ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2004 Справа N 8/241
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28.10.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Москаленко В.С. - головуючий,
судді Селіваненко В.П. і Джунь В.В.
за участю представників сторін:
позивача - Шевчишин О.С.,
відповідача - Синишина В.О., Жамбаєва В.О.,
розглянувши касаційну скаргу Львівської державної залізниці
на рішення господарського суду Закарпатської області від
21.11.2003
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від
23.02.2004
зі справи N 8/241
за позовом Львівської державної залізниці
до Закарпатського обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України, м. Ужгород (далі - обласне
відділення АМК)
про визнання рішення недійсним
та зустрічним позовом обласного відділення АМК
до Львівської державної залізниці
про стягнення штрафу в сумі 15400 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Закарпатської області від
21.11.2003 (суддя Русняк В.С.), залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2004
(колегія суддів у складі: Кузь В.Л. - головуючий, судді Бойко С.М.
і Давид Л.Л.) у задоволенні первісного позову відмовлено; за
зустрічним позовом з Львівської державної залізниці в особі
Ужгородської дистанції водопостачання стягнуто в доход державного
бюджету 15400 грн. штрафу та 154 грн. державного мита.
У прийнятті відповідних рішень та постанови судові інстанції
виходили з того, що вимоги за первісним позовом є
необгрунтованими, а вимоги за зустрічним позовом засновані на
законі.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Львівська державна залізниця просить скасувати оскаржувані рішення
та постанову попередніх судових інстанцій і прийняти нове рішення,
яким задовольнити первісний позов, а у задоволенні зустрічного
позову відмовити. Скаргу мотивовано тим, що попередніми судовими
інстанціями у розгляді справи: порушено вимоги статті 13 і 35
Закону України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
, статей 1 і 3
Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) (3659-12)
,
пунктів 1 і 5 частини другої статті 13 та пункту 2 статті 50
Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
,
статті 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України); невірно застосовано пункт 1
частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної
конкуренції".
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями
обставин справи правильність застосування ними норм матеріального
і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін,
Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність
підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- обласним відділенням АМК розглянуто заяву мешканців селища
Батьово з питань ціноутворення та незадовільного надання послуг з
централізованого водопостачання та водовідведення Ужгородською
дистанцією водопостачання (далі - УДВ) Львівської державної
залізниці;
- за результатами розгляду відділенням АМК справи стосовно
УДВ за ознаками порушення законодавства про захист економічної
конкуренції та перевірки діяльності УДВ адміністративною комісією
обласного відділення АМК прийнято рішення від 19.08.2003 N 22
(далі - оспорюване рішення);
- за оспорюваним рішенням Львівську державну залізницю в
особі УДВ визнано такою, що займає монопольне становище на ринках
централізованого водопостачання та водовідведення як суб'єкт
природної монополії в територіальних межах своїх
водопровідно-каналізаційних мереж селища Батьово;
- оспорюваним рішенням дії Львівської державної залізниці в
особі УДВ щодо встановлення умов договорів щодо подвійної оплати
за понаднормативне споживання води населенням та встановлення
подачі води за графіком (не затвердженим відповідними органами
місцевого самоврядування та не погодженого Державним санітарним
лікарем на залізничному транспорті) визнано порушеннями
законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими
пунктами 1 і 5 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50
Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
у
вигляді встановлення таких цін чи інших умов придбання або
реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов
існування значної конкуренції на ринку та часткової відмови від
реалізації товару за відсутності альтернативних джерел придбання;
у зв'язку з цим на Львівську державну залізницю накладено штраф у
сумі 15400 грн. та її зобов'язано привести договори про подачу
води населенню з залізничного водопроводу у відповідність з
вимогами чинного законодавства, затвердити графік подачі води у
відповідних органах місцевого самоврядування та погодити його з
Державним санітарним лікарем;
- УДВ є госпрозрахунковим структурним підрозділом Львівської
державної залізниці, створеним з метою якісного забезпечення водою
та послугами каналізації і надійного утримання в належному
санітарно-технічному стані споруд, будівель та обладнання систем
водопостачання і водовідведення; основним видом діяльності УДВ є
добування (збір), обробка прісної води для власних потреб і
водопостачання підприємств Львівської державної залізниці,
населення та інших споживачів;
- централізоване водопостачання та водовідведення населенню
із залізничного водопроводу УДВ здійснюється на підставі
договорів;
- за інформацією УДВ, подвійна оплата з населення
селище Батьово за понаднормативне споживання фактично не
нараховувалася і не стягувалася;
- у листі начальника УДВ від 08.04.2003 N 375 на ім'я голови
селищної ради селища Батьово зазначається, що "в зв'язку з
виробничою необхідністю подача води житловим багатоповерховим
будинкам буде обмеженою та буде подаватися по годинам:
6.00-8.00 год.; 12.00-14.00 год.; 18.00-21.00 год"; у листі
селищного голови до обласного відділення АМК повідомляється, що
графік подачі питної води населенню селища Батьово селищною радою
чи її виконкомом УДВ не погоджувався;
- згідно з розпорядженням голови обласного відділення АМК від
27.12.2001 N 18, погодженим Головою Антимонопольного комітету
України 28.01.2001, за результатами діяльності у 2001 році
Львівську державну залізницю в особі УДВ включено до Переліку
суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на
ринках Закарпатської області з товарними межами: централізоване
водопостачання та водовідведення в межах діючих мереж селища
Батьово; у визначених межах ринку відсутні інші суб'єкти
господарювання, які могли б надавати аналогічні послуги;
- Львівською державною залізницею не доведено існування на
даному товарному ринку зазначеної конкуренції чи альтернативних
джерел отримання послуг з централізованого постачання та
централізованого водовідведення.
Причиною подання касаційної скарги стало неправильне, на
думку Львівської державної залізниці, застосування судовими
інстанціями норм матеріального і процесуального права.
Так, скаржник зазначає, що до повноважень органів
Антимонопольного комітету України не належить право здійснення
контролю за додержанням дисципліни цін, а умова договорів про
подачу населенню селища Батьово щодо подвійної оплати за
понаднормативне споживання води стосується саме ціни на послуги
водопостачання.
Загальні приписи щодо здійснення контролю за додержанням
державної дисципліни цін вміщено в статті 13 Закону України "Про
ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
.
Статтями 1 і 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет
України" ( 3659-12 ) (3659-12)
визначено правовий статус і завдання
названого Комітету, метою діяльності якого є забезпечення
державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України
"Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
зловживання
монопольним (домінуючим) становищем на ринку визнається
встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації
товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної
конкуренції на ринку; пункт 2 статті 50 названого Закону визначає
зловживання монопольним (домінуючим) становищем як порушення
законодавства про захист економічної конкуренції.
З урахуванням наведених законодавчих приписів та встановлених
обставин справи попередні судові інстанції дійшли правильного
висновку про те, що оспорюване рішення стосується не правопорушень
в галузі ціноутворення (контроль за яким здійснюють органи
Державної інстанції з контролю за цінами), а порушення
законодавства саме про захист економічної конкуренції, в зв'язку з
чим обласне відділення АМК у прийнятті цього рішення діяло в межах
наданих йому повноважень.
Скаржник посилається на те, "що подвійна оплата з населення
сел. Батьово за понаднормативне споживання ніколи не
нараховувалася та не стягувалася із споживачів", і докази таких
нарахувань й сплати відсутні.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про
захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
зловживання
монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи
бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести
до, зокрема, ущемлення інтересів споживачів. Отже, попередні
судові інстанції дійшли правильного висновку про те, що для
кваліфікації дій позивача за первісним позовом в даному випадку як
правопорушення, передбаченого статтею 13 та пунктом 2 статті 50
Закону України "Про захист економічної конкуренції" не обов'язкове
настання наслідків у вигляді заподіяння шкоди (збитків)
споживачам, а достатнє встановлення можливості настання таких
наслідків.
Скаржник (в особі УДВ) оцінює власні дії щодо встановлення
подачі води населенню за непогодженим та не затвердженим у
встановленому порядку графіком як "зміну умов водокористування, що
передбачено законом (ст. 45 Водного кодексу України
( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
".
Відповідно до зазначеної статті:
"У разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоопій,
а також в інших передбачених законодавством випадках права
водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови
водокористування з метою забезпечення охорони здоров'я людей та в
інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається
використанню вод для питних і побутових потреб населення.
Права водокористувачів обмежуються також під час аварій або
за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та
при здійсненні невідкладних заходів щодо запобіганню стихійному
лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його
наслідків".
Судовими інстанціями у розгляді справи не встановлено
обставин, які свідчили б про існування принаймні однієї з
наведених у цій нормі умов для обмеження прав водокористувачів; не
зазначено таких обставин й скаржником. Посилання останнього на
додаток N 2 до затверджених постановою Кабінету Міністрів України
від 30.12.97 Правил надання населенню послуг з
водо- теплопостачання та водовідведення ( 1497-97-п ) (1497-97-п)
не може бути
взято до уваги, оскільки нелегітимне встановлення УДВ подачі води
за графіком, не затвердженим відповідними органами місцевого
самоврядування, правильно кваліфіковане попередніми судовими
інстанціями саме як зловживання монопольним становищем (пункт 5
частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
, а не як зазначене в цих Правилах
"порушення безперебійного цілодобового водопостачання".
Попередні судові інстанції обгрунтовано застосували до
спірних правовідносин також пункт 2 частини другої статті 13
Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
.
Із з'ясованих цими судовими інстанціями обставин справи
вбачається, що Львівська державна залізниця в особі УДВ
встановлювала такі умови надання послуг з водопостачання, які були
б неможливі за умов існування значної конкуренції на ринку. Відтак
обласне відділення АМК здійснювало оцінку цих дій відповідача не з
точки зору правомірності чи неправомірності визначення цін за
послуги, а з огляду на встановлення у договорах із споживачами
(населенням) таких додаткових умов, які призвели до порушення
законодавства про захист економічної конкуренції.
З урахуванням наведеного посередніми судовими інстанціями
цілком повно встановлено обставини, що входять до предмету
доказування в даній справі, та їм дано правильну юридичну оцінку.
Отже, відсутні передбачені законом підстави для скасування
прийнятих зі справи судових рішень.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Закарпатської області від
21.11.2003 та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 23.02.2004 зі справи N 8/241 залишити без змін, а
касаційну скаргу Львівської державної залізниці - без задоволення.