невеликих
державних підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
, якими врегульовано правила
оголошення та проведення конкурсів з продажу об'єктів малої
приватизації, а також на підставі ч. 2 ст. 48 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
(в редакції 1963 р.) застосовано наслідки визнання
недійсним договору купівлі продажу від 26.10.2001 шляхом
зобов'язання ТОВ “Л” повернути Дарницькій районній у м. Києві
раді придбаний ЦМК ДКППО РВП-1 та стягнення з Дарницької
районної у м. Києві ради на користь ТОВ “Л” 320319,58 грн.,
сплачених за об'єкт приватизації.
Постановою від 05.04.2004 Київського апеляційного господарського
суду рішення залишено без змін з тих же підстав.
ТОВ “Л у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову
скасувати, позовну заяву прокурора м. Києва залишити без
розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
як
подану в інтересах окремої організації – Київської
міськдержадміністрації, яка, на думку скаржника, є неналежним
позивачем, оскільки підпорядкована Київській міській раді, а
тому не є уповноваженим державним органом у спірних
правовідносинах.
Окрім того, скаржник вказує на те, що господарський суд м. Києва
в порушення вимог ч. 2 ст. 48, ст. 216 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції чинній до 01.01.2004) залучив до
справи неналежних відповідачів – РВ ФДМ України по м. Києву та
Дарницьку районну у м. Києві раду, оскільки відповідачами у
справах про визнання договору недійсним повинні бути сторони
договору – Представництво ФДМ України у Харківському районі
м. Києва та ТОВ “Л”, а зазначені прокурором відповідачі не є
правонаступниками цього представництва.
Другий відповідач також не погоджується з визнанням недійсним
оспорюваного наказу від 26.10.2001 з підстав його
невідповідності наказу РВ ФДМУ України від 11.10.2001 № 531 про
зупинення дій по приватизації РВП-1, оскільки вважає останній
наказ виданим РВ ФДМ України по м. Києву з порушенням закону та
перевищенням наданих першому відповідачу повноважень, а тому
суди першої та апеляційної інстанцій відповідно до ст. 4 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не мали права застосовувати цей акт до
спірних відносин.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності їх юридичної оцінки судами першої та апеляційної
інстанцій і заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова –
залишенню без змін з наступних підстав.
На спірні приватизаційні правовідносини, пов'язані з
недотриманням конкурсною комісією та державним органом
приватизації правил оголошення і проведення конкурсу з продажу
об'єкта малої приватизації, який належав на праві власності
територіальній громаді Харківського району м. Києва, поширюється
дія ст.ст. 14, 15, 18 Закону України “Про приватизацію невеликих
державних підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
, чим спростовуються помилкові
посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на ч. 2
ст. 61 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та ст. 397 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції 1963 р.), які не
стосуються спірних відносин, оскільки стаття 61 Конституції
врегульовує питання юридичної відповідальності фізичної особи –
громадянина (розміщена в розділі ІІ – Права, свободи та
обов'язки людини і громадянина), а стаття 397 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
взагалі врегульовує договірні відносини
комісії. Однак, з матеріалів справи не вбачається та скаржником
не доведено укладення між Харківською районною у м. Києві радою
та представництвом ФДМ України у Харківському районі м. Києва
договору комісії, в зв'язку з чим не заслуговують на увагу
безпредметні твердження скаржника про те, що взаємовідносини,
які виникли між Харківською районною у м. Києві радою та
представництвом ФДМ України у Харківському районі м. Києва, є
комісією.
Водночас помилковими визнаються посилання другого відповідача на
неврахування судом листа ВАСУ від 25.04.2001 № 01-8/500 “Про
деякі питання практики застосування у вирішенні спорів
законодавства про приватизацію державного майна”, оскільки
зазначений лист не є нормативно-правовим актом в розумінні ч. 1
ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, на підставі якого господарський
суд може вирішувати господарські спори.
Окрім того, викладаючи п. 15 зазначеного вище листа скаржник
безпідставно ототожнює наказ РВ ФДМУ України по м. Києву № 531
від 11.10.2001 про призупинення всіх дій по приватизації ЦМК ДКП
ПО РВП–1 з актом вищестоящого органу (РВ ФДМ України по
м. Києву) про скасування певного акту представництва ФДМУ у
Харківському районі м. Києва. Проте, як встановлено судом першої
інстанції, наказ РВ ФДМ України по м. Києву № 531 від 11.10.2001
спрямований лише на зобов'язання представництва призупинити всі
подальші дії по приватизації ЦМК ДКППО РВП-1, але аж ніяк не на
скасування певних актів представництва, які вже прийнято до
11.10.2001 стосовно приватизації зазначеного об'єкта малої
приватизації.
Не приймаються до уваги також посилання на відсутність у
позивача (Київської міськдержадміністрації) права звертатися із
заявою про визнання недійсним укладеного на конкурсі
оспорюваного договору в порядку ч. 2 ст. 20 Закону України “Про
приватизацію невеликих державних підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
,
оскільки виходячи зі змісту цієї статті тільки учасники конкурсу
та орган приватизації обмежені місячним строком (з дати
завершення конкурсу) для подання такої заяви, а Київська
міськдержадміністрація вправі на підставі ст. 1 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
звернутися з позовною заявою про визнання недійсним
оспорюваного договору купівлі-продажу поза межами вказаного
місячного строку як юридична особа, яка вважає свої права та
охоронювані інтереси порушеними.
Судом першої та апеляційної інстанцій з врахуванням вимог
ст.ст. 14, 15, ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 20 Закону України “Про
приватизацію невеликих державних підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
та на
підставі ретельної правової оцінки інформаційного повідомлення
про продаж на конкурсі ЦМК ДКППО РВП-1 (опубліковано в
“Інвестиційній газеті” № 38 від 18.09.2001) протоколів засідань
конкурсної комісії № 1 від 14.09.2001, № 2 від 18.10.2001, № 3
від 25.10.2001, № 4 від 25.10.2001, акту конкурсної комісії від
25.10.2001, наказів РВ ФДМ України по м. Києву від 14.08.2001
№ 412, від 11.10.2001 № 531, від 17.10.2001 № 540, від
05.11.2001 № 601 та інших наявних у справі доказів у їх
сукупності з достовірністю встановлено, а другим відповідачем не
спростовано обставини прийняття наказу № 26-1/01 від 26.10.2001
про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з
продажу ЦМК ДКП ПО РВП –1 та укладення договору купівлі-продажу
від 26.10.2001 № 71 внаслідок істотного порушення правил
оголошення і проведення конкурсу, які полягають, зокрема, у
невиконанні вимог щодо змісту інформації про виставлений на
продаж об'єкт, визначенні переможцем конкурсу учасника, який
запропонував не найвищу ціну за об'єкт (310000 грн.) та
обумовлене цим порушення прав іншого учасника (ПП “С”), який
запропонував найвищу ціну (2500000 грн.), шляхом виключення його
зі складу учасників конкурсу без законних на те підстав.
Зазначені обставини правомірно визнано судами попередніх
інстанцій достатніми підставами для визнання оспорюваних наказу
та договору недійсними як таких, що не відповідають вимогам
ст. 20 Закону України “Про приватизацію невеликих державних
підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
.
Що стосується тверджень скаржника про відсутність у суду підстав
для застосування у спірних відносинах згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
наказу РВ ФДМ України по м. Києву від
11.10.2001 № 531 як такого, що не відповідає чинному
законодавству, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки
другим відповідачем не надано доказів скасування чи визнання
вищевказаного наказу недійсним у встановленому порядку.
Адже, таким чином скаржником по суті порушується питання про
визнання зазначеного наказу недійсним, що може бути лише
предметом іншого позовного провадження. Тим більше, що згідно
імперативних вимог ч. 3 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги,
що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Скаржником не наведено в касаційній скарзі обґрунтованих
заперечень щодо правильності застосування судами норм
матеріального права, а саме законодавства про приватизацію, при
вирішенні даного спору.
Наявні ж заперечення скаржника по суті зводяться виключно до
посилань на неправильне застосування судом норм процесуального
права, які колегія відхиляє з огляду на таке.
Касаційна інстанція погоджується з висновком суду апеляційної
інстанції про відсутність порушення прокурором вимог ст. 2 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
з тих мотивів, що позов пред'явлено
прокурором м. Києва в інтересах держави в особі Київської
міськдержадміністрації, яка є органом державної влади і здійснює
функції виконавчого органу Київської міської ради відповідно до
Закону України “Про столицю України – місто-герой Київ”.
Прокурором самостійно визначено в позовній заяві в чому полягає
порушення інтересів держави, а саме, ті обставини, що в
результаті незаконної приватизації ЦМК ДКП ПО РВП–1 другий
відповідач неправомірно отримав право на користування земельною
ділянкою, стосовно забудови якої позивачем оголошено
інвестиційний конкурс і передбачається залучення значних
фінансових інвестицій до бюджету м. Києва.
В зв'язку з наведеним не заслуговують на увагу твердження
скаржника про необхідність залишення позову без розгляду на
підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Недоречними вважаються також доводи другого відповідача щодо
наявності у Київської міськдержадміністрації статусу неналежного
позивача у даній справі, оскільки чинним Господарським
процесуальним кодексом України передбачено можливість визнання
неналежним лише відповідача (ст. 24 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
), а
позивачами можуть бути будь-які підприємства, установи,
організації, які вважають порушеними свої права і охоронювані
законом інтереси.
Безпідставними є також твердження скаржника про порушення
господарським судом м. Києва вимог законодавства України шляхом
залучення до справи неналежних відповідачів – РВ ФДМ України по
м. Києву та Дарницьку районну у м. Києві раду, оскільки в
дійсності суд першої інстанції не залучав до участі у справі
першого і третього відповідачів в порядку, передбаченому ст. 24
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, так як відповідні ухвали з цього
приводу відсутні у матеріалах справи. РВ ФДМ України по м. Києву
та Дарницька районна рада в м. Києві правомірно зазначено
прокурором в позовній заяві в якості співвідповідачів з
врахуванням тих обставин, що представництво ФДМ України у
Харківському районі м. Києва, яке було стороною за оспорюваним
договором купівлі-продажу, ліквідовано на підставі наказу РВ ФДМ
України від 14.08.2001 № 412 без визначення правонаступника
представництва, а спірний об'єкт приватизації перед продажем
належав до комунальної власності територіальної громади
Харківського району м. Києва в особі Харківської райради у
м. Києві, правонаступником якої згідно рішення Київської
міськради від 27.01.2004 № 280/1257 є Дарницька районна у
м. Києві рада.
Помилковими визнаються твердження скаржника про фактичне
визначення оскаржуваними рішенням та постановою переможця
конкурсу, який проводило представництво ФДМУ у Харківському
районі м. Києва, оскільки згідно з частинами 5 та 7 ст. 18
Закону України “Про приватизацію невеликих державних
підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
визначення остаточного переможця
конкурсу відноситься до компетенції конкурсної комісії, яка
створюється органом приватизації та який власне і затверджує
результати конкурсу.
З огляду на наведене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм чинного
законодавства до спірних правовідносин та відсутність будь-яких
підстав вважати, що судом помилково застосоване матеріальне чи
процесуальне право в розрізі даного спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 58 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-10,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
05.04.2004 у справі № 17/644 залишити без змін, а касаційну
скаргу ТОВ “Л” – без задоволення.