ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2004 Справа N 13/796
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Удовиченка О.С.,
суддів Бур'янової С.С., Грека Б.М.
розглянувши
касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів
на постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 31.03.2004 року
у справі № 13/796
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів
до ВАТ "XXX"
про стягнення 15656,00 грн.
За участю представників сторін
від позивача не з'явився,
від відповідача не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.11.2003
року (суддя Серкіз В.Г.) позов задоволено на підставі ст.ст. 19,
20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
. Суд, в обгрунтування свого рішення
посилається на те, що відповідач не виконав встановлений
законодавством норматив з працевлаштування інвалідів.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
31.03.2004 року зазначене рішення скасовано та прийнято нове
рішення, яким в позові відмовлено. Апеляційний суд, приймаючи
постанову мотивував її тим, що позивач не надав суду доказів того,
що відповідні органи направляли для працевлаштування на
підприємство інвалідів, а відповідач не працевлаштував їх.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач звернувся
з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України в якій
просить скасувати постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 31.03.2004 року, посилаючись на невірне
застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме
ст.ст. 18, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Доповідач по справі - суддя Бур'янова С.С.
Заслухавши суддю - доповідача, проаналізувавши правильність
застосування судом норм матеріального і процесуального права,
судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без
задоволення виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій,
середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу
відповідача у 2002 році становила 100 осіб, а середньоспискова
чисельність інвалідів, що були працевлаштовані підприємством у
вказаному звітному періоді склала нуль чоловік, а отже і були
нараховані штрафні санкції за не працевлаштування чотирьох
інвалідів.
Відповідно до статті 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
(в редакції Закону
України від 05.07.2001 № 2606-ІІІ ( 2606-14 ) (2606-14)
) для підприємств
(об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і
господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
передбачено таке:
"Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
парці України, Міністерства соціального захисту України, місцевими
Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів".
У пункті 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, на виконання
Постанови Верховної Ради України від 14.10.1994 № 205
( 205/94-ВР ) (205/94-ВР)
"Про внесення змін до Закону Української РСР "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР" (далі -
Положення), зазначено, що "працевлаштування інвалідів здійснюється
державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими
Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з
урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК
(медико-соціальної експертної комісії)".
Відповідно до пункту 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства,
зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Порушення апеляційною інстанцією вимог статті 101 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
,
про яке йдеться в касаційній скарзі, з матеріалів справи не
вбачається.
Згідно з частиною першою статті 38 названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд
зобов'язаний витребувати документи і матеріали, необхідні для
вирішення спору. Цей законодавчий припис з огляду на вимоги статті
99 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
стосується й перегляду справ в
апеляційній інстанції. У такому разі йдеться не про "додаткове
подання доказів", яке зазначено в частині першій статті 101 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а про їх витребування апеляційною iнстанцією.
Скаржником не наведено обгрунтованих доводів щодо необхідності
залучення до участі у справі районного центру зайнятості та не
зазначено, який саме процесуальний статус названа організація
повинна була, на думку скаржника, мати в даній справі. Зі скарги
не вбачається, яким чином оскаржувана постанова "стосується прав
та обов'язків" районного центру зайнятості. Для вирішення даного
спору між позивачем і відповідачем правове значення має, зокрема,
сам факт направлення чи ненаправлення інвалідів уповноваженими
органами та організаціями для працевлаштування на названому
підприємстві, а не причини, з яких таке направлення ними не
здійснювалося.
Водночас у розгляді даної справи суд першої інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, а тому апеляційний суд правомірно скасував
рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вірно дійшов висновку про
те, що стаття 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
передбачає обов'язок органів
Міністерства соціального захисту населення України, місцевих Рад
народних депутатів, громадських організацій інвалідів з
працевлаштування інвалідів, а тому зазначене зобов'язання з
працевлаштування виникає у таких органів після виконання
підприємствами ч. 3 п. 14 "Положення про робоче місце інваліда і
порядок працевлаштування інвалідів" ( 314-95-п ) (314-95-п)
, а саме
поінформування державної служби зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Таким чином, судом апеляційної інстанції дана оцінка фактичним
обставинам у справі, доводам та запереченням сторін, а висновки
суду відповідають нормам чинного законодавства.
За таких обставин, постанова Запорізького апеляційного
господарського суду від 31.03.2004 року у справі № 13\796 є такою,
що відповідає фактичним обставинам справи, вимогам закону, а тому
підстав для її скасування не має.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
31.03.2004 року залишити без змін.
Головуючий Удовиченко О.С.
Судді Бур'янова С.С.
Грек Б.М.