ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2004 Справа N 17/40
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Донецької залізниці на рішення
господарського суду Донецької області від 04.03.2004р.
у справі № 17/40 господарського суду Донецької області
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Шахта “КД”
до відповідача Донецької залізниці
про стягнення 1 781,98грн.
за участю представників:
ВАТ “Шахта “КД”
Донецька залізниця - не з’явилися
в с т а н о в и л а :
Відкрите акціонерне товариство “Шахта “КД” звернулося до
господарського суду Донецької області з позовом та просило
стягнути з Донецької залізниці 1 781,98грн. В обгрунтування
заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач
незаконно списав зазначені кошти з особового рахунку, оскільки:
- відсутні договірні відносини щодо користування іноземними
вагонами;
- відповідно до наданих заявок відповідач повинен був надати
власні, не не іноземні вагони для перевезення вантажу (а.с.5-6).
Відповідач – Донецька залізниця проти заявленого позову
заперечувала, посилаючись на те, що:
- відповідно до основної заявки Донецька залізниця повинна
була надати позивачу 267 вагонів, однак останній надав додаткову
заявку на подачу вагонів;
- позивач не відмовився від приймання вагонів, які належать
Російській залізниці, а прийняв їх під навантаження;
- укладений договір та заявки не вказують на подання лише
вагонів парку залізниць України (а.с.28).
Рішенням господарського суду Донецької області від 04.03.2004р
позов задоволено. Відповідно до рішення суду з Донецької
залізниці на користь Відкритого акціонерного товариства “Шахта
SКД” стягнуто 1 781,98грн. (а.с.46).
Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з
того, що, кошти з особового рахунку позивача списані
безпідставно, оскільки:
- сума списана відповідачем незважаючи на її неузгодженість
сторонами;
- підприємство самостійно визначає черговість та напрямки
списання коштів з власних рахунків;
- у випадку наявності спору щодо нарахування плати,
відповідач мав звернутися до суду, а не списувати кошти з
рахунку відповідача;
- відповідач мав лише право, у випадку використання ним
іноземних вагонів, на компенсацію за рахунок вантажовласників
витрат у зв’язку з оплатою іноземній залізниці вартості
користування відповідними вагонами, однак, доказів понесення ним
таких витрат не надано.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, Донецька
залізниця звернулася до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою та просить його скасувати, а у позові
відмовити.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне
застосування судом першої інстанції норм постанови Кабінету
Міністрів України від 28.10.96р. № 1312 ( 1312-96-п ) (1312-96-п)
та наказу
Міністерства транспорту України від 07.07.2003р. № 485
( z0604-03 ) (z0604-03)
, ст. 119 Статуту залізниць ( 457-98-п ) (457-98-п)
, рішення
засідання Ради залізничного транспорту держав-учасниць СНД від
23.10.2000р.; порушення ст.ст. 42 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позивач у справі – ВАТ “Шахта “КД” у відзиві на касаційну
скаргу, вважаючи її доводи безпідставними, просить рішення
господарського суду Донецької області від 04.03.2004р. залишити
без змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
таких підстав.
При вирішенні даного спору, судом першої інстанції встановлено,
що у жовтні 2003р. відповідачем списано з особового рахунку
позивача 1781,98грн. плати за користування вагонами, що належать
Російській Федерації.
Між тим, відомості плати за користування вагонами № № 101424
101426 101429 не підписані представником позивача, або підписані
ним із застереженням.
Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції
виходив з того, що таке списання здійснено без згоди на те
позивача.
При цьому, судом не дано оцінки всім обставинам справи та
зібраним у справі письмовим доказам.
Так, відносини сторін з організації перевезення вантажів і
проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею
послуги врегульовані договором від 31.01.2002р. № 512/235.
Зазначеним договором визначено, що вантажовласник зобов’язується
здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та
додаткові послуги шляхом перерахування коштів у сумах,
відповідних до обсягу перевезення та вагонообігу на під’їзній
колії на рахунок залізниці. Одержані кошти залізниця зараховує
на особовий рахунок вантажовласника (п. 2.4 договору).
Відповідно до п. 3.2, у міру виконання перевезень та надання
послуг, залізниця списує відповідні суми (провізну плату,
додаткові збори, збори за виконання експедиторських операцій,
штрафи) з особового рахунку вантажовласника на підставі
перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати
за користування вагонами, контейнерами.
Зазначеним умовам договору, що передбачають договірне списання
коштів та порядок розрахунків, судом першої інстанції оцінки не
надано.
Пунктом 7.4 зазначеного договору визначено, що договір укладено
сторонами на строк до 31.12.2002р. При цьому, якщо жодна із
сторін не звернеться письмово за місяць до закінчення дії
договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії,
то цей договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення
всіх розрахунків за виконані перевезення та надані послуги.
Отже, суду необхідно було з’ясувати чи діяв даний договір на
момент виникнення спірних взаємовідносин між сторонами,
витребувавши у сторін відповідні пояснення та письмові докази.
Крім того, судом першої інстанції не з’ясовано чи заперечував
позивач проти надання йому іноземних вагонів при передачі їх під
навантаження. Так, судом лише встановлено, що такі заперечення
висловлені відповідачем у застереженнях до відомостей плати за
користування вагонами, тобто після здійснення навантаження.
Також, вважаючи неправомірними дії відповідача щодо списання
коштів з особового рахунку позивача, суд першої інстанції не
прийняв до уваги те, що позивач фактично користувався наданими
йому вагонами, у зв’язку з чим, суду необхідно було встановити
розмір різниці між вартістю користування іноземними вагонами та
вагонами Укрзалізниці.
Неповне дослідження обставин, що мають значення для повного та
об’єктивного вирішення спору є порушенням вимог ст. 4 7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка визначає, що судові рішення приймаються
за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об’єктивної істини, тобто обґрунтованості висновків,
викладених у судовому акті, реалізується також положеннями
ст.ст. 38,43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та рядом інших норм ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Вказані порушення норм процесуального права судом першої
інстанції, призвели до неповного з’ясування обставин справи, в
зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судом дана правильна
юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений
відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо
прав і обов’язків сторін.
Враховуючи наведене рішення господарського суду Донецької
області від 04.03.2004р. підлягає скасуванню, а справа передачі
на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Донецької залізниці задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від
04.03.2004р. у справі № 17/40 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.