Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.07.2004 Справа N 3/249-03-8222
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової
судовому засіданні в м. адміністрації в Одеській
Києві області
касаційну скаргу
На постанову від 27 квітня 2004р.
Одеського апеляційного Господарського суду
за позовом Державної податкової
адміністрації в Одеській області
до Приватного підприємства "Е"
Приватного підприємства "У"
про визнання недійсним договору від 10.09.2001 № 22
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача
від відповідачів: не з'явилися, повідомлені належно.
Державною податковою адміністрацією в Одеській області у жовтні
2003р. заявлений позов про визнання недійсною угоди, укладеної між
Приватним підприємством "Е" та Приватним підприємством "У", з
метою, що суперечить інтересам держави на підставі статті 49
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, про стягнення з ПП
"У" на користь ПП "Е" 79848 грн., та стягнення з ПП "Е" на користь
держави 65603 грн. вартості товару, отриманого підприємством за
оспорюваною угодою (з урахуванням уточнень, викладених в заяві від
8.01.2004). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням
Ленінського районного суду м. Донецька від 22.07.2002р. визнані
недійсними установчі документи ПП "У" з моменту його реєстрації,
через те, що реєстрація підприємства здійснена з порушенням
діючого законодавства на підставну особу. З моменту реєстрації ПП
"У" звітності до податкових органів не надавало, податків не
сплачувало, за юридичною адресою не знаходилось. Наведене дало
підстави податковій службі вважати угоду укладеною з боку ПП "У" з
метою, що завідомо суперечить інтересам держави.
Рішенням господарського суду Одеської області від 22 січня 2004р.,
ухваленим суддею, відмовлено у задоволенні позовних вимог про
визнання недійсним договору поставки від 10.09.2001 № 22,
укладеного між Приватним підприємством "У" та Приватним
підприємством "Е" з огляду на вимоги статті 49 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Рішення господарського суду
вмотивоване тим, що позивачем не доведено в чому саме полягала
завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання
угоди і чи була вона спрямована на приховування від оподаткування
доходів, а також визнано недоведеною наявність в діях відповідачів
умислу. У рішенні зазначено про те, що позивачем не надано доказів
несплати ПП "У" до бюджету податку на прибуток, податку на додану
вартість від цієї операції, а також не надано доказів відображення
цієї операції ПП "Е" у податковому обліку. Господарський суд
дійшов висновку, що позовні вимоги ДПА про визнання недійсним
договору на підставі статті 49 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, не підлягають задоволенню у зв'язку із втратою
чинності згаданого кодексу з 1.01.2004р.
Одеський апеляційний господарський суд постановою від 27 квітня
2004р. залишив перевірене рішення Господарського суду Одеської
області від 22.01.2004р. без змін з тих же підстав, а апеляційну
скаргу Державної податкової адміністрації в Одеській області
залишив без задоволення. У постанові зазначено про те, що на час
укладання та виконання оспорюваного договору установчі документи
ПП "У" не були визнані недійсними, і відповідно дії підприємств -
контрагентів були правомірними.
Державна податкова адміністрація в Одеській області, звернулась з
касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій
просить рішення господарського суду Одеської області та постанову
Одеського апеляційного господарського суду скасувати як такі, що
прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права,
а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Обґрунтовуючи свої
вимоги, викладені в касаційні скарзі, ДПА посилається на
неправильне незастосування господарськими судами до спірного
договору статті 49 Цивільного кодексу Украєнськоє РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
приписами якої передбачено, що для визнання угоди укладеної з
метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства
недійсною, достатньо довести наявність умислу лише у однієї з
сторін. Вважає, що ДПА, як позивач, довів наявність підстав, для
визнання недійсною угоди, укладеної між Приватним підприємством
"У" та Приватним підприємством "Е", з метою, що суперечить
інтересам держави на підставі статті 49 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
. Зауважує на тому, що у разі визнання у встановленому
порядку недійсними установчих документів суб'єкта підприємницької
діяльності або скасування його державної реєстрації у зв'язку із
здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого
документа, що посвідчує особу, або на підставну особу - засновника
суб'єкта підприємницької діяльності, угоди мають визнаватися
недійсними за ознаками статті 49 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
незалежно від часу їх укладання. Податкова служба
посилається на приписи пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, якими передбачено, що до
цивільних відносин, які виникли та закінчились до набрання
чинності нового Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
від
16.01.2003, застосовуються норми Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
в редакції 1963р. Окрім цього, ДПА наголошує на
порушенні судами норм процесуального законодавства, зокрема
частини 3 статті 35 та статті 69 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Приватним підприємством "У" та Приватним підприємством "Е" відзиви
на касаційну скаргу не надіслано.
Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді,
пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та
доводи касаційної скарги, відзначає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до статті 49 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
(чинного на час укладання та виконання оспорюваного
договору) угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною
інтересам держави і суспільства, є недійсною. Як зазначено в
Постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в
справах про визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
дія цієї
норми поширюється на угоди, які порушують основні принципи
існуючого суспільного ладу, до них, зокрема, належать угоди,
спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від
оподаткування доходів.
Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено та
підтверджено під час здійснення апеляційного провадження, що між
Приватним підприємством "У" Приватним підприємством "Е" 10.09.2001
укладено договір поставки № 22, на виконання якого ПП "У" -
постачальник, поставив 222,4 т. вугілля та надав послуги по
відвантаженню та відправленню трьох вагонів на загальну суму 65603
грн., що підтверджується товарними накладними від 29.09.2001 № №
11, 12 та від 26.12.2001 № 14. За поставлене вугілля та надані
послуги ПП "Е" сплатила постачальнику грошові кошти на загальну
суму 79848 грн., що підтверджується випискою про рух коштів з
рахунку ПП "Е".
Водночас судами немотивовано залишені без уваги, що при реалізації
спірної угоди ПП "У" виписувало податкові накладні з відображенням
податку на додану вартість з суми поставленого товару, при цьому
не сплачувало його до бюджету, про що свідчить факт неподання
звітності ПП "У" до податкового органу. Як вбачається з матеріалів
справи, Приватне підприємство "У" за юридичною адресою не
знаходиться, за весь період діяльності підприємство звітність до
податкового органу не надавало і податків не сплачувало (хоч за
спірною угодою одержало доход і на підставі податкових накладних
взяло на себе податкові зобов'язання). Посилання суду першої та
апеляційної інстанції на недоведеність факту створення ПП "У", а
відтак і укладання спірної угоди, з метою ухилення від сплати
податків спростовуються рішенням Ленінського районного суду м.
Донецька від 22.07.2002р. про визнання недійсними установчих
документів цього підприємства з моменту його реєстрації, оскільки
цим судовим рішенням встановлені факти реєстрації ПП "У" на
підставну особу, яка як засновник підприємства не вів ніякої
фінансово-господарської діяльності і зареєстрував підприємство за
винагороду. Ці обставини існували на час укладання угоди між
відповідачами і у суду відсутні правові підстави для сумніву щодо
наміру таких засновників не дотримуватись приписів законодавства
та ухилятися від сплати податків.
Як зазначено в Постанові Пленуму Верховного суду України "Про
судову практику в справах про визнання угод недійсними"
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
дія цієї норми поширюється на угоди, які порушують
основні принципи існуючого суспільного ладу, до них, зокрема,
належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними
особами від оподаткування доходів. Проте, відповідно до статті 49
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
якщо угода укладена з метою,
завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, при наявності
умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно
бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй
на відшкодування виконаного стягується в доход держави. Зі змісту
наведеної норми вбачається, що застосування передбачених нею
наслідків не ставиться в залежність від будь-яких фактичних
обставин, і, таким чином, передбачає необхідність їх застосування
судом. Разом з тим застосування наслідків, передбачених статтею 49
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
можливе лише за
умови достеменного встановлення розміру одержаного сторонами за
такою угодою. При цьому стягнення коштів, можливе лише у разі
відсутності майна, отриманого за угодою.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що спір був
розглянутий судами не в повному обсязі, що є порушенням принципу
всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі
обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття
необґрунтованих рішення та постанови. Оскільки передбачені
процесуальним законом межі перегляду справи в касаційної інстанції
не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні суду, рішення та постанова у
справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд
до місцевого господарського суду.
З огляду на зазначене та керуючись статтями 49 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10,
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Одеської області від 22 січня 2004 та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 квітня
2004 у справі № 3/249-03-8222 скасувати. Справу направити на новий
розгляд до господарського суду Одеської області.
Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Одеській
області задовольнити частково.