ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2004 Справа N 30/269-03-8490
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкіна - головуючого, Є. Чернова, В. Цвігун
за участю представників:
позивача - Селезньова Л.М.
відповідачів - Васько І.В.
3-ї особи - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Одеської міської ради та УКБ Одеської міської ради
на постанову від 24.03.04 Одеського апеляційного
господарського суду
у справі N 30/269-03-8490
за позовом ДСК "ЧМП"
до Одеської міської ради та управління капітального
будівництва Одеської міської ради
(3-тя особа - РВ ФДМУ по Одеській області)
про визнання недійсним рішення Одеської міської ради від
31.10.2000 N 1696-XXIII
та зустрічного позову УКБ Одеської міської ради
до ДСК "ЧМП"
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
До початку судового засідання представником позивача усно
заявлено клопотання про відкладення розгляду справи без посилань
на будь-які мотиви необхідності такого відкладення, а тому колегія
відхиляє таке клопотання.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 26.12.2003
(суддя Рога Н.В.) первісний позов задоволено - на підставі п. 10
ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
оспорюване рішення про вилучення земельної ділянки без згоди
позивача визнано незаконним та скасоване з мотивів його
невідповідності вимогам ст. 31 Земельного кодексу України
( 561-12 ) (561-12)
(в редакції, чинній 01.01.2002) та прийняття цього
рішення Одеської міськрадою з перевищенням наданих їй повноважень
і з порушенням прав ДСК "ЧМП". В задоволенні зустрічного позову
відмовлено у зв'язку з його необгрунтованістю.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
24.03.2004 (судді: Шевченко В.В., Бєляновський В.В.,
Мирошниченко М.А.) рішення змінено - на підставі ст. 12 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
первісний позов задоволено частково,
оспорюване рішення визнано недійсним з моменту його прийняття,
позовні вимоги в частині скасування рішення Одеської міської ради
залишено без задоволення, а в решті рішення суду першої інстанції
залишено без змін.
Одеська міська рада у поданій касаційній скарзі просить
рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову
ДСК "ЧМП" у задоволенні позовних вимог, посилаючись на
неврахування судом тих обставин, що згідно зі ст. 27 Земельного
кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
(в редакції 1992 р.) припинення права
користування земельною ділянкою можливо і в разі вилучення земель
відповідно до п. 9 ст. 27 та ст. 31 цього Кодексу, а в даному
випадку Одеською міською радою право користування було припинено
на підставах, передбачених п.п. 2, 4 ст. 27 Земельного кодексу
України.
Окрім того, скаржник вважає, що позивач не є належним
землекористувачем.
Управління капітального будівництва Одеської міської ради у
поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати,
справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської
області, оскільки також вважає, що в даному випадку було прийнято
рішення про вилучення земельної ділянки при застосуванні п.п. 2, 4
ст. 27 Земельного кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
в редакції 1992 р.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки
судами першої та апеляційної інстанцій, заслухавши пояснення
присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що
касаційна скарга УКБ Одеської міськради підлягає задоволенню,
касаційна скарга Одеської міської ради - частковому задоволенню, а
оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи
на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.
Висновки суду першої та апеляційної інстанцій про наявність
підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення Одеської
міської ради грунтуються на невідповідності цього рішення частинам
1 та 6 ст. 31 Земельного кодексу ( 561-12 ) (561-12)
у (в редакції від
13.03.92), згідно якої вилучення земельних ділянок проводиться за
згодою власників землі і землекористувачів, а у разі відмови
власника землі або землекористувача дати згоду на вилучення
земельної ділянки ці питання можуть бути вирішені у судовому
порядку. При цьому суд виходив з того, що земельна ділянка площею
1,0 га, яка була надана позивачу на підставі рішення Одеського
міськвиконкому від 22.03.90 N 87, була вилучена Одеською міською
радою без згоди позивача, чим було порушено порядок вилучення
земель.
Однак, колегія вважає такі висновки судів попередніх
інстанцій передчасними з огляду на те, що ч. 1 ст. 27 Земельного
кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
(в редакції від 13.03.92) встановлено
дев'ять підстав для припинення права користування земельною
ділянкою, а вилучення земель у випадках, передбачених ст.ст. 31,
32 цього Кодексу, є однією з таких підстав (п. 9 ч. 1 ст. 27 цього
Кодексу). Причому законодавцем в ч. 6 ст. 27 Земельного кодексу
України чітко визначено, що в разі незгоди землекористувача
припинення права користування землею провадиться у судовому
порядку у випадках, передбачених пунктами 5-9 частини першої цієї
статті.
Отже, підстави для припинення права користування земельною
ділянкою, які встановлено в пунктах 1-4 частини першої ст. 27
Земельного кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
(в редакції від 13.03.92) не
вимагали від міської ради обов'язкової згоди землекористувача для
прийняття рішення про припинення права користування займаною
останнім земельною ділянкою.
Водночас при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не
надано правової оцінки змісту преамбули оспорюваного рішення від
31.10.2000, в якій містяться посилання на застосування Одеською
міськрадою саме ст. 27 Земельного кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
, а
також перераховуються допущені позивачем порушення (систематичне
невнесення земельного податку, відсутність оформлення документів,
які засвідчують право користування землею тощо), які стали
підставою для припинення права користування ДСК "ЧМП" займаною
земельною ділянкою.
Зважаючи на це помилковими визнаються висновки суду
апеляційної інстанції про те, що ненадання радою документів, на
підставі яких було прийнято рішення від 31.10.2000, не
перешкоджало розгляду справи місцевим судом.
В зв'язку з цим касаційна інстанція вважає за необхідне на
підставі ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
доручити суду першої
інстанції при новому розгляді справи ретельно перевірити доводи
скаржників щодо прийняття Одеською міською радою оспорюваного
рішення саме на підставі п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу
України ( 561-12 ) (561-12)
в редакції від 13.03.92, для чого слід
витребувати у Одеської міськради та компетентних державних органів
докази надання позивачу земельної ділянки у березні 1990 р. на
чітко визначений строк та систематичного невнесення
землекористувачем земельного податку і надати їм належну правову
оцінку в сукупності з наявними у справі доказами.
Разом з тим з матеріалів справи не вбачається підтвердження
позивачем права користування спірною земельною ділянкою шляхом
надання відповідних правовстановлюючих документів (державний акт
на право постійного користування землею, договір оренди тощо), а
тому зазначені докази також слід витребувати у позивача та надати
їм ретельну правову оцінку з метою встановлення обгрунтованості чи
необгрунтованості первісного позову.
Тим більше, що наявна у справі незасвідчена ксерокопія
рішення Одеського міськвиконкому від 22.03.90 N 87 (а.с. 11)
вказує лише на відведення Чорноморському морському пароплавству
спірної земельної ділянки на нормативний період проектування і
будівництва 16-поверхового житлового будинку без посилань на її
надання у постійне користування чи в оренду.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судами першої та апеляційної
інстанції усупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надано ретельної правової оцінки, а
згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин
справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної
оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших
обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення
спору.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Управління капітального будівництва Одеської
міської ради задовольнити повністю, а касаційну скаргу Одеської
міської ради - задовольнити частково.
Рішення від 26.12.2003 господарського суду Одеської області
та постанову від 24.03.2004 Одеського апеляційного господарського
суду у справі N 30/269-03-8490 скасувати з передачею справи на
новий розгляд до господарського суду Одеської області.