ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2004 Справа N 14/475а
Вищий господарський суд України у складі суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.
суддів: Чернова Є.В.
Цвігун В.Л.
за участю представників:
позивача О. Ганіч,В. Чаган
відповідача Н. Курбанова
розглянув касаційну скаргу Маріупольської митниці
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду
у справі № 14/475а
за позовом ВАТ “Маріупольський металургійний
завод ім. Ілліча”
до Маріупольської митниці
про визнання недійсним талонів відмови у митному оформленні,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 27.02.2004
(суддя Р.Арсірій) позовні вимоги металургійного комбінату
задоволені повністю, визнано недійсним талони відмови у пропуску
на митну територію України.
Рішення суду мотивовано тими обставинами, що оскільки права
позивача у видачі векселя при імпорті товару обмежені певними
вимогами згідно постанови КМ України № 1104 від 01.10.97 у
порівнянні з ст. 11 Закону України “Про ПДВ” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
вищезазначена постанова КМ України в силу ст. 4 ГПК не
застосовується.
Нормативне визначення поняття “власні виробничі потреби”
законодавчо не визначено, відсутній механізм погашення
податкових векселів, сума ПДВ, яка визначена у векселі до
бюджету не сплачується та враховується у розрахунках податкових
зобов’язань за результатами податкового періоду, в якому вексель
погашено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
13.04.2004 (судді Г.Старовойтов, м. Калантай, С.Кондратьєва)
рішення суду по цій справі залишено без зміни, так як зміни в
оподаткування не можуть запроваджуватись Законом України “Про
державний бюджет України” ( 404/97-ВР ) (404/97-ВР)
на відповідний рік.
Маріупольська митниця просить постанову та рішення суду по цій
справі скасувати, так як ПДВ сплачено при ввезенні товару
пл.дорученнями у червні-жовтні 2003р., позивач після отримання
талону відмови від 17.06.2003 добровільно сплатив ПДВ, що
унеможливлює наявність спору щодо визнання недійсним талону
відмови у митному оформленні.
Судами не враховані вимоги щодо законодавчого визнання.......
виробничих потреб у Закону України “Про ліцензування певних
видів господарської діяльності” ( 1775-14 ) (1775-14)
від 01.06.2000.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні
дослідив матеріали справи та вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються нормами
митного права, в тому числі МК України, Закону України “Про
єдиний митний тариф” ( 2097-12 ) (2097-12)
та іншим митним
законодавством.
Митне законодавство посилання та визначення терміну власні
виробничі потреби не містить.
Що стосується посилання митниці на Закон України “Про
ліцензування певних видів господарської діяльності” ( 1775-14 ) (1775-14)
від 21.09.2000 та предметом цього Закону згідно преамбули є
визначення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок
ліцензування, відповідальність за порушення у сфері
ліцензуванні.
При таких обставинах касаційна інстанція не вбачає наявності
причинно-наслідкового зв’язку між ліцензуванням та митним
законодавством, констатує що у Закону “Про ліцензування”
( 1775-14 ) (1775-14)
не визначено, що Закон може використовуватись при
здўйснення митного оформлення вантажу, а у МК України не
передбачено використання Закону України “Про ліцензування”
( 1775-14 ) (1775-14)
під час здійснення митного оформлення вантажу.
Крім того, касаційний суд звертає увагу на те, що термін “власна
виробнича діяльність” у Законі “Про державний бюджет України на
2003р.” ( 380-15 ) (380-15)
не є тотожнім терміну “виробництво”
( 510/2001 ) (510/2001)
у Законі “Про ліцензування певних видів
господарської діяльності” ( 1775-14 ) (1775-14)
.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має право встановлювати обставини справи, які
достеменно встановлені судами попередніх інстанцій, а отже
піддавати сумніву встановлений факт використання товару для тих
чи інших виробничих потреб, а також у касаційній інстанції
досліджувати стадії технологічного процесу, як це вимагає Закон
“Про ліцензування” ( 1775-14 ) (1775-14)
тощо.
Касаційна інстанція не вбачає порушення у даній справі порядку
збору доказів,належності та допустимості доказів.тощо.
Касаційна інстанція перевіряє дотримання норм права відносно вже
встановлених обставин справи.
Вищий господарський суд України погоджується із нормами
матеріального права, які визнані попередніми судовими
інстанціями такими, що підлягають застосуванню до спірних
правовідносин.
Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
13.04.2004 у справі № 14/475а та рішення суду по цій справі від
27.02.2004 залишити без зміни, а касаційну скаргу без
задоволення.