ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2004 Справа N 7/238 (1-36-18/44)
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
за участю представників сторін:
позивача - А.А.А.,
відповідача - Б.Б.Б., В.В.В.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "XXX", м.Львів (далі - ТОВ "XXX")
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від
28.11.2003 p.
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 06.04.2004 p.
зі справи № 7/238 (1-36-18/44)
за позовом ТОВ "XXX"
до закритого акціонерного товариства комерційного банку "SSS", м.
H-ськ (далі - ЗАТ КБ "SSS")
про стягнення 248972,92 грн.,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "XXX" подало до господарського суду Львівської області позов
до ЗАТ КБ "SSS" про стягнення суми 248972,95 грн., з них 236500
грн. збитків і 12472,95 грн. пені, нарахованої за період з
22.11.2001 по 14.01.2002.
Рішенням господарського суду Львівської області від 03-06.06.2002
зі справи № 1/36-18/44 позов задоволено частково: із ЗАТ КБ "SSS"
стягнуто на користь ТОВ "XXX" 236500 грн. збитків.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
14.03.-24.03.2003 зі справи № 1/36-18/44 рішення господарського
суду Львівської області залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2003 зі
справи № 1/36-18/44 зазначені рішення та постанову скасовано, а
справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської
області.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 16.09.2003
справу № 1/36-18/44 передано за підсудністю до господарського суду
Дніпропетровської області.
У клопотанні до господарського суду ТОВ "XXX" просило суд стягнути
пеню в іншій сумі - 42842,00 грн., розрахованій за період з
22.11.2001 по 29.05.2002.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
28.11.2003 (суддя Коваль Л.А.), залишеним без змін постановою
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2004
відмовлено. У прийнятті відповідних рішення та постанови судові
інстанції виходили з того, що позовні вимоги стосовно стягнення
збитків не ґрунтуються на чинному законодавстві та фактичних
обставинах справи, а вимоги щодо стягнення відсотків за неналежне
виконання операцій за рахунком у сумі 42842 грн. не підлягають
задоволенню, оскільки судом не встановлено фактів, що свідчили б
про таке неналежне виконання.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ
"XXX" просить оскаржувані рішення та постанову з цієї справи
скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Скаргу мотивовано тим, що: апеляційна інстанція неправильно
застосувала статтю 203 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - Цивільний кодекс), а саме - без урахування
приписів глави 36 цього Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
; судові інстанції
неправильно застосували главу 4 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
до
правовідносин, які регулюються спеціальними нормативними актами
Національного банку України і Законом України "Про платіжні
системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
та порушили
вимоги статей 42 і 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України), оскільки, зокрема,
виклали в рішенні лише доводи та припущення відповідача; судом
апеляційної інстанції порушено також приписи статті 22 Закону
України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні"
( 2346-14 ) (2346-14)
, статті 64 Закону України "Про банки та банківську
діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
, Інструкції про безготівкові розрахунки в
Україні в національній валюті України" ( z0368-01 ) (z0368-01)
, затвердженої
постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 №
135 і укладеного сторонами договору; судові інстанції всупереч
вимогам статті 209 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
поклали на
позивача обов'язок з доведення вини відповідача, який неналежно
виконав свої обов'язки за договором.
У відзиві на касаційну скаргу ЗАТ КБ "SSS" зазначає про
відсутність своєї вини та безпосереднього причинного зв'язку між
його діями та завданою позивачеві шкодою, невідповідність
дійсності та надуманість доводів скаржника, відповідність
оскаржуваної постанови вимогам закону й обставинам справи та
просить залишити цю постанову без змін, а касаційну скаргу - без
задоволення.
Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної
скарги.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін,
Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність
підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- ТОВ "XXX" і ЗАТ КБ "SSS" уклали договір від 15.03.2001 № 335034
про розрахунково-касове обслуговування рахунків у національній та
іноземній валюті (далі - Договір), предметом якого є відкриття ЗАТ
КБ "SSS" поточного рахунку (рахунків) ТОВ "XXX" та здійснення всіх
видів розрахунково-касових операцій;
- згідно з Договором ЗАТ КБ "SSS" відкрив ТОВ "XXX" поточний
рахунок № 26002335034001;
- пунктом 2.1.2 Договору передбачено обов'язок ЗАТ КБ "SSS"
здійснювати розрахунково-касове обслуговування ТОВ "XXX" та
здійснювати за його дорученням розрахункові та касові операції,
передбачені режимом відповідного рахунку;
- на підставі платіжних доручень від 21.11.2001 № 410 на суму
51500,00 грн. та від 21.11.2001 № 126 на суму 185000 грн. ЗАТ КБ
"SSS" здійснив переказ зазначених сум з метою їх зарахування на
рахунок отримувача, вказаного у цих платіжних документах - ПП
"QQQ"; призначенням платежу зазначено: у платіжному дорученні №
126 - за поліграфічну машину "FFF" згідно з рахунком від
19.11.2001 № 87/5, у платіжному дорученні № 410- доплата за цю ж
поліграфічну машину;
- за твердженням ТОВ "XXX", воно не давало ЗАТ КБ "SSS"
розпорядження на переказ згаданих сум; 22.11.2001 ТОВ "XXX"
повідомило про це названий банк та просило його вжити заходів з
повернення коштів на свій розрахунковий рахунок;
- ЗАТ КБ "SSS" обслуговувало як ТОВ "XXX", так і ПП "QQQ";
- 22 листопада о 13:17:17 та о 16:01:59 ЗАТ "SSS" електронною
поштою повідомило банк отримувача коштів-філію СКБ "DDD" (м.Я-ськ)
про перерахування 21.11.2001 на рахунок ТОВ ПП "QQQ" коштів у
загальній сумі, що відповідає сумі позовних вимог, за фіктивними
документами, і просило терміново вжити заходів з блокування й
повернути кошти; Управління Національного банку України у
Львівській області підтвердило проходження зазначених повідомлень
електронною поштою та отримання їх адресатом;
- 26.11.2001 ТОВ "XXX" повторно звернулося до ЗАТ "SSS" з листом
про прискорення повернення коштів у сумі 236500 грн., на що
одержало відповідь, що за даним фактом ЗАТ КБ "SSS" проводиться
службове розслідування;
- претензію ТОВ "XXX" ЗАТ КБ "SSS" не визнало та повідомило
заявника претензії про своє звернення із заявою від 03.12.2001 до
УБОЗ УВС у Львівській області;
- матеріалами справи підтверджується порушення прокуратурою
Львівської області кримінальної справи за фактом викрадення коштів
із рахунку ТОВ "XXX", відкритому в ЗАТ КБ "SSS", групою осіб у
шахрайський спосіб, легалізація (відмиття) цих коштів за
попередньою умовою групою осіб та використання при цьому завідомо
підроблених документів, що містить ознаки злочину, передбаченого
частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 209,
частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
За повідомленням прокуратури Львівської області, на час розгляду
цієї справи в суді першої інстанції зазначена кримінальна справа
знаходилася у провадженні слідчого відділу слідчого управління
прокуратури області, обвинувачення у цій кримінальній справі
нікому не пред'являлося;
- за висновком судово-почеркознавчої експертизи від 26.02.2002 №
148 за матеріалами кримінальної справи № 181-0167 встановлено
виконання підпису на платіжних дорученнях від 21.11.2001 № 126 і
від 21.11.2001 № 410 не Е.Е.Е. (головним редактором газети "XXX"),
а іншою особою; у підписах за висновком експертизи, виявлено
ознаки, що свідчать про виконання їх з наслідуванням справжніх
підписів Е.Е.Е.;
- відповідність печатки та підпису платника на платіжному
дорученні звірялися банком візуально;
- ТОВ "XXX" не обґрунтувало своє клопотання про залучення до
участі у справі як третьої особи на стороні відповідача банку
"DDD", не зазначивши, яким чином рішення у цій справі вплине на
права та обов'язки названого банку.
Згідно з абзацом другим підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32
Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні"
( 2346-14 ) (2346-14)
у разі переказу з рахунка платника без законних
підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов
доручення платника на здійснення договірного списання або
внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми
здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому
банк, що списав гроші з рахунка платника без законних підстав, має
сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена
цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день, починаючи
від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок
платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
Названий Закон визначає розрахунково-касове обслуговування як
послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного
договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом грошей з
рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у
готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених
договором (пункт 1.37 статті 1 цього Закону ( 2346-14 ) (2346-14)
).
Згідно з частиною першою статті 413 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
за договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується
зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно
в цілості.
Системний аналіз наведеної норми Закону України "Про платіжні
системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
і статті 413
Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
свідчить про хибність висновку
скаржника щодо тотожності укладеного ним із банком договору на
розрахунково-касове обслуговування договорові схову майна. Банк за
договором на розрахунково-касове обслуговування не є охоронцем
майна, а надає клієнтові певний обсяг банківських послуг,
передбачених цим договором. Згідно з абзацом першим пункту 22.5
статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в
Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
подання паперових розрахункових документів
має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено
договором.
Відповідно до пункту 4 Інструкції про безготівкові розрахунки в
Україні в національній валюті ( z0368-01 ) (z0368-01)
, затвердженою
постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 №
135 (що була чинною на час виникнення спірних правовідносин й
розгляду справи попередніми судовими інстанціями), клієнт - це
особа, яка має рахунок у банку або користується його послугами.
Із встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи
вбачається, що в даному разі клієнтом банку у розумінні названих
Закону ( 2346-14 ) (2346-14)
та Інструкції ( z0368-01 ) (z0368-01)
виступало ТОВ "XXX"
як юридична особа, але не посадові особи названого підприємства -
"директор та бухгалтер позивача, підписи яких є у картці із
зразками підписів та відбитком печатки" (як зазначено в касаційній
скарзі).
Законодавство не передбачає обов'язкового подання до банку
паперового розрахункового документа саме особисто директором чи
бухгалтером підприємства. Названі Закон ( 2346-14 ) (2346-14)
та Інструкція
( z0368-01 ) (z0368-01)
не містять таких вимог щодо подання клієнтом до банку
разом з платіжним дорученням будь-якого документа на підтвердження
"повноважень діяти від імені" цього клієнта. Отже, не можуть бути
взяті до уваги доводи касаційної скарги про те, що подавати до
банку платіжне доручення вправі були лише ті особи, які згідно з
установчими документами мають право розпоряджатися коштами "та
підписи яких є у картці із зразками підписів".
Згідно із статтею 20, підпунктом 1 статті 21 і підпункту 22.1
статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в
Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
ініціювання переказу коштів може
здійснюватися платником шляхом подання до банку платіжного
доручення.
Відповідно до абзацу першого пункту 22.6 статті 22 названого
Закону ( 2346-14 ) (2346-14)
обслуговуючий платника банк зобов'язаний
перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду
(ідентифікаційного номера, за його наявності тощо) та приймати цей
документ до виконання тільки у разі їх збігу. Крім цього,
обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цінність та
достовірність цього розрахункового документа в порядку,
встановленому Національним банком України. У разі недотримання
зазначених вимог відповідність за шкоду, заподіяну платнику,
покладається на банк, що обслуговує платника.
Підстави повернення банком розрахункових документів, у тому числі
платіжних доручень, без виконання були визначені на час виникнення
спірних правовідносин пунктом 5 розділу ІІ Інструкції про
безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті
( z0368-01 ) (z0368-01)
, затвердженої постановою Правління Національного
банку України від 29.03.2001 № 135. Із встановлених попередніми
інстанціями фактичних обставин справи не вбачається наявності
підстав для повернення банком платіжних доручень № № 125 і 410.
З'ясовані судовими інстанціями обставини справи не свідчать також
про порушення ЗАТ КБ "SSS" вимог чинних на час виникнення спірних
правовідносин законодавчих приписів щодо ідентифікації осіб, в
тому числі вимог статті 64 Закону України "Про платіжні системи та
переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
.
Відтак не вбачається й передбачених законом підстав для
застосування щодо названого банку відповідальності у вигляді пені,
передбаченої підпунктом 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 названого
Закону ( 2346-14 ) (2346-14)
.
Попередні судові інстанції у розгляді даної справи не припустилися
порушень чи неправильного застосування норм матеріального та
процесуального права.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
28.11.2003 p. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 06.04.2004 p. зі справи № 7/238
(1-36-18/44) залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з
обмеженою відповідальністю "XXX" - без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В.Джунь