ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.07.2004 Справа N 14/53-2674
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Бабушкінському районі
відкритому м. Дніпропетровська
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 27.01.2004 року
Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
у справі № 17
господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Приватного підприємства "І",
м. Дніпропетровськ
до ДПІ у Бабушкінському районі
м. Дніпропетровська
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній
від відповідача не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
27.11.2003 року, залишеним без зміни постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 27.01.2004 року, у справі
№ 17 позов задоволено повністю; визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення ДПІ у Бабушкінському районі м.
Дніпропетровська № 00001122600/0 від 09.09.2003р.; стягнуто з
відповідача на користь позивача суми: 85 грн. державного мита, 118
грн. витрат на інформаційнотехнічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі ДПІ у Бабушкінському районі м.
Дніпропетровська просить скасувати ухвалені по справі судові акти,
прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні
позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм
матеріального права, а саме: пп. 6.1.1 п. 6.1, пп. 6.2.1 п. 6.2
ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в
судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача,
перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
враховуючи наступне.
Судами встановлено, що за наслідками документальної перевірки
фінансово-господарської діяльності позивача відповідачем було
прийняте спірне податкове повідомлення-рішення, яким визначено
суму податкового зобов'язання за платежем - податок на додану
вартість в сумі 169908,00 грн. (113272,00 грн. - основний платіж
та 56636,00 - штрафні (фінансові) санкції).
За результатами перевірки відповідач встановив порушення позивачем
пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яке полягало в тому, що позивач, уклавши
контракти з нерезидентом, за якими останньому ним була продана на
території України шкірсировина, обчислив податок щодо цих
господарських операцій за нульовою ставкою.
З матеріалів справи вбачається, що ПП "І" було укладено три
міжнародних контракти купівлі-продажу шкірсировини з нерезидентом.
В позовній заяві позивач зазначав, що оскільки він придбав
давальницьку сировину для нерезидента як комісіонер, то операції
на підставі договору комісії не є об'єктом оподаткування податком
на додану вартість в розумінні ст. 4 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Суд першої інстанції визначив вищенаведені контракти за їх
цивільно-правовою природою, як договори комісії, посилаючись на
дані додаткових угод з яких вбачається, що сторони в них
виступали, як комітент (нерезиденти) та комісіонер (позивач). Суд
також зазначив, що наведене вбачається з первинних бухгалтерських
документів, якими є контракти та додаткові угоди.
Зробивши такий висновок суд першої інстанції неповно встановив
обставини справи, чим порушив вимоги ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів відзначає, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону
України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні" ( 996-14 ) (996-14)
бухгалтерський облік є обов'язковим видом
обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова,
статистична та інші види звітності, що використовують грошовий
вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно ст. 1 цього ж Закону ( 996-14 ) (996-14)
первинний документ -
документ, який містить відомості про господарську операцію та
підтверджує її здійснення; господарська операція - дія або подія,
яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному
капіталі підприємства.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановив обставини
справи без дослідження належних доказів, а саме тих первинних
бухгалтерських документів, які містять відомості про фактично
здійснені позивачем господарські операції за якими він обчислив
податок за нульовою ставкою.
В акті перевірки та касаційній скарзі відповідача є посилання на
те, що виконання вищенаведених контрактів, як таких, що за своєю
цивільно-правовою природою є договорами купівлі-продажу
нерезидентом товару на митній території України, підтверджується
актами прийому-передачі, накладними та податковими накладними.
Зазначений товар був відвантажений нерезиденту на митній території
України на складах за адресою м. Дніпропетровськ. При цьому, ПП
"І" при здійсненні відвантаження по обліковому рахунку 281
"Товари" списало відвантажену продукцію.
Апеляційний суд визначив цивільно-правову природу укладених
міжнародних контрактів, як договорів купівлі-продажу,
обґрунтувавши свою позицію тим, що це підтверджується даними
вантажних митних декларацій, в яких відсутні посилання на
додаткові угоди як на підставу переміщення через митний кордон
України. Оскільки вивезення товарів позивачем за межі митної
території України підтверджується цими вантажними митними
деклараціями, суд зробив висновок, що позивач обґрунтовано
застосував нульову ставку, що передбачено пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Доводи відповідача, що по операції вивезення готової продукції має
місце експорт послуг судом до уваги не прийняті.
В касаційній скарзі відповідач зазначає, що ПП "І" були укладені
контракти з тими ж нерезидентами на переробку придбаного останніми
товару на давальницьких умовах. Таким чином, відбувалось вивезення
вже обробленого (переробленого) товару.
Відповідно Інструкції про порядок заповнення вантажної митної
деклараці?, затвердженої наказом Держмитслужби України від
09.07.97 року № 307 ( z0443-97 ) (z0443-97)
митне оформлення вивезення
готової продукції, виготовленої з придбаної сировини, передбачає
пред'явлення митному органу на момент митного оформлення контракту
купівлі-продажу між замовником і власником сировини та довідки
установи банку про надходження іноземної валюти на рахунок
власника сировини.
З вантажних митних декларацій, що маються в матеріалах справи,
вбачається, що ПП "І" при вивезенні продукції надало відповідні
документи, що відображено у графі 44 ВМД. У графі 24 вказано код
характеру угоди 82 - "операції з давальницькою сировиною".
Судами не дано оцінки вищенаведеним даними вантажних митних
декларацій, не відокремлено господарських операцій з придбання
нерезидентом сировини у суб'єкта підприємницької діяльності
(власника сировини) від операцій по її подальшій переробці (вже
коли вона є власністю нерезидента) на готову продукцію, яка може
бути вивезена нерезидентом за межі митної території України. До
правовідносин по здійсненню операцій з давальницькою сировиною
застосовуються норми Закону України "Про операції з давальницькою
сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" ( 327/95-ВР ) (327/95-ВР)
.
З огляду на наведене судам слід встановити у кого нерезидент
придбавав давальницьку сировину, хто був її власником, в якому
статусі в операції по придбанню давальницької сировини виступав
позивач (чи був він її власником на момент продажу нерезиденту, чи
він виступав в цій угоді купівлі-продажу сировини в якості
комісіонера). При встановленні зазначений обставин судам слід
ретельно дослідити первинні бухгалтерські документи на яких
ґрунтується податковий облік.
Що стосується продажу сировини на території України за іноземну
валюту нерезиденту для подальшої її переробки, то колегія суддів
відзначає, що такий продаж оподатковується за повною ставкою у
розмірі 20%.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що місцевий
господарський суд неправомірно зазначив, що відповідач
зобов'язаний довести обставини викладені в акті, оскільки таке
суперечить пп. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, відповідно до якого
обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене
контролюючим органом у випадках, визначених пп. 4.2.2 цього
пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за
винятком випадків, визначених п. 4.3 цієї статті.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При новому
розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити
обставини по справі, проаналізувати їх та інші докази, що
містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів
доказування у даній справі і прийняти рішення у відповідності до
вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська
від 27.02.2004 р. № 4513/910-021 на постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 27.01.2004 року по справі
№ 17 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
27.11.2003 року та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 27.01.2004 року по справі № 17 -
скасувати.
Справу № 17 направити до Господарського суду Дніпропетровської
області на новий розгляд.