ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2004 Справа N 41/627
Вищий господарський суд України у складі: суддя головуючий, судді
розглянув касаційну скаргу релігійної громади Української
православної церкви парафії святих великомучениць Віри, Надії,
Любові та матері їхньої Софії у Шевченківському районі м. Києва,
м. Київ (далі - релігійна громада УПЦ)
на рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2004
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
02.04.2004
зі справи № 41/627
за позовом релігійної громади УПЦ
до Київської міської ради
про визнання недійсним рішення Київської міської ради від
26.06.2003 № 561/721,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на
стороні позивача - Державний комітет України у справах релігії,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на
стороні відповідача - Державний комітет України по земельних
ресурсах.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача, відповідача, третьої особи.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.02.2004, залишеним
без змін постановою Київського апеляційного господарського суду
від 02.04.2004, у задоволенні позову відмовлено. Зазначені рішення
судових інстанцій з посиланням на приписи статей 51 - 53
Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
, статті 23 Закону України
"Про планування і забудову територій" ( 1699-14 ) (1699-14)
, наказу
Держжитлокомунгоспу від 29.07.1994 № 70 "Про затвердження правил
утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів
України" мотивовано тим, що спірна земельна ділянка відноситься до
земель рекреаційного призначення, правовий режим яких не
передбачає можливостей розташування на них споруд культової
архітектури.
У касаційній скарзі від 30.04.2004 релігійна громада УПЦ просить
Вищий господарський суд України скасувати рішення та постанову
судових інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду
першої інстанції. Скаргу мотивовано тим, що судовими інстанціями:
неповно з'ясовано дані про обсяг повноважень Київської міської
ради щодо відведення земельних ділянок та зміну цільового
призначення спірної земельної ділянки відповідно до вимог статті
20 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
(далі - ЗК);
помилково не застосовано до спірних відносин сторін приписи статей
116, 123 та 124 ЗК ( 2768-14 ) (2768-14)
.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.
Представники Державного комітету України по земельних ресурсах в
судове засідання не з'явились.
Перевіривши повноту вставлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін,
Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність
підстав для задоволення касаційної скарги.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- рішенням Київської міської ради від 26.06.2003 № 561/721
релігійній громаді УПЦ відмовлено у погодженні місця розташування
храму в Шевченківському районі м. Києва на вул. Артема, 86-88;
- причиною відмови у погодженні місця розташування храму за
згаданою адресою є те, що релігійна громада УПЦ звернулася за
погодженням щодо місця, яке перебуває на землях рекреаційного
призначення (сквері).
Причиною спору стало питання про правомірність відмови органу
місцевого самоврядування у погодженні місця розташування об'єкта
культової архітектури.
Судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено обставини,
що входять до предмету доказування у справі, та їм дана правильна
юридична оцінка.
Твердження релігійної громади УПЦ щодо неповного з'ясування
судовими інстанціями обставин справи не є обгрунтованими, оскільки
дані про обсяг повноважень органу місцевого самоврядування та
зміну цільового призначення земель відносяться до питань права, а
не питань факту.
Заперечення скаржника проти юридичної оцінки судовими інстанціями
встановлених обставин справи є помилковими.
Відповідно до частини 1 статті 3 ЗК ( 2768-14 ) (2768-14)
земельні відносини
регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими
відповідно до них нормативно-правовими актами. У статтях 116, 123
та 124 ЗК ( 2768-14 ) (2768-14)
визначено порядок набуття права на землю
громадянами та юридичними особами. Зокрема, згідно з частиною 1
статті 116 ЗК ( 2768-14 ) (2768-14)
юридичні особи набувають права власності
та права користування земельними ділянками із земель державної або
комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або
органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень,
визначених цим Кодексом ( 2768-14 ) (2768-14)
.
юридичні особи набувають права власності та права користування
земельними ділянками із земель державної або комунальної власності
за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого
самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Повноваження Київської міської ради у галузі земельних відносин на
її території визначено у статті 9 ЗК ( 2768-14 ) (2768-14)
; зокрема, до кола
цих повноважень відносяться:
розпорядження землями територіальної громади міста;
передача земельних ділянок комунальної власності у власність
громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
надання земельних ділянок у користування із земель комунальної
власності відповідно до цього Кодексу.
У вирішенні питань компетентним органом місцевого самоврядування
щодо надання земельних ділянок у власність чи користування
юридичним особам мають враховуватись вимоги про склад та цільове
призначення земель України, що визначені у статтях 18 - 21 ЗК
( 2768-14 ) (2768-14)
.
Судовими інстанціями дано правильну юридичну оцінку оспорюваному
рішенню Київської міської ради про відмову у погодженні місця
розташування об'єкта культової архітектури на землях рекреаційного
призначення, правовий режим яких відповідно до вимог статей 50 -
52 ЗК ( 2768-14 ) (2768-14)
не допускає розташування культових споруд на
землях цієї категорії. Для розташування об'єктів культової
архітектури призначено землі історикокультурного призначення
відповідно до вимог статті 53 ЗК ( 2768-14 ) (2768-14)
.
Вимога релігійної громади УПЦ про зміну Київською міською радою
категорії цільового призначення для земельної ділянки, на яку
претендує позивач, не має достатніх правових підстав. Відповідно
до частини 2 статті 20 ЗК ( 2768-14 ) (2768-14)
зміна цільового призначення
земель провадиться органами виконавчої влади або органами
місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих
земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп)
земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення
про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного
призначення. Київська міська рада має повноваження на зміну
цільового призначення земель територіальної громади міста, однак у
здійсненні цих повноважень мають дотримуватись принципи земельного
законодавства і, зокрема, такий принцип як забезпечення
раціонального використання та охорони земель (стаття 5 ЗК
( 2768-14 ) (2768-14)
). У ЗК ( 2768-14 ) (2768-14)
не закріплено припису про безумовне
задоволення вимог релігійних організацій стосовно надання їм у
власність чи користування земельних ділянок, у тому числі і для
будівництва культових будівель. Відповідно до частини третьої
статті 19 Закону України "Про свободу совісті та релігійні
організації" ( 987-12 ) (987-12)
будівництво культових та інших будівель
релігійними організаціями здійснюється в порядку, встановленому
чинним законодавством для об'єктів цивільного призначення. Згідно
з приписом частини четвертої статті 23 Закону України "Про
планування і забудову територій" ( 1699-14 ) (1699-14)
планування земельних
ділянок, пов'язане із зміною їх цільового призначення,
здійснюється власниками або користувачами цих ділянок у
встановленому законодавством порядку. А у відповідності з приписом
статті 20 Закону України "Про основи містобудування" ( 2780-12 ) (2780-12)
регулювання земельних відносин у містобудуванні здійснюється
відповідно до земельного законодавства.
Київською міською радою оспорюване рішення прийнято відповідно до
приписів зазначених норм чинного законодавства. Тому твердження
скаржника про порушення відповідачем та судовими інстанціями вимог
статей 116, 123 та 124 ЗК ( 2768-14 ) (2768-14)
є безпідставними.
Керуючись статтями 111-7 - 111-11 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2004 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
02.04.2004 зі справи № 41/627 залишити без змін, а касаційну
скаргу релігійної громади Української православної церкви парафії
святих великомучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії у
Шевченківському районі м. Києва - без задоволення.