ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2004 Справа N 2-15/15804-2003
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 03.11.2004
Відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової (головуючого), Н.О. Волковицької, Г.М. Фролової,
за участю представників: від позивача - Попович І.Я. (дов. від
09.01.2004 року), від відповідача - не з'явились (про час і місце
судового засідання повідомлені належно), розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції
у м. Феодосії на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 17 березня 2004 року у справі
N 2-15/15804-2003 господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Дочірнього підприємства "Шляховобудівельне управління
N 45" ВАТ "Південшляхбуд" до Державної податкової інспекції у
м. Феодосії про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Феодосії
від 16.10.2003 року N 00016/990/26-02/1/2, В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2003 року Дочірнє підприємство "Шляхово-будівельне
управління N 45" Відкритого акціонерного товариства
"Південшляхбуд" звернулось до господарського суду Автономної
Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у
м. Феодосії про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Феодосії
від 16.10.2003 року N 000116/990/26-02/1/2. Даним податковим
повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у
м. Феодосії на підставі підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
за самостійне відчуження активів, які перебувають у
податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди
податкового органу на таке відчуження, згідно з актом перевірки
від 26 червня 2003 року N 1471/26-02, Дочірнє підприємство
"Шляхово-будівельне управління N 45" Відкритого акціонерного
товариства "Південшляхбуд" зобов'язано сплатити штраф в розмірі
суми такого відчуження, що складає 200780,93 грн. Перевіркою
встановлено порушення підпункту 8.6.1 "а" пункту 8.6 статті 8
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а саме:
відчуження Дочірнім підприємством "Шляхово-будівельне управління
N 45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" активів
(по взаємній поставці товарів (робіт, послуг) по окремих операціях
(угодах), які знаходяться в податковій заставі без письмового
узгодження з податковим органом. Перевірка проводилась за період з
01.01.2002 року по 31.03.2003 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що узгодження з податковим
органом змін порядку та способу виконання або припинення
зобов'язань за договором Законом України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
не передбачено. Позивач також
вважає, що заліки взаємних зобов'язань по договору неправомірно
кваліфіковано відповідачем як бартерна операція.
Рішенням від 24 листопада - 10 грудня 2003 року
господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя
Дадинська Т.В.), залишеним без змін постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 17 березня 2004 року (судді:
Лисенко В.А. - головуючий, Видашенко Т.С., Заплава Л. Н.), позов
задоволено частково: визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Феодосії
N 00016/990/26-02/1/2 від 16.10.2003 року в частині застосування
штрафних санкцій в сумі 197112,53 грн. Стягнуто з Державної
податкової інспекції у м. Феодосії на користь Дочірнього
підприємства "Шляхово-будівельне управління N 45" Відкритого
акціонерного товариства "Південшляхбуд" 83,30 грн. держмита та
115,64 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу. В іншій частині в позові відмовлено.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди першої та
апеляційної інстанцій виходили з того, що: мав місце факт
порушення позивачем вимог Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
по господарській операції з
суб'єктом підприємницької діяльності Пономарьовою Г.В. в частині
заборони відчужувати активи, які знаходяться в податковій заставі,
без попередньої згоди податкового органу, так як згідно контракту
від 17.01.2002 року позивач зобов'язався поставити вказаному
контрагенту кам'яні матеріали, а останній зобов'язався провести
розрахунок продуктами харчування, що і виконано - тобто, такий
договір на час його укладення вже передбачав не грошову форму
розрахунків і подальше виконання договору проведено сторонами у
відповідності з умовами договору. Щодо задоволених позовних вимог,
суди виходили з того, що узгодження з податковим органом змін
порядку та способу виконання зобов'язань за договором Законом
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" не передбачено.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, Державна податкова
інспекція у м. Феодосії звернулась до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою на постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 17 березня 2004 року, в якій
просить постанову та рішення у справі скасувати та припинити
провадження по справі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про
неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме:
підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки в даній статті
передбачається обов'язок узгодження з податковим органом при
відчуженні активів без отримання коштів. Зокрема, заявник
посилається на те, що мав місце факт відчуження товарів (робіт,
послуг) в порушення підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8
вищезазначеного Закону, а тому посилання судів на статтю 217
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є безпідставним.
Дочірнє підприємство "Шляхово-будівельне управління N 45"
Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" відзив на
касаційну скаргу не надало.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника
позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет
правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх
встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з пунктом 1.6 статті 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, товари - це
матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та
деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім
операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
Відповідно до пункту 1.19 статті 1 цього Закону
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, бартер (товарний обмін) - господарська операція,
яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги)
у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види
заліку та погашення взаємної заборгованості, у результаті яких не
передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для
компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).
Пунктом 1.31 статті 1 зазначеного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено, що продаж товарів - будь-які операції, що
здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки
та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу
прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно
від її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, активи платника
податків - це кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що
належать юридичній або фізичній особі за правом власності або
повного господарського відання.
Підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 даного Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що з урахуванням положень цієї статті
право податкової застави поширюється на будь-які види активів
платника податків, які перебували в його власності (повному
господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на
будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав
власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових
зобов'язань або податкового боргу.
У відповідності з пунктом "а" підпункту 8.6.1 пункту 8.6
статті 8 зазначеного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
платник податків, активи
якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне
розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому
узгодженню з податковим органом: продажу, інших видів відчуження
або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи
немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав,
що використовується у підприємницькій діяльності платника податків
(інших видах діяльності, які за умовами оподаткування
прирівнюються до підприємницької), а саме: готової продукції,
товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за їх
звичайними цінами.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій, Державною податковою інспекцією у м. Феодосії було
проведено перевірку, за результатами якої складено акт від
26.06.2003 року N 1471/26-02/90. Оспорюване податкове
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Феодосії
від 16.10.2003 року N 000116/990/26-02/1/2 прийнято на підставі
акта перевірки від 26.06.2003 року N 1471/26-02. В той же час в
матеріалах справи акти за такими номерами відсутні. В матеріалах
справи знаходиться акт від 26.06.2003 року N 26-02/90. Дані
обставини залишились поза увагою судів.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 36 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
письмові докази
подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Однак, в матеріалах справи знаходяться документи, які належним
чином не засвідчені.
Також, господарські суди не дали оцінки тому факту, що як
вбачається з акта перевірки, перевірка проводилась за період з
01.01.2002 року по 31.03.2003 року, а тому невідомо в зв'язку з
чим суди давали оцінку договорам, зокрема, укладеним:
03.01.2001 року, 19.12.2000 року, 22.05.2001 року, 02.01.2001
року, 30.01.2001 року; та додатковим угодам за 2001 рік. Також,
судами не було дано належну оцінку додатковим угодам, на які йде
посилання в акті перевірки, а також в рішенні та постанові щодо
наявності чи відсутності посилань у даних угодах на дату та номер
договору до якого вони укладені; чи містяться в них дані на
підставі яких саме документів проведено взаємозаліки та в якому
саме періоді виникли зобов'язання у позивача та його контрагентів,
які у майбутньому і були припинені шляхом проведення
взаємозаліків.
Крім того, судами не досліджено чи мають відношення накладні,
копії яких знаходяться в матеріалах справи, до виконання угод, на
які посилається відповідач.
Як встановлено господарськими судами, зокрема, контрагенти
позивача мали перед останнім зустрічні грошові зобов'язання за
іншими цивільно-правовими угодами, в зв'язку з чим, додатковими
угодами між позивачем та його контрагентами був проведений залік
зустрічних грошових вимог. Однак, даний висновок суду не
ґрунтується на наявних в матеріалах справи доказах, оскільки в
матеріалах справи відсутні, не були витребувані, а, відповідно і
досліджені ті чи інші цивільно-правові угоди, на які суд
посилається. Наданим позивачем накладним взагалі не надана
будь-яка оцінка господарськими судами, посилання на дослідження
накладних в рішенні та постанові відсутнє.
Також, з рішення та постанови не вбачається в якому саме
розмірі було застосовано штраф за здійснення кожної господарської
операції окремо.
Крім того, в матеріалах справи відсутні і докази, які б
свідчили про те, що активи позивача знаходились у перевіряємий
період у податковій заставі. Дані обставини взагалі не були
досліджені та залишились поза увагою судів.
Тобто, висновки господарських судів першої та апеляційної
інстанцій не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах,
що є порушенням вимог статей 32, 33, 34 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якщо подані сторонами
докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати
від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в
місці їх знаходження. Однак, вимоги зазначеної статті
Господарського процесуального кодексу України судами не враховано.
Згідно статті 4-3 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
судочинство у господарських судах здійснюється
на засадах змагальності.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі,
обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які
беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних
обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 29.12.76 року N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове
рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини
справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального
права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті рішення
всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не дослідили повно і всебічно всі обставини
справи, чим порушили основний галузевий принцип здійснення
правосуддя - принцип змагальності, згідно з яким господарський суд
створює сторонам необхідні умови для встановлення фактичних
обставин справи і, відповідно, правильного застосування
законодавства.
Викладене свідчить про те, що судами не вжито заходів для
всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому рішення
та постанова прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи.
Неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи,
невідповідність висновку суду фактичним обставинам справи та
неправильне застосування норм матеріального та процесуального
права призвели до неправильного вирішення спору, що дає підстави
для скасування всіх ухвалених у справі судових рішень та передачі
справи на новий розгляд.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова
у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий
розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
24 листопада - 10 грудня 2003 року та постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 17 березня 2004 року у справі
N 2-15/15804-2003 господарського суду Автономної Республіки Крим
скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Автономної Республіки Крим.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Феодосії
задовольнити частково.