ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2004 Справа N 2-7/8940-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого
Волковицької Н.О.,
Фролової Г. М.
за участю представників:
позивача А.А.А. дов. від 08.07.04 р.
відповідача
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства "XXX" та
Державної податкової інспекції у м. Н-ську
на постанову від 11.03.2004 року Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 2-7/8940-03 господарського суду Автономної
Республіки Крим
за позовом Відкритого акціонерного товариства "XXX"
до Державної податкової інспекції у м.Н-ську
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
від 20.12.2002 року № 002096/2092/23-1/3; від
12.05.2003 року № 002695/2092/23-1/3/3
ВСТАНОВИВ:
ВАТ "XXX" до господарського суду АРК був заявлений позов про
визнання недійсними податкових повідомлень - рішень Державної
податкової інспекції у м. Н-ську від 20.12.2002 року
№ 002096/2092/23-1/3; від 12.05.2003 року №002695/2092/23-1/3/3.
Підставою прийняття оспорюваних податкових повідомлень - рішень
став акт від 19.12.2002 року №000296/2 про результати перевірки
достовірності бухгалтерської звітності та дотримання вимог
податкового законодавства згідно плану перевірки за період з
01.04.2001 року по 1.10.2002 року, в якому зафіксовані порушення
пункту 1.25 статті 1, підпункту 12.1.1., підпункту 12.1.5. пункту
12.1. статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та підпункту 4.1.1. пункту 4.1. статті
4 ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, яким позивачу визначено суму податкового
зобов'язання з податку на прибуток у сумі 58166,76 грн. у тому
числі основний платіж 47020,61грн. та штрафні санкції у сумі
11146,15 грн.
Рішенням від 16.12.2003 року господарського суду АРК позовні
вимоги задоволено частково: податкове повідомлення - рішення
№002096/2092/23-1/3 від 20.12.2002 року визнано недійсним в
частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток
у сумі 5913,84 грн; податкове повідомлення - рішення
№002695/2092-1/3/3 від 12.05.2003 року визнано недійсним повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем необгрунтовано занижено
валовий дохід на суми дебіторської заборгованості, встановленої
судом, так як позивач згідно с вимогами законодавства не звернувся
до суду з заявою про банкрутство боржників. Кошти, отриманні
комісіонером від реалізації продукції вище договірної ціни, є його
винагородою та на розрахунковий рахунок позивача не поступали, а
тому, правомірно не включені останнім до складу валового доходу.
За апеляційними скаргами Відкритого акціонерного товариства "XXX"
та Державної податкової інспекції у м. Н-ську Севастопольський
апеляційний господарський суд, переглянувши рішення у справі в
апеляційному порядку, постановою від 11.03.2004 року залишив його
без змін з тих же підстав.
ВАТ "XXX" та Державна податкова інспекція у м. Н-ську подали до
Вищого господарського суду касаційні скарги на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду, в яких просять
рішення та постанову у справі скасувати. При цьому ДПІ просить в
позові відмовити, а ВАТ "XXX" просить прийняти нове рішення про
визнання недійсним податкового повідомлення - рішення
№002096/2092/23-1/3 від 20.12.2002 року та віднести на відповідача
судові витрати на проведення судово - бухгалтерської експертизи.
У касаційній скарзі ВАТ "XXX" вказує на те, що він не має
можливості виконати вимоги статті 12 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, яка зобов'язує
платника податку подати заяву про банкрутство боржників, оскільки
пунктом 3 статті 6, та пунктом 2 статті 8 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
право на звернення з заявою про порушення
справи про банкрутство виникає лише у випадку, якщо безспірні
вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не
менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.
Крім того, скаржник вважає за необхідне застосувати у даному
випадку приписи підпункту 4.4.1. пункту 4.4. статті 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
,
згідно з яким у разі коли норма закону чи іншого
нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли
норми різних законів чи різних нормативно-правових актів
припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків
платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є
можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і
контролюючого органу, рішення приймається на користь платника
податків.
Державна податкова інспекція у м. Н-ську у касаційній скарзі
посилається на порушення норм матеріального права, зокрема
підпункту 4.1.1. пункту 4.1. статті 4 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
відносно
економічної вигоди, отриманої від виконання договору комісії №1
від 02.04.01 р. При цьому скаржник зазначає, що сума комісійної
винагороди, передбачена пунктом 2.5 договору повинна
відраховуватись від кінцевої суми реалізації товару.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення у судовому
засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали
справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та
повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі,
колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню
частково з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної
інстанції.
Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено судами
першої та апеляційної інстанцій спір виник з приводу зменшення у 3
кварталі 2001 р. валового прибутку в сумі 169000 грн. визнаної
судом але не поверненої боржниками, а також в зв'язку з заниженням
податку на прибуток у 2-3 кварталах 2001 р. за рахунок визначення
об'єкту оподаткування не від суми фактичної вартості товару, а від
зазначеної в акті приймання-передачі.
Приймаючи рішення в частині неповерненої заборгованості суди
виходили з приписів підпунктів 12.1.1, 12.1.5. пункту 12.1 статті
12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
/в редакції станом на жовтень 2001 р./ та дійшли
висновку, що позивач зобов'язаний звернутись до суду з заявою про
визнання боржника банкрутом незалежно від розміру кредиторських
вимог.
Аналіз діючого законодавства свідчить, що згідно підпункту 12.1.1
пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
/в редакції станом на жовтень 2001 р./
платник податку - продавець товару має право зменшити суму
валового прибутку звітного періоду на вартість відвантажених
товарів, у разі, якщо покупець товарів затримує без узгодження з
платником податку оплату їх вартість. Зменшення здійснюється у
разі, якщо платник податку звернувся до суду із заявою про
стягнення заборгованості з такого покупця або визнання його
банкрутом.
Згідно підпункту 12.1.5. пункту 12.1 статті 12 цього Закону
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
у разі коли суд (арбітражний суд) приймає рішення на
користь продавця, валові доходи такого продавця збільшуються на
суму заборгованості, фактично відшкодованої покупцем.
У разі коли протягом тридцяти календарних днів після прийняття
зазначеного рішення покупець не повертає суму заборгованості,
визнаної судом (арбітражним судом), продавець звертається протягом
наступних тридцяти календарних днів до арбітражного суду із заявою
про визнання такого покупця банкрутом. При цьому валові доходи
продавця не збільшуються на суму визнаної заборгованості покупця
протягом строку судового розгляду справи. У разі коли продавець у
зазначений термін не подає заяву до арбітражного суду, він
зобов'язаний збільшити валові доходи на суму заборгованості,
визнаної судом (арбітражним судом).
Відповідно пункту 3 статті 6 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
справа про банкрутство порушується господарським
судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника
сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів
заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох
місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не
передбачено цим Законом ( 2343-12 ) (2343-12)
.
При цьому, в рішенні та постанові зазначено, що на користь
позивача за рішеннями судів стягнута заборгованість та порушені
виконавчі провадження відносно ДГП "YYY", ВАТ "ZZZ", підприємство
"QQQ", ВАТ "RRR", МЧП "JJJ", а виконання рішень №16/111 та №4/221
щодо ВАТ "ZZZ" та ВАТ "RRR" зупинені в зв'язку з порушенням справ
про банкрутство.
Але належної оцінки цим обставинам ні судом першої інстанції ні
апеляційним судом не надано. Судами також не встановлено та не
оцінено в якому стані на момент проведення перевірки податковою
службою знаходились виконавчі провадження та справи про
банкрутство з огляду на те, що відповідно пункту 1.25 статті 1
Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
безнадійною визнається заборгованість, яка
відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної
давності;
заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності
майна фізичної чи юридичної особи, оголошеної банкрутом у
встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що
ліквідується.
Що стосується висновків судів щодо визначення об'єкту
оподаткування не від суми фактичної вартості товару, а від
зазначеної в акті приймання-передачі, то судова колегія вважає їх
прийнятими передчасно без встановлення фактичних обставин справи
та їх повної оцінки, а саме судами не встановлено від якої ціни
фактично нарахована комісійна винагорода та яку суму вона складає,
якими документами підтверджується.
Відповідно пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валовим доходом визначається
як загальна сума доходу платника податку від усіх видів
діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території
України, її континентальному шельфі, виключній (морській)
економічній зоні, так і за її межами.
Валовий доход включає, в тому числі, загальні доходи від продажу
товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих
виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи
від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску
(розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації).
Крім того, в постанові апеляційного суду зроблено висновок, що в
матеріалах справи відсутні докази про перерахування комісіонером
на розрахунковий рахунок позивача грошових коштів в розмірах
більших, ніж передбачено додатковою угодою, але при цьому також не
встановлені фактичні обставини справи, а саме яка сума коштів була
перерахована, чим вона передбачена, та якими документами
підтверджується.
Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні
дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом
порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких
ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини,
які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими
судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та
прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної
правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що,
враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх
обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення
господарського спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного
суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11
"Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді,
коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для
справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових
рішень та передачі справи на новий розгляд.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази,
рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею
справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду міста Києва
необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і
перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити
докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення
спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно
визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до
спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове
рішення.
Керуючись статтями 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
28.10-16.12.03 р. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 11.03.04 р. у справі № 2-7/8940-2003
господарського суду Автономної Республіки Крим скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Автономної Республіки Крим.
Касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства "XXX" та
Державної податкової інспекції у м. Н-ську задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Г. Фролова