ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2004 Справа N 15/639
Вищий господарський суд України у складі колегії
суддів: Овечкіна В.Е.
Чернова Є.В.
Цвігун В.Л.
У відкритому судовому засіданні за участю представників:
позивача Ю. Фоменко
відповідача С. Василець
розглянув касаційну скаргу Лебединської об’єднаної державної
податкової інспекції
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від
06.04.2004р.
у справі 15/639
господарського суду Сумської обл.
за позовом Лебединської об’єднаної державної
податкової інспекції
до Приватного підприємства
Телерадіокомпанія “Лебедин”
про стягнення 17600,00 грн.
У грудні 2003р. Лебединська ОДПІ звернулася до господарського
суду Сумської області з позовом про стягнення з ПП
Телерадіокомпанії “Лебедин” в доход держави коштів, через
безліцензійну діяльність в сумі 17600 грн.
Рішенням господарського суду Сумської області від 09.02.2004 р.
по справі № 15/639 (суддя Резниченко О.Ю.) в позові відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що відповідачем укладались договори з
телерадіоорганізаціями у яких є необхідні ліцензії на мовлення,
а також відповідач тільки ретранслював програми цих
телерадіоорганізацій, а не виробляв і не розповсюджував своїх
передач та програм і тому, він займався діяльністю в межах,
дозволених йому отриманою в 1999 році ліцензією.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
06.04.2004р. по справі № 15/639 (судді В. Олійник, Т. Кравець,
В. Погребняк) рішення господарського суду Сумської області
залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з тих же
підстав.
Відповідач в касаційній скарзі просить рішення господарського
суду Сумської області від 09.02.2004 р. та постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2004р.
по справі № 15/639 скасувати на підставі того, що судом невірно
застосовані норми матеріального права, а саме: Закон України
“Про телебачення та радіомовлення”, ст. 2 Закону України “Про
ліцензування певних видів господарської діяльності” ( 1775-14 ) (1775-14)
,
ст. 22 Закону України “Про національну раду з питань телебачення
та радіомовлення” ( 538/97-ВР ) (538/97-ВР)
, Закон України “Про державну
податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні
дослідив матеріали справи та вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час проведення Лебединською ОДПІ документальної перевірки
підприємства відповідача з питань дотримання вимог законодавства
стосовно наявності ліцензії на право користування каналами
мовлення в березні 2003 р. встановлено, що відповідач має в
наявності ліцензію № 002258 серії ВД від 02.11.99 р. Державного
комітету Зв'язку та інформації України, згідно якої підприємство
має право здійснювати технічне обслуговування мереж теле-,
радіо- і проводового мовлення в межах промислової експлуатації
ПП Телерадіокомпанії “Лебедин” здійснює ретрансляцію каналів в
мережах кабельного телебачення. Ліцензія Національної ради
України з питань телебачення і радіомовлення у ПП
Телерадіокомпанії “Лебедин” відсутня, що є порушенням
законодавства про ліцензування.
До матеріалів справи залучені копії договорів, укладених із
телерадіоорганізаціями, на право ретрансляції вітчизняних
програм цих телерадіоорганізацій. При цьому, всі
телерадіоорганізації, з якими укладено договори відповідачем
мали відповідну ліцензію Національної ради.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про телебачення і
радіомовлення” ( 3759-12 ) (3759-12)
від 21.12.1993 року N 3759-Х1І
визначено, що: “ліцензія - письмовий дозвіл Національної ради
України з питань телебачення і радіомовлення, що дає право на
створення і використання каналу мовлення та часу мовлення";
"канал мовлення - сукупність технічних засобів з частотними
присвоєннями, призначених для трансляції теле- та радіопередач
на територію, що визначається параметрами технічних засобів
мовлення"; “мовлення (телебачення і радіомовлення) - передача на
відстань звукової або зорової інформації за допомогою
електромагнітних хвиль, що розповсюджуються передавальними
пристроями і приймаються будь-якою кількістю
телерадіоприймачів"; телерадіоорганізація (редакція, студія,
агентство, об'єднання, асоціація, компанія, радіостанція тощо)-
юридична особа, зареєстрована у встановленому чинним
законодавством порядку, яка має право виробляти та
розповсюджувати телерадіопередачі та програми.
Згідно із ст. ст. 20, 22 вищевказаного Закону ( 3759-12 ) (3759-12)
,
телерадіоорганізація має право розпочати мовлення з моменту
набрання ліцензією чинності. Телерадіоорганізації, незалежно від
форм власності, мають право на використання частот, призначених
для мовлення, а також на володіння, розпорядження і використання
технічних засобів мовлення. Підприємства зв'язку, що надають
послуги зв'язку телерадіоорганізаціям по забезпеченню
телерадіомовлення, не можуть відмовити у наданні наявних
технічних засобів мовлення і передачі сигналу організаціям, які
мають ліцензію Національної ради України з питань телебачення і
радіомовлення на право користування каналами мовлення.
Національна рада видає телерадіоорганізаціям на конкурентній
основі ліцензії на мовлення, кабельне мовлення, ретрансляцію,
проводове (кабельне) мовлення та час мовлення.
При кабельному мовленні, ретрансляції вітчизняних, іноземних
програм (передач) телерадіоорганізацій, обов'язкова наявність
ліцензії Національної ради з питань телебачення і радіомовлення
на право користування каналами мовлення у кабельній телемережі
на відповідну зону розповсюдження телерадіосигналу.
Таким чином ліцензія Національної ради України з питань
телебачення і радіомовлення потрібна лише тій організації, що
бажає виробляти та розповсюджувати телепрограми, тобто
здійснювати мовлення.
Організація кабельного телебачення може ретранслювати
(транслювати) без ліцензії виключно програми вітчизняних
телерадіоорганізацій, які поширюються ефірним наземним
(супутниковим) способом розповсюдження в межах зони поширення їх
радіосигналу, якщо ці телерадіоорганізації мають ліцензію
Національної ради України на право користування каналом
мовлення. В разі доповнення пакету програм програмами іноземного
виробництва ліцензуванню підлягає весь пакет теле-радіо-
програм.
Як вже зазначалось, при розгляді справи господарським судом були
залучені до матеріалів справи копії договорів з
телерадіоорганізаціями, у яких є відповідні ліцензії на
мовлення.
За таких обставин відповідач тільки ретранслював програми цих
телерадіоорганізацій, а не виробляв і не розповсюджував своїх
передач і програм, тобто займався діяльністю в межах, дозволених
отриманою в 1999 р. ліцензією.
Виходячи з викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 107, 111-9,
111-11, 111-12, 111-13, ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. У задоволенні касаційної скарги відмовити.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
06.04.2004р. по справі № 15/639 та рішення господарського суду
Сумської області по цій справі залишити без змін.