Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.07.2004 Справа N А-15/201
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
за участю представників
сторін котрі
позивача не з'явились
відповідача присутній
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції м.
судовому засіданні Івано-Франківськ
касаційну скаргу
у справі
№ А-15/201
господарського суду
Івано-Франківської області
на постанову від 05.02.2004р.
Львівського апеляційного господарського суду
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю "ГЕ"
до Державної податкової інспекції м.
Івано-Франківськ
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від
07.08.2003р. № 0004462600/0
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕ" звернулося до
господарського суду Івано-Франківської області з позовом про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної
податкової інспекції м. Івано-Франківськ від 07.08.2003р.
№ 0004462600/0 в частині донарахування позивачу 148999,99 грн.
податку на додану вартість та застосування фінансових санкцій в
сумі 74499,95 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право позивача на податковий
кредит підтверджене податковими накладними, які відповідають
вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
і отримані ним внаслідок
належного здійснення фінансово-господарської операції. Позивач
зазначає, що він, як покупець за договором, не порушив вимог
підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 04
листопада 2003 року задоволено позов ТОВ "ГЕ" до Державної
податкової інспекції м. Івано-Франківськ, визнано недійсним
податкове повідомлення-рішення від 07.08.2003р. № 0004462600/0 в
частині донарахування позивачу 148999,99 грн. податку на додану
вартість та застосування фінансових санкцій в сумі 74499,95 грн.
Рішення господарського суду вмотивоване тим, що датою виникнення у
платника податку на додану вартість права на податковий кредит
вважається або дата списання коштів з банківського рахунку, або
дата отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання
платником податку товарів, при цьому підставою для включення
відповідних сум до податкового кредиту є видана платником податку
податкова накладна. Суд також встановив, що факт поставки товару
приватним підприємством "ТС" позивачу підтверджується договорами
купівлі-продажу № 74 від 02.09.2002р., № 78 від 12.09.2002р., № 79
від 15.09.2002р. та № 80 від 19.09.2002р., які не визнавалися
недійсними у встановленому законом порядку, накладними на відпуск
товару та податковими накладними. При укладенні договору позивач
отримав від приватного підприємства "ТС" завірену копію свідоцтва
про реєстрацію платником податку на додану вартість № 0839355 від
16.07.2002р., "ТС".
Львівський апеляційний господарський суд постановою від 05 лютого
2004 року рішення господарського суду Івано-Франківської області
залишив без змін, а апеляційну скаргу державної податкової
інспекції у м. Івано-Франківську - без задоволення з тих же
підстав.
Державна податкова інспекція у місті Івано-Франківську просить
Вищий господарський суд України здійснити перегляд матеріалів
справи у касаційному порядку, рішення господарського суду та
постанову у справі скасувати, посилаючись на порушення
господарськими судами норм матеріального права. При цьому скаржник
обґрунтовує касаційну скаргу тим, що позивач безпідставно включив
до складу податкового кредиту суму 148999,95 грн., за результатами
придбання у приватного підприємства "ТС" протягом вересня 2002
року товару, оскільки установчі документи даного підприємства
згідно з рішенням суду визнані недійсними, а свідоцтво платника
податку на додану вартість № 08039355, видане 16.07.2002р.,
анульовано; право на нарахування податку на додану вартість та на
складання податкових накладних надається виключно особам, які
зареєстровані платниками податку; приватне підприємство "ТС" на
момент продажу товару позивачу не мало права виписувати податкову
накладну.
2 липня 2004 року до Вищого господарського суду України надійшла
заява по касаційній скарзі від арбітражного керуючого, в якій
йдеться про те, що постановою господарського суду
ІваноФранківської області від 04 березня 2004 року у справі
№ Б-729 ТОВ "ГЕ" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну
процедуру і призначено арбітражного керуючого. Ухвалою
господарського суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2004
року у справі № Б-7/29 було затверджено звіт ліквідатора і
прийнято рішення щодо ліквідації банкрута - ТОВ "ГЕ", як юридичної
особи та погашення всіх майнових вимог кредиторів, які звернулися
до господарського суду, так і тих, що не заявляли жодних вимог, а
провадження по справі було припинено. 17 червня 2004 року державна
податкова інспекція у місті Івано-Франківськ зняла ТОВ "ГЕ" з
податкового обліку. 25 червня 2004 року ТОВ "ГЕ" виключено з
єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій
України.
Заслухавши доповідь судді, та представників відповідача, які
підтримали доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали
справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та
повноти їх встановлення в рішенні господарського суду
Івано-Франківської області та постанові Львівського апеляційного
господарського суду у даній справі, Вищий господарський суд
України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
виходячи з наступного.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
04.11.2003 року, було встановлено та підтверджено постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2004 року,
що Державною податковою інспекцією м. Івано-Франківськ була
здійснена документальна перевірка дотримання вимог податкового та
валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю
"ГЕВ" за період з 23.03.2003 року по 01.07.2003 року за
результатами якої складено акт від 05.08.2003 року
№ 694/26-2-259-31263086. В акті перевірки зазначено, що у вересні
2003 року підприємством до складу податкового кредиту включено
суму витрат по сплаті податку на додану вартість,яку не
підтверджено податковими накладними. На підставі акта перевірки
прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.07.2003 року
№ 0004462600/0, яким позивачеві було визначено до сплати податок
на додану вартість у сумі 137911 грн. згідно підпунктів 7.4.5,
7.2.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та застосовано штрафну санкцію у сумі 68956 грн.
згідно підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
. Попередні судові
інстанції також встановили, що між товариством з обмеженою
відповідальністю та приватним підприємством "ТС" у вересні
укладено договори купівлі-продажу № 74 від 02.09.2002р., № 78 від
12.09.2002р., № 79 від 15.09.2002р. та № 80 від 19.09.2002року,
які були виконані сторонами повністю. Приватне підприємство "ТС"
надало позивачу накладні на відпуск товару № 230 від 10.09.2002
року на суму 200000 грн., № 236 від 14.09.2002 року на суму 200000
грн., № 240 від 17.09.2002 року на суму 200000 грн., № 243 від
20.09.2002 року 100000 грн. та № 244 від 23.09.2002 року на суму
194000 грн. та податкові накладні № 230 від 10.09.2002 року, № 236
від 14.09.2002 року, № 240 від 17.09.2002 року № 243 від
20.09.2002 року та № 244 від 23.09.2002 року. Приватне
підприємство "ТС" було зареєстроване як платник податку на додану
вартість про що отримало свідоцтво платника ПДВ № 0839355 від
16.07.2002року.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом
оподаткування цим податком є операції платників податків з продажу
товарі (робіт, послуг) на митній території України
За приписами підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 цього Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова накладна складається в момент виникнення
податкового зобов'язання продавця у двох примірниках. Оригінал
податкової накладної надається покупцеві, копія залишається у
продавця товарів (робіт, послуг).
Як передбачено підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на
нарахування податку та складання накладних надається особам,
зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому
статтею 9 цього Закону.
Зазначена стаття кореспондується з пунктом 2 Порядку заповнення
податкової накладної ( z0233-97 ) (z0233-97)
в якому передбачено, що
податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник
податку в податкових органах, якій присвоєно індивідуальний
податковий номер платника податку на додану вартість. Пунктом 18
цього ж Порядку ( z0233-97 ) (z0233-97)
визначено, що усі примірники
податкової накладної підписуються особою уповноваженою платником
податку здійснювати продаж товарів, та скріплюються печаткою
такого платника - продавця. Попередніми судовими інстанціями при
розгляді справи було встановлено, що спірні податкові накладні
відповідають вимогам податкового законодавства, щодо права та
порядку їх видачі. Твердження Державної податкової інспекції у
місті Івано-Франківську про невірне застосування статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
ґрунтується
на інший ніж зроблена судами оцінці доказів у справі. Проте,
відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
чи додатково перевіряти докази у справі.
З огляду на зазначене у касаційної інстанції немає підстав для
задоволення касаційної скарги Державної податкової інспекції у
місті Івано-Франківську.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-8,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 4
листопада 2003 року та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 5 лютого 2004 року у справі № А15/201
залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податковоє
інспекції у місті Івано-Франківську - без задоволення.