ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.07.2004 Справа N 2/137
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого (доповідача).
суддів
за участю повноважних
представників:
позивача
відповідача
розглянувши у Національного банку України в особі
відкритому Головного управління НБУ по м.
судовому засіданні Києву і Київській області
касаційну скаргу
на постанову від 15 березня 2004 року
Київського апеляційного
господарського суду
у справі за позовом Національного банку України в особі
Головного управління НБУ по м.
Києву і Київській області
до Акціонерного комерційного банку "К"
про стягнення 594921, 67 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою господарського суду м. Києва від 16 травня 2003 року у
даній справі була залишена без змін постанова Президії Вищого
арбітражного суду України від 21 квітня 2000 року про задоволення
позову, якою скасоване рішення арбітражного суду м. Києва від 29
квітня 1999 року про відмову в задоволенні позовних вимог
Національного банку України в особі Головного управління НБУ по м.
Києву і Київській області.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15
березня 2004 року ухвала господарського суду скасована. Прийняте
нове рішення, яким заяву акціонерного комерційного банку "К" про
перегляд за нововиявленими обставинами постанови Президії Вищого
арбітражного суду України від 21 квітня 2000 року задоволено.
Постанову Президії Вищого арбітражного суду України від 21.04.2000
року скасовано. Рішення арбітражного суду м. Києва від 29.04.1999
року, постанова голови арбітражного суду м. Києва від 29.06.1999
року та постанова Судової колегії Вищого арбітражного суду України
від 16.09.1999 року у справі № 2/137 залишені без змін.
У касаційній скарзі Національний банк України в особі Головного
управління НБУ по м. Києву і Київській області просить постанову
апеляційної інстанції скасувати, як прийняту з порушенням норм
матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та правильність застосування господарським судом, при
прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та
процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 112 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд може переглянути прийняте
ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими
обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути
відомі заявникові.
Частиною 3 ст. 48 Закону України "Про банки та банківську
діяльність" ( 872-12 ) (872-12)
передбачене право Національного банку
України стягувати з комерційних банків за рішенням суду штраф за
порушення економічних нормативів у розмірі неправомірно одержаного
доходу та застосувати інші економічні санкції відповідно до
законодавства.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, норми якої встановлюють порядок
визначення доходу від здійснення банківських операції, до валового
доходу банківських установ не відносяться, зокрема, залучені кошти
фізичних і юридичних осіб.
Пунктом 18 Постанови Правління Національного банку України "Про
затвердження Положення про порядок формування банківською системою
України обов'язкових резервів" № 333 ( v0410500-96 ) (v0410500-96)
від
26.12.1996 року (надалі Положення) встановлено стягнення штрафу за
недотримання комерційними банками встановлених норм обов'язкових
резервів щодо залучених банком коштів у розмірі неправомірно
одержаного доходу від недорезервованої суми залучених коштів.
Відповідно до п. 19 Положення ( v0410500-96 ) (v0410500-96)
різниця між сумою
залишків коштів, яка має знаходитись на кореспондентському рахунку
комерційного банку, виходячи з встановленої норми до залучених
коштів та фактичною сумою обов'язкових резервів є одноденною сумою
недорезервованих коштів.
Пунктом 20 Положення ( v0410500-96 ) (v0410500-96)
передбачено, що сума
неправомірно одержаного комерційним банком доходу визначається на
основі діючої у відповідному періоді регулювання облікової ставки
Національного банку України шляхом множення одноденної суми
недорезервованих банком коштів на розмір плати з розрахунку за
один день та помноженої на кількість днів періоду регулювання.
Згідно п. 2 Постанови Правління Національного банку України від
09.07.1999 року № 332 "Про затвердження Положення про нормативи
обов'язкового резервування коштів банківською системою України"
( z0511-99 ) (z0511-99)
Положення було визнано таким, що втратило чинність.
Відповідно до п. 1.1 резолютивної частини рішення Конституційного
суду України від 30.05.2001 року у справі № 1- 22X2001 положення
п. 22 ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
треба розуміти
так, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної
відповідальності. За цим положенням виключно законами України
визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також
діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними
правопорушеннями, як підстави кримінальної, адміністративної,
дисциплінарної відповідальності та відповідальність за такі
діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання
підзаконними нормативно-правовими актами.
За таких обставин суд вважає, що суд апеляційної інстанції вірно
прийшов до висновку, що місцевий суд безпідставно встановив
відсутність ознак нововиявлених в обставинах, що були наведені
Банком в заяві про перегляд за нововиявленими обставинами
постанови Вищого арбітражного суду України від 21 квітня 2000
року, оскільки до нововиявлених обставин відносяться
матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і
заперечення сторін та інші факти, які мають значення для
правильного вирішення спору, а також необхідними ознаками
нововиявлених обставин є наявність їх на час розгляду справи та
якщо ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду
справи.
Як правильно встановлено апеляційним господарським судом, ст. 112
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлені два критерія нововиявлених
обставин: ці обставини повинні мати істотне значення для справи і
не могли бути відомі заявникові на момент вирішення справи судом.
З аналізу пунктів 18, 19, 20 Положення ( v0410500-96 ) (v0410500-96)
та ст. 7
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
вбачається протиріччя визначення поняття
"неправомірно одержаного доходу" у вказаному Закону визначеному
поняттю у Положенні. Зазначеними вище нормами пунктів 18, 19, 20
Положення ( v0410500-96 ) (v0410500-96)
, що є підзаконним нормативним актом,
встановлено стягнення з комерційних банків штрафу, який є видом
адміністративної відповідальності, тоді як згідно ст. 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, тлумачення якої дано в рішенні
Конституційного суду України від 30.05.2001 року у справі №
1-22X2001, підстави та відповідальність за адміністративні
правопорушення можуть бути встановлені виключно законами України
та не можуть бути предметом регулювання підзаконними
нормативно-правовими актами. Тобто, зазначені норми Положення
протирічать, як встановлено, нормам діючого Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та не
відповідають вимогам ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
щодо встановлення адміністративної відповідальності за відповідне
правопорушення. Отже, оскільки штрафні санкції у даній справі на
відповідача за позовом Управління були покладені згідно постанови
Президії Вищого арбітражного суду України від 21 квітня 2000 року
саме на підставі норм Положення, які, як встановлено, визнані
такими що протирічать діючому законодавству та не відповідають
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, то вказані обставини мають
істотне значення для даної справи відповідно до ст. 112 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Крім цього, слід вказати, що зазначене рішення Конституційного
суду від 30.05.2001 року та роз'яснення Комітету Верховної Ради
України з питань фінансів та банківської діяльності № 06- 10X293
від 08.07.2002 року, згідно якого також був зроблений висновок про
неправильне застосування в нормативно-правових актах Національного
банку України поняття "неправомірно одержаний доход", враховуючи
дати останніх, були прийняті після прийняття постанови від
21.04.2000 року, тобто обставини, встановлені вказаними
документами, не могли бути відомі Банку, але вказані протиріччя
норм в Положенні нормам Закону та Конституції та незаконність
останніх існували і на момент прийняття постанови. У такому
випадку слід зазначити про існування у викладених в заяві Банку
другого, встановленого ст. 112 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, критерія
нововиявлених обставин.
Також, слід звернути увагу на скасування самим Національним банком
України прийнятого ним Положення. Відповідно до п. 7 Постанови
Пленуму Верховного Суду України від 27.02.1981 року № 1 "Про
практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами
рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрало законної
сили" ( v0001700-81 ) (v0001700-81)
(із змінами від 25.05.1998 року)
встановлений принцип, згідно якого нововиявленою обставиною є
скасування акту, яким суд обґрунтував відповідне судове рішення,
якщо саме скасування цього акта означає протилежне вирішення
питання. Отже, оскільки згідно Постанови, на відповідача було
покладено стягнення штрафних санкції на підставі саме норм
Положення, то скасування останнього означає протилежне вирішення
спору у даній справі та звільнення Банку від стягнення відповідних
штрафних санкцій за позовом Управління.
Тому, суд вважає, що висновки апеляційної інстанції про наявність
нововиявлених обставин для перегляду Постанови Президії Вищого
арбітражного суду України від 21.04.2000 року є законними і
обґрунтованими.
Постанова апеляційної інстанції відповідає обставинам справи та
вимогам закону, тому її необхідно залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15
березня 2004 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без
задоволення.