ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2004 Справа N 5-32/147-03-6331
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Українського державного
підприємства “У” на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 11.02.2004 року
у справі № 5-32/147-03-6331 господарського суду Одеської області
за позовом Чорноморського транспортного прокурора в інтересах
держави в особі Міністерства транспорту України, Українського
державного підприємства “У”
до відповідача Акціонерного товариства відкритого типу “А”
про стягнення 381 688,70грн.
за участю представників:
Мінтрансу України
ДП “У”
АТВТ “А”
ГПУ – не з’явилися
в с т а н о в и л а :
Чорноморський транспортний прокурор звернувся з позовом в
інтересах держави в особі Міністерства транспорту України та
просить стягнути з Акціонерного товариства відкритого типу “А”
на користь Українського державного підприємства “У”
381688,70грн., у т.ч. 49 033,04грн. заборгованості з орендної
плати та 332655,66грн. збитків
В обгрунтування заявлених вимог, прокурор посилається на те, що
внаслідок невиконання відповідачем зобов’язання щодо повернення
орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди –
05.06.2001р., ДП “У” заподіяно збитків у розмірі 332 655,66грн.,
які полягають у не одержанні ним доходів внаслідок неможливості
укладення договорів оренди з іншими особами на більш вигідних
умовах. Також прокурор вказує на невиконання відповідачем взятих
на себе зобов’язань щодо сплати орендної плати у період
з.07.2001р. по лютий 2002р. (а.с.2-4).
Відповідач у справі – АТВТ “А” у відзиві на позов просить
залишити його без розгляду, вказуючи на відсутність підстав для
звернення прокурора з даним позовом до суду, який ним подано не
в інтересах держави, а в інтересах підприємства. Крім того, по
суті заявлених прокурором вимог відповідач вказує на те, що:
- зобов’язання із сплати орендної плати виконувались ним
своєчасно та у повному обсязі;
- строк оренди не закінчився 01.02.2002р., як стверджує
прокурор (а.с.34-36).
Рішенням господарського суду Одеської області від 21.11.2003р.
позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з
відповідача на користь позивача стягнуто 79 526,37грн.
заборгованості з орендної плати (а.с.168-169).
Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що:
- строк дії договору оренди закінчується 06.01.2002р., між
тим, орендоване майно повернуто відповідачем 01.09.2003р., тобто
до його закінчення;
- відповідач виконував взяті на себе зобов’язання щодо сплати
орендних платежів, які повернуті йому позивачем, у зв’язку з чим
не підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення збитків;
- з відповідача підлягає стягненню орендна плата у розмірі 79
526,37грн., яка повернута позивачем.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
11.02.2004р. рішення господарського суду Одеської області від
21.11.2003р. змінено. Відповідно до постанови суду апеляційної
інстанції провадження у справі в частині стягнення
заборгованості з орендної плати у сумі 79 526,37грн. припинено;
в іншій частині заявлених вимог – відмовлено (а.с.213-215).
Припиняючи провадження у справі в частині стягнення
заборгованості з орендної плати у розмірі 79 526,37грн., суд
апеляційної інстанції посилається на те, що така заборгованість
15.12.2003р. відповідачем погашена. Крім того, Одеським
апеляційним господарським судом встановлено порушення судом
першої інстанції ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки
останній вийшов за межі заявлених вимог, приймаючи рішення щодо
стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі, який
більший ніж заявлено, 79 526,37грн.
В частині стягнення збитків позов судом апеляційної інстанції
визнаний необґрунтованим, оскільки не доведено факту понесення
таких збитків та їх розмір.
Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 11.02.2004р., ДП “У” звернулося до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та
просить її скасувати, прийнявши нове рішення щодо задоволення
заявлених вимог у розмірі 301 367,07грн.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суд
апеляційної інстанції:
- невірно застосував ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
припинив провадження у справі;
- порушив вимоги ч. 3 ст. 13 Закону України “Про
пўдприємництво” ( 698-12 ) (698-12)
, ст. 203 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
ст.ст. 43,105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
Відповідач у справі – АТВТ “А” у відзиві на касаційну скаргу,
вважаючи її доводи безпідставними, просить прийняті у справі
судові акти залишити без змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
таких підстав.
В силу ст. 121 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, на
прокуратуру України покладається представництво інтересів
держави в суді у випадках, визначених законом.
Так, відповідно до ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру”
( 1789-12 ) (1789-12)
, представництво прокуратурою інтересів держави в
суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави
процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді
інтересів держави у випадках, передбачених законом. Підставою
представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або
загрози порушень економічних, політичних та інших державних
інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних
або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з
державою.
Однією з форм представництва, що визначено ч. 3 вказаної норми,
є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і
свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних
осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання
незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових
осіб. При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 36-1 Закону ( 1789-12 ) (1789-12)
,
прокурор самостійно визначає підстави для представництва у
судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в
будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому
процесуальним законом.
В силу ч. 1 ст. 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд
порушує справи за позовними заявами: прокурорів та їх
заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах
держави. Частина третя вказаної норми також визначає, що
прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах
держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає
порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх
захисту, а також вказує орган, уповноважений державою
здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Вирішуючи питання про прийняття такої позовної заяви,
господарський суд повинен оцінювати правильність визначення
прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо
здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із
захистом інтересів держави.
Відповідно рішення Конституційного суду України від 08.04.99р.
№ 3рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого
арбўтражного суду України та Генеральної прокуратури України
щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного
процесуального кодексу України (справа про представництво
прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді),
прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови
саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ
і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення під
поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні
функції у спірних відносинах”, зазначеним у частині другій
статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно
розуміти орган державної влади чи орган місцевого
самоврядування, якому законом надано повноваження органу
виконавчої влади.
А згідно пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення,
орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у
спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за
позовною заявою прокурора, і на підставі частини першої статті
21 Арбітражного процесуального кодексу України є стороною в
арбітражному процесі. Цей орган вчиняє процесуальні дії
(відповідні функції) згідно зі статтею 22 Арбітражного
процесуального кодексу України.
Предметом позову, який подано прокурором, є стягнення
заборгованості з орендної плати у розмірі 49 033,04грн. за
договором від оренди, а також збитків, заподіяних неналежним
виконанням зобов’язань, у розмірі 332 655,66грн. Звертаючись з
даним позовом до суду, прокурор зазначив у заяві як орган,
уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних
відносинах, – Міністерство транспорту України, яке фактично
виступає позивачем у даній справі. Водночас прокурор просить суд
захистити порушене право шляхом стягнення коштів на користь
іншого самостійного суб’єкта господарювання – ДП “У”, що
залишено без уваги судами.
Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог, суд
першої інстанції не з’ясував чи подано позов саме в інтересах
держави в особі її уповноваженого органу, а також на захист яких
суб’єктивних прав або охоронюваних законом інтересів подано
даний позов. Для чого суду першої інстанції необхідно було дати
оцінку обгрунтування подачі такого позову, викладеному у поданій
прокурором заяві, а також з’ясувати чи є Міністерство транспорту
України уповноваженим державною органом на здійснення
відповідних функцій саме у спірних відносинах, що є предметом
спору. На зазначені обставини посилався також і відповідач у
відзиві на позов, однак відповідне обгрунтування не знайшло
свого місця у рішенні суду.
Між тим, відповідно до ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судові
рішення повинні прийматися за результатами обговорення усіх
обставин справи, що не було дотримано судом першої інстанції.
Допущене порушення норм процесуального права у подальшому не
усунуто судом апеляційної інстанції.
Крім того, під час розгляду даної справи по суті, ДП “У”
звернувся з заявою від 17.09.2003р., відповідно до якої уточнює
заявлені вимоги та збільшує їх (а.с.91-94)
Однак, провадження у даній справі порушено за позовом прокурора,
який, у відповідності з ч. 4 ст. 29 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на
укладення мирової угоди. Отже, у даному випадку саме прокурор,
згідно ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, має право змінювати,
збільшувати, зменшувати заявлені ним вимоги; змінювати предмет
або підстави заявленого ним позову.
Фактично подана ДП “У” містить позовні вимоги і за своєю суттю є
позовною заявою. Так, відповідно до поданої заяви, ДП “У”
просить суд стягнути з відповідача збитки у вигляді не одержаних
доходів у розмірі 919 544,90грн., у т.ч. :
- за лютий 2002р. у розмірі 60 734,24грн.;
- за період 3 01.03.2001р. по 31.07.2002р. у розмірі 332
655,66грн.;
- за період з 06.06.2001р. по 31.01.2002р. у розмірі 526
155грн.
Заявлені вимоги не є тотожними вимогам, заявленим прокурором.
Між тим, в порушення вимог ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, п. 4
ч. 1 ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у рішенні суду не зазначено
про результати розгляду таких вимог. При цьому, в матеріалах
справи відсутні взагалі відомості щодо прийняття такої заяви, її
повернення або відмову у прийнятті.
Допущене порушення судом першої інстанції не усунуто апеляційною
інстанцією під час перегляду рішення суду в апеляційному
порядку.
Вказані порушення не можуть бути усунуті судом касаційної
інстанції, оскільки, відповідно до ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення,
касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин
справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому,
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази. Згідно ч. 3 зазначеної норми, у касаційній
інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були
предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Однак, колегія суддів погоджується з висновком апеляційної
інстанції щодо відсутності у господарського суду першої
інстанції підстав для застосування п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Так, в силу п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі
позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних
інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на
предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Суд першої інстанції вийшов за межі заявлених вимог в частині
стягнення заборгованості з орендної плати, однак, відповідне
клопотання заінтересованої особи не подавалось.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Українського державного підприємства “У”
задовольнити частково.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
11.02.2004р. та рішення господарського суду Одеської області від
21.11.2003р. у справі № 5-32/147-03-6331 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Одеської області.