ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.07.2004 Справа N 9/158
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
За участю представників позивача - не з'явились,
відповідача - присутній,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Н-ськ
касаційну скаргу ДП "ХХХ" в особі відокремленого
підрозділу "YYY"
на рішення господарського суду Ч-ської області
від 26.11.2003 року
та постанову Ч-ського апеляційного господарського суду
від 19.02.2004 року
у справі № Х8
за позовом ТОВ "ZZZ"
до ДП "ХХХ" в особі відокремленого
підрозділу "YYY"
про стягнення 43410,08 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Ч-ської області від 26.11.2003 року у
справі № Х8 (суддя А.А.А.) позовні вимоги ТОВ "ZZZ" (далі -
Товариство) до державного підприємства "XXX" в особі
відокремленого підрозділу "YYY" (далі - Підприємство) задоволено.
З відповідача на користь позивача стягнуто 43410,08 грн. основного
боргу, 1953,45 грн. інфляційних, проценти річних у сумі 651,15
грн., 460,15 грн. витрат по сплаті держмита, 118,00 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від
19.02.2004 року (судді Б.Б.Б., В.В.В., Г.Г.Г.) рішення
господарського суду Ч-ської області від 26.11.2003 року у справі №
Х8 залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеними судовими актами, Підприємство
звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною
скаргою, в якій просить рішення господарського суду Ч-ської
області від 26.11.2003 року та постанову Ч-ського апеляційного
господарського суду від 19.02.2004 року скасувати та прийняти нове
рішення про відмову Товариству у задоволенні позовних вимог. В
обґрунтування своїх вимог Підприємство посилається на те, що
судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані
норми матеріального та порушені норми процесуального права, що
призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено,
що між Товариством та Підприємством був укладений договір поставки
продукції № 14-УС від 14.08.2002 року (далі - Договір) та
додаткова угода до Договору № 1 від 04.09.2002 року, відповідно до
умов якого Товариство зобов'язалось поставити Підприємству товар
на загальну суму 500442,19 грн. та додатково на суму 109710,12
грн. за додатковою угодою, а Підприємство в свою чергу - прийняти
його та оплатити.
Відповідно до п. 3.3 Договору сторони домовились, що розрахунки за
поставлену продукцію відбуваються шляхом перерахування грошових
коштів на поточний рахунок Товариства протягом тридцяти
календарних днів з моменту поставки продукції.
Господарськими судами також встановлено, що на виконання умов
Договору в період з 05.09.2002 року по 22.04.2003 року Товариство
поставило Підприємству продукцію на загальну суму 43410,08 грн, що
підтверджується наявними в матеріалах справи накладними.
Підприємство за поставлену Товариством продукцію за Договором не
розрахувалось, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість
перед Товариством у розмірі 43410,08 грн.
Відповідно до ст.ст. 161, 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання
повинні виконуватися належним чином і в установлений строк
відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при
відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно
ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і
одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком
випадків, передбачених законом. Боржник, який прострочив виконання
грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити
суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь
час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми,
якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Враховуючи наведене, висновок господарських судів першої та
апеляційної інстанцій відносно задоволення заявлених позовних
вимог про стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних та
процентів річних є правомірним, обставини справи судами першої та
апеляційної інстанцій встановлені шляхом повного, всебічного та
об'єктивного розгляду справи і відповідають доказам, які містяться
в матеріалах справи.
Крім того, згідно з вимогами ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті
постанови Ч-ським апеляційним господарським судом від 19.02.2004
року у справі № Х8 господарськими судами правильно застосовані
норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим
підстави для зміни або скасування вказаного судового акту
відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДП "ХХХ" в особі відокремленого підрозділу "YYY"
залишити без задоволення, а постанову Ч-ського апеляційного
господарського суду від 19.02.2004 року у справі № Х8 залишити без
змін.