ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.07.2004 Справа N 05-5-18/2253
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., - головуючого,
Рибака В.В.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши ВАТ “Підприємство промислового
матеріали касаційної залізничного транспорту – Трипілля”
скарги
на ухвалу Київського апеляційного господарського
суду від 28.04.2004
у справі м. Києва
господарського суду
за позовом ВАТ “Підприємство промислового
залізничного транспорту – Трипілля”
до ВАТ “Київ – Дніпровське міжгалузеве
підприємство Промислового залізничного
транспорту”
про стягнення 39 9060,50 грн.
за участю представників сторін:
від позивача Каращук В.Г.,
від відповідача не з’явились
В С Т А Н О В И В:
У березні 2004 року ВАТ “Підприємство промислового залізничного
транспорту – Трипілля” звернулось до господарського суду з
позовом до ВАТ “Київ – Дніпровське міжгалузеве підприємство
Промислового залізничного транспорту” про стягнення 399060,50
грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.03.2004 року (суддя
Мандриченко О.В.) позовну заяву повернуто без розгляду на
підставі пунктів 4, 10 статті 63 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Суд зазначив, що додані до позовної
заяви ксерокопії платіжних доручень № 0346 від 03.03.2004 року
та № 0337 від 02.03.2004 року не може бути належними доказами
сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від
28.04.2004 року, апеляційна скарга позивача на ухвалу
господарського суду м. Києва від 24.03.2004 року повернута і
залишена без розгляду на підставі пункту 4 ст. 97 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у зв’язку з пропуском
десятиденного строку встановленого на апеляційне оскарження без
клопотання про відновлення цього строку.
Не погоджуючись з ухвалами господарського суду м. Києва від
24.03.2004 року та Київського апеляційного господарського суду
від 28.04.2004 року позивач подав касаційну скаргу, в якій
просить дані ухвали скасувати та передати позовну заяву до
господарського суду на розгляд по суті.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що
судами не правильно застосовані норми процесуального права, що
призвело до прийняття незаконних ухвал.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи,
дослідивши правильність застосування норм процесуального права
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Не приймаючи апеляційну скаргу ВАТ “Підприємство промислового
залізничного транспорту – Трипілля” до розгляду та повертаючи її
з підстав пропуску строку для апеляційного оскарження без
поважних причин, суд виходив з помилкової оцінки фактичних
обставин справи.
Судом апеляційної інстанції не було враховано, зокрема, те, що
позивач в тексті апеляційної скарги вказує на підстави поважних
причин для відновлення строку апеляційної скарги. Так, позивач
зазначає, що ухвала господарського суду м. Києва від 24.03.2004
року, згідно до конверту з відміткою поштового відділення
надійшла на адресу позивача 07.04.2004 року. 09.04.2004 року,
дана ухвала була оскаржена в апеляційному порядку, яка поступила
до господарського суду м. Києва 14.04.2004 року, про що свідчить
відмітка суду на апеляційній скарзі. Однак, всупереч статті 43,
53 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ця обставина не була взята судом до
уваги при оцінці поважності причин пропуску строку на апеляційне
оскарження.
Таким чином, оскаржувана ухвала Київського апеляційного
господарського суду не є законною та обґрунтованою і підлягає
скасуванню.
Судова колегія також зазначає, що посилання господарського суду
м. Києва в ухвалі від 24.03.2004 року на те, що додані до
позовної заяви ксерокопії платіжних доручень не є достатніми,
належними доказами сплати державного мита і послуг на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, суперечить
вимогам чинного законодавства.
Відповідно до змісту статті 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
належними є докази, які мають значення для справи.
Місцевий господарський суд, не заперечуючи того, що надані
позивачем платіжні доручення мають значення для справи, виходив
з його непереконливості, недостатності.
Разом з тим, відповідно до статті 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
якщо додані сторонами докази є недостатніми, господарський суд
зобов’язаний витребувати документи і матеріали, необхідні для
вирішення спору.
Підставою ж для повернення позовної заяви, згідно пунктів 4, 10
ст. 63 ГПУ України, є неподання доказів сплати державного мита
та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу, що не мало місця у даному випадку, оскільки такі докази
надавались.
Окрім того, не ґрунтувалось на вимогах чинного законодавства,
зокрема, статті 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, твердження місцевого
господарського суду про те, що додатки до позовної заяви повинні
подаватися до суду тільки в оригіналі, оскільки наведена норма
передбачає можливість подання письмових доказів не тільки в
оригіналі, але й в належним чином засвідченій копії.
При наведених обставинах оскаржувані ухвали господарського суду
м. Києва та Київського апеляційного господарського суду не є
законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню, а справа
направленню до господарського суду м. Києва.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суду, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Ухвалу господарського суду м. Києва від 24.03.2004 року та
ухвалу Київського апеляційного господарського суду у справі
№ 05-5-18/2253 скасувати.
Позовну заяву ВАТ “Підприємство промислового залізничного
транспорту – Трипілля” передати до господарського суду м. Києва
на розгляд по суті.