ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2004 Справа N 2-5/897-04
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Фонду майна Автономної Республіки
судовому засіданні Крим
касаційну скаргу
та касаційне подання прокурора м. Євпаторії
на постанову від 24.03.2004 Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 2-5/897-04
за позовом прокурора м. Євпаторії в інтересах
держави в особі Фонду майна
Автономної Республіки Крим, Фонду
державного майна України та
Представництва Фонду майна АРК в
м. Саки, м. Євпаторія,
Роздольненському та Сакському
районах
до виконкому Євпаторійської міськради
про спонукання до видачі свідоцтва про право власності на
вбудовані нежилі приміщення цокольного поверху (підвалу) по вул.
Конституції, 5а в м. Євпаторії
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 13-27.01.2004 господарського суду Автономної
Республіки Крим в позові відмовлено у зв’язку з
необгрунтованістю позовних вимог.
Постановою від 24.03.2004 Севастопольського апеляційного
господарського суду рішення залишено без змін з мотивів
входження спірних допоміжних приміщень до державного житлового
фонду, який є об’єктом передачі до комунальної власності
територіальних громад сіл, селищ, міст, а тому ці нежилі
приміщення не можуть бути об’єктом приватизації.
Прокурор м. Євпаторії та Фонд майна АРК у внесеному касаційному
поданні та поданій касаційній скарзі просять рішення та
постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення
позову, оскільки вважають, що відповідно до ст. 1 Закону України
“Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку” спірні
приміщення є нежилими приміщеннями, які належать до житлового
комплексу, але не відносяться до житлового фонду і є
самостійними об’єктами цивільно-правових відносин, а ч. 3 ст. 7
Закону України “Про передачу об’єктів права державної та
комунальної власності” ( 147/98-ВР ) (147/98-ВР)
визначено, що разом з
житловим фондом передаються вбудовані і прибудовані приміщення,
зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання і
водовідведення, а також будівлі, призначені для обслуговування
цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні і водопровідні
споруди). Окрім того, скаржники вважають, що зазначені нежилі
приміщення по вул. Конституції, 5а в м. Євпаторії є окремим
індивідуально визначеним майном – об’єктами соціально-побутового
призначення (ст. 24 Закону України “Про приватизацію державного
майна” ( 2163-12 ) (2163-12)
), які можуть, але не повинні передаватися у
комунальну власність, і відносяться до об’єктів приватизації
групи “А”.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судами
першої та апеляційної інстанції і заслухавши пояснення присутніх
у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна
скарга та касаційне подання підлягають частковому задоволенню, а
оскаржувані рішення і постанова – скасуванню з передачею справи
на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.
На спірні правовідносини, пов’язані зі встановленням статусу
спірних вбудованих приміщень як нежилих чи допоміжних приміщень
житлового будинку та визначенням їх приналежності до власності
Автономної Республіки Крим або комунальної власності
територіальної громади м. Євпаторії, поширюється дія ст. 1
Закону України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного
будинку”, чим спростовуються помилкові посилання прокуратури та
скаржника в обгрунтування своїх заперечень на ст. 24 Закону
України “Про приватизацію державного майна” ( 2163-12 ) (2163-12)
(в
редакцўї від 18.05.2000), яка не стосується спірних відносин,
оскільки врегульовує питання приватизації об’єктів соціально-
побутового призначення (об’єктів групи “Ж”), що можуть
передаватися у комунальну власність. Тим більше, що такі
твердження скаржника суперечать його ж доводам щодо віднесеності
спірних вбудованих підвальних приміщень до об’єктів приватизації
групи “А”. Водночас колегія визнає помилковими посилання суду
апеляційної інстанції в обгрунтування своїх висновків на
ст.ст. 1, 2 Закону України “Про передачу об’єктів права
державної та комунальної власності” ( 147/98-ВР ) (147/98-ВР)
, які
встановлюють можливість передачі у комунальну власність
житлового фонду державних підприємств, що не увійшов до
статутного фонду новостворених господарських товариств, оскільки
з матеріалів справи не вбачається, а судом не встановлено
вчинення передачі спірних приміщень в складі житлового будинку
за актом приймання-передачі у порядку, передбаченому зазначеним
спеціальним законом.
Окрім того, судом першої інстанції зафіксовано перебування
спірних нежилих приміщень в державній, а не комунальній
власності, що не спростовано судом апеляційної інстанції.
Однак, при цьому судами попередніх інстанцій не враховано, що
чинне законодавство про приватизацію та оренду в разі виникнення
приватизаційних чи орендних відносин надає повноваження власника
державного майна державним органам приватизації, до єдиної
системи яких відносяться Фонд державного майна України, його
регіональні відділення та представництва у районах і містах,
органи приватизації в Автономній Республіці Крим (ч. 1 ст. 7
Закону України “Про приватизацію державного майна” ( 2163-12 ) (2163-12)
та ст. 5 Закону України “Про оренду державного та комунального
майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
).
Наказом Фонду державного майна України від 13.09.2002 № 1638
доручено Фонду майна АРК здійснити приватизацію спірних
вбудованих нежилих приміщень, які не увійшли до статутного фонду
ВАТ “Завод Вимпел”, тобто фактично делеговано Фонду майна АРК
повноваження власника державного майна в процесі приватизації.
Передчасним визнається відхилення судом апеляційної інстанції
вказаного наказу ФДМУ на підставі ч. 2 ст. 4 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
як такого, що не
відповідає законодавству України, оскільки питання
невідповідності акта державного органу чинному законодавству
можуть бути предметом іншого судового провадження, а з
матеріалів справи не вбачається визнання недійсним наказу ФДМУ
від 13.09.2002 № 1638 та додатку № 2 до нього у встановленому
порядку.
Висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для
відмови в позові грунтуються по суті виключно на встановленні
статусу спірних вбудованих підвальних приміщень як допоміжних
приміщень, призначених для забезпечення експлуатації будинку та
побутового обслуговування мешканців житлового будинку, який, в
цілому, не є об’єктом приватизації. Однак, судом залишено поза
увагою ті обставини, що згідно зі ст. 1 Закону України “Про
об’єднання співвласників багатоквартирного будинку” допоміжні
приміщення житлового комплексу входять до складу загального та
неподільного майна співвласників житлового будинку, а термін
"нежиле приміщення” в даній статті врегульовано окремо та
визначено як приміщення, яке хоча і входить до житлового
комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним
об’єктом цивільно-правових відносин. В зв’язку з наведеним
касаційна інстанція на підставі ст. 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
вважає за необхідне
доручити суду першої інстанції при новому розгляді призначити
будівельно-технічну експертизу з метою достовірного з’ясування
питань віднесеності спірних приміщень до нежилих як самостійного
об’єкту цивільно-правових відносин або до допоміжних приміщень,
які призначені для обслуговування мешканців житлового будинку, а
відтак, їх подальшого розмежування на об’єкти права власності
Автономної Республіки Крим та права комунальної власності
територіальної громади м. Євпаторії.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судами першої та апеляційної
інстанції усупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надано ретельної правової оцінки,
а згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч. 2 ст.
111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та
обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки
всім обставинам справи, в зв’язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд для достовірного з’ясування інших
обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення
спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 – 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Фонду майна АР Крим та касаційне подання
прокурора м. Євпаторії задовольнити частково.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13-
27.01.2004 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 24.03.2004 у справі № 2-5/897-04
скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду Автономної Республіки Крим..