ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.07.2004 Справа N 5/1176-2/100
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Державної податкової інспекції у
відкритому судовому Франківському
засіданні матеріали районі м. Львова
касаційної скарги
на постанову від 19.02.2004 року Львівського
апеляційного
господарського суду
у справі № 51
господарського суду Львівської області
за позовом Спільного українсько-словацького
підприємства
"ТФ", м. Львів
до ДПІ у Франківському районі м. Львова
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явились
від відповідача: не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.10.2003
року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 19.02.2004 року, по справі № 51 позов
задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ
у Франківському районі м. Львова від 30.09.2002 року
№ 27244/10/23-2 та № 27245/10/23-2; стягнуто з відповідача на
користь позивача державне мито в сумі 85 грн. та 118,00 грн.
вартості витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
В касаційній скарзі ДПІ у Франківському районі м. Львова просить
скасувати рішення Господарського суду Львівської області від
27.10.2003 року та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 19.02.2004 року, відмовити позивачу у
задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне
застосування норм матеріального права, а саме пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.
5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, пп. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Позивач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
Сторони не скористалися процесуальним правом на участь в засіданні
суду касаційної інстанції.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Судами встановлено, що за рішенням № 27244/10/23-2 позивачу
визначено суму податкового зобов'язання 80777 грн., в тому числі
53851 грн. - основний платіж та штрафні санкції в сумі 26926 грн.;
рішенням № 27245/10/23-2 визначено суму податкового зобов'язання
51635,00 грн., в тому числі 44900,00грн. - основний платіж та 6735
грн. штрафних санкцій, проте дані рішення не відповідають
встановленим обставинам по справі та вимогам норм діючого
законодавства.
На підставі наявних письмових доказів по справі та висновку
судово-бухгалтерської експертизи Львівського науково-дослідного
інституту судових експертиз № 1940 від 17 вересня 2003 року, який
узгоджується із встановленими обставинами по справі та доказами
(первинними документами бухгалтерського обліку позивача), суди
зробили правомірний висновок про правильність нарахування та
сплати позивачем податків в перевіряємому періоді.
Із змісту вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в редакції від
22.05.1997 року вбачається, що не належать до складу валових
витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними
розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість
ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення
податкового обліку. Оскільки здійснення операцій з надання
позивачу Львівською державною залізницею послуг по оренді
приміщення та оплата за оренду і споживання електроенергії
підтверджуються первинними документами - рахунками, платіжними
дорученнями та іншими, висновок акту податкової перевірки від
24.09.2002р. № 23-239/1857 щодо заниження СП "ТФ" валових витрат
на суму 28,7 тис. грн. є безпідставним.
Аналогічно, щодо витрат на послуги мобільного зв'язку,
господарські суди прийшли до правильного висновку, що перевіркою
не зафіксовано факту користування працівниками СП "ТФ" послугами
мобільного зв'язку в цілях, не пов'язаних із виробничою діяльністю
даного підприємства. Доказами є те, що використання цього виду
послуг підтверджено наказом по підприємству про використання
мобільного зв'язку, угодами про надання послуг стільникового
мобільного зв'язку, укладених з підприємством та висновком
експертизи з посиланням на дослідження первинних бухгалтерських
документів (рахунків-фактур, податкових накладних).
Колегія суддів не бере до уваги довід касаційної скарги про те, що
на момент перевірки відсутні розшифрування телефонних розмов із
зазначенням номерів абонентів та часу розмов, які б підтверджували
їх відношення до господарської діяльності підприємства у
відповідності до укладених договорів (контрактів) з замовниками та
іншими покупцями, з огляду на таке.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
валові витрати виробництва та
обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника
податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах,
здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які
придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх
подальшого використання у власній господарській діяльності.
Зазначений пункт закону не визначає склад валових витрат та
обмежень щодо віднесення до складу валових витрат платника
податку, а лише визначає термін "валові витрати виробництва та
обігу".
Витрати на оплату послуг мобільного зв'язку позивач відносив до
складу валових витрат, керуючись пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
який дозволяє платникам податку включати до валових витрат суми
будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного
періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням
виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці,
з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї
статті.
Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не належать до с
кладу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені
відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами,
обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами
ведення податкового обліку.
За своїм змістом ця норма Закону передбачає як підставу для
невключення до складу валових витрат лише випадок повної
відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших
документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових
витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених документально.
Судами при розгляді справи встановлено належність витрат на оплату
послуг мобільного зв'язку до пов'язаних з веденням виробництва,
оскільки вони підтверджені первинними бухгалтерськими документами.
Стаття 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(Правила ведення податкового обліку) не встановлює
вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей
податкового обліку, тобто були би обов'язковими для підтвердження
віднесення певних витрат до складу валових витрат. Колегія суддів
вважає, що розшифровки телефонних розмов не є тими документами,
обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами
ведення податкового обліку.
Колегія суддів погоджується з тим, що лише у тому разі, коли у
пунктах 5.3-5.8 зазначеного вище Закону містяться певні обмеження
чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових
витрат, таке включення можна вважати неправомірним. В пунктах
5.3-5.8 вказаного Закону не зазначено про неможливість віднесення
до складу валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку.
Також суди вірно відзначили, що нормами Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не передбачено
необхідності доказування платником податку безпосереднього зв'язку
здійснених ним витрат саме у зв'язку із підготовкою, організацією,
веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і
охороною праці. Тобто наперед вважається, що всі витрати платника
податку є прямо пов'язані із такою підготовкою, організацією,
веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і
охороною праці. На це вказує пункт 5.10 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яким визначено,
що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до
складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у
цьому Законі, не дозволяється.
З огляду на викладене, відповідач дійшов до помилкового
висновку, який не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, що
позивачу необхідно додатковими документами довести зв'язок
здійснених ним витрат на оплату послуг мобільного зв'язку із
підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тому в цій частині
позовні вимоги позивача обґрунтовано задоволені судами.
Щодо правомірності віднесення до податкового кредиту ПДВ в сумі
8355,35 грн. по податковій накладній, то як доказ позивачем надано
належно засвідчену копію податкової накладної, яка оформлена
відповідно до вимог підпункту 7.2.3 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та Порядку заповнення
податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від
30.05.1997р. № 165, підписана особою, що її оформила, та скріплена
печаткою ТзОВ "КС" - виконавця робіт для СП "ТФ" на суму 50132,08
грн.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Львівського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Франківському районі м. Львова від
10.03.2004 року № 4271/9/10 на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 19.02.2004 року у справі № 51 залишити без
задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 19.02.2004 року у справі № 51 - без змін.