ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.07.2004 Справа N 5/3247-3/347
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді: Добролюбової Т.В.,
суддів: Гоголь Т.Г.,
Продаєвич Л.В.
Розглянувши
касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної
державної податкової інспекції у
Львівській області
на рішення господарського суду Львівської
області від 23.12.03
та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від
22.03.2004р.
зі справи № 5/3247-3/347
за позовом Ходорівського споживчого
товариства, м. Ходорів
до Миколаївської міжрайонної державної
податкової інспекції у Львівській
області
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явилися
від відповідача: не з’явилися
Відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
учасники судового процесу належним чином
повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого
господарського суду України від 21.05.04 р., надіслана 26.05.04
р), проте сторони не скористалися своїм правом на участь у
засіданні суду касаційної інстанції.
В С Т А Н О В И В:
Актом перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових
операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктів
підприємницької діяльності від 18.09.2003р. № 008089, складеним
Миколаївською МДПІ, виявлені порушення п. 5,8,12,13 ст. 3 Закону
України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
при проведенні роздрібної торгівлі у магазині Ходорівського
споживчого товариства.
На підставі акту перевірки інспекцією оформлено податкове
повідомлення-рішення від 29.09.03р. № 470-23-04593847/495, яким
товариству визначено суму податкового зобов’язання за платежем -
фінансова санкція у сумі 1827 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржено позивачем у
судовому порядку, при якому рішенням господарського суду
Львівської області від 23.12.03р. (суддя Івасько В.М.) позов
задоволено з огляду на те, що на момент проведення перевірки
18.09.03р. позивач не здійснював торгівлю в приміщенні магазину
і викладені в акті перевірки порушення не пов’язані з його
діяльністю.
За апеляційною скаргою Миколаївської міжрайонної державної
податкової інспекції у Львівській області вказане судове рішення
переглянуте в апеляційному порядку і постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 22.03.2004р. (судді: Дубник
О.П. - головуючий, Бобеляк О.М., Орищин Г.В.) – залишене без
змін але з інших правових підстав.
Постанова апеляційної інстанції вмотивована тим, що Закон
України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
від 01.06.2000р. № 1776-ІІІ ( 1776-14 ) (1776-14)
не регулює питань
оподаткування, стягнення фінансових санкцій на його підставі
повинно здійснюватись в іншому порядку, ніж той, що встановлений
Законом України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Миколаївською МДПІ у Львівській області до Вищого господарського
суду України подана касаційна скарга, в якій інспекція просить
скасувати прийняті у справі судові акти, припинити провадження у
справі, залишити в силі рішення Жидачівського відділення
Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції у
Львівській області від 29.09.03, посилаючись на правомірність
застосування до Ходорівського споживчого товариства штрафних
(фінансових) санкцій. При цьому, скаржник наводить обставини
справи, зазначає про виявлені під час перевірки порушення та
вважає, що судами не взяті до уваги наступні нормативно-правові
акти: п. 5, 8, 12, 13 ст. 3 Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, п. 7,8 ст. 11
Закону України”Про державну податкову службу в Україні”
( 509-12 ) (509-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу Ходорівське споживче товариство
просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Миколаївської
МДПІ у Львівській області, а рішення та постанову залишити без
змін.
Колегія суддів Вищого господарського суду, розглянувши матеріали
справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального
і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги,
дійшла висновку про залишення прийнятих у справі судових актів
без змін виходячи з наступного:
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що
оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 29.09.03р.
оформлене ДПІ за платежем - штрафна санкція за порушення Закону
України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Штрафна санкція визначена інспекцією в податковому
повідомленні-рішенні як податкове зобов’язання.
Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ, який
є спеціальним законом з питань оподаткування, податкове
зобов’язання – це зобов’язання платника податків сплатити до
бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у
порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами
України. Вказаним законом запроваджено поняття податкового
повідомлення, як письмового повідомлення контролюючого органу
про обов’язок платника податків сплатити суму, визначену
контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом
(п. 1.9 ст. 1 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
).
Статті 14, 15 Закону України “Про систему оподаткування”
( 1251-12 ) (1251-12)
містять вичерпний перелік податків і зборів, які є
обов’язковими для сплати їх платником. Зі змісту п. 17.3 ст. 17
Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
вбачається, що тільки штрафні санкції за порушення податкового
законодавства прирівнюються до сплати податку.
У преамбулі Закону України “Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
від 01.06.2000 р. № 1776-ІІІ
( 1776-14 ) (1776-14)
(зі змінами та доповненнями) зазначено, що цей Закон
визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових
операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг,
тобто не визначає зобов’язання платника податків сплатити до
бюджетўв або державних цільових фондів відповідну суму податку
або збору у встановлений законодавством строк.
Колегія суддів зазначає, що сфера дії Закону України від
21.12.2000р. № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
не розповсюджується на
правовідносини, які врегульовані Законом України “Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, а
тому у податкової інспекції відсутні правові підстави щодо
прийняття податкового повідомлення на підставі підпункту 4.2.2
пункту 4.2 статті 4 Закону України України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Доводи Миколаївської МДПІ у Львівській області щодо порушення
судами попередніх інстанцій п. 7,8 ст. 11 Закону України ”Про
державну податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
, судовою
колегією до уваги не приймаються оскільки: відповідно до вимог
зазначених пунктів органи державної податкової служби мають
право застосовувати до підприємств, установ, організацій і
громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених
законом. Отже, встановивши порушення, податкові органи повинні
прийняти рішення про застосування санкцій у порядку та розмірах,
встановлених законом, який регулює спірні правовідносини. З
урахуванням вищенаведених правових норм, судова колегія
погоджується з висновком апеляційної інстанції про відсутність
повноважень у Миколаївської МДПІ в даному випадку стягувати
штрафні санкції за порушення Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
у порядку,
визначеному Законом України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
З огляду на вищевикладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Львівської області від 23.12.03р. та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
22.03.2004р. зі справи № 5/3247-3/347 – залишити без змін.
Касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової
інспекції у Львівській області – залишити без задоволення.