ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2004                                       Справа N 37/582

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши касаційну        ТОВ “М”

скаргу

на постанову                 Київського апеляційного

                             господарського суду від 16.03.2004

                             року

у справі за позовом          ЗАТ “К”

до                           ТОВ “М”

про   стягнення 21 604 649,89 грн.

                       В С Т А Н О В И В:

у жовтні 2003 року ЗАТ “Київтормет” звернулось до суду з позовом

про стягнення з ТОВ “М” 243950,89 грн.

Позивач   зазначав,  що  платіжними  дорученнями  №   8292   від

19.06.2003  року,  №  8375  від  24.06.2003  року,  №  9160  від

31.07.2003  року,  №  8860  від  21.07.2003  року,  №  8874  від

22.07.2003  року,  №  9413  від  15.08.2003  року,  №  9354  від

13.08.2003 року перерахував відповідачу 280000 грн., як плату за

постачання металобрухту згідно договору № 9401937 від 22.07.2002

року.

Проте відповідач здійснив поставку металобрухту лише на 36049,11

грн.,  а тому позивач просив стягнути на його користь надлишкову

оплачену суму у розмірі 243950,89 грн.

Рішенням  господарського суду м. Києва  від  23.12.2003  року  у

задоволенні позову відмовлено.

Постановою  Київського  апеляційного  господарського  суду   від

16.03.2004  року рішення суду першої інстанції скасовано.  Позов

задоволено.

У   касаційній  скарзі  відповідач  посилається  на  неправильну

правову  оцінку  апеляційним судом  обставин  справи  і  просить

прийняту   ним  постанову  скасувати,  а  рішення  суду   першої

інстанції залишити без змін.

Постановляючи про задоволення позову апеляційний суд послався на

те,   що   часткове  виконання  відповідачем  своїх   договірних

зобов‘язань надає право позивачу вимагати повернення  надлишково

сплаченої ним суми.

Проте   погодитись  з  наведеними  апеляційним  судом   мотивами

задоволення  позову не можна, оскільки зроблені ним висновки  не

ґрунтуються на матеріалах справи.

Умовами   укладеного  між  сторонами  договору   купівлі–продажу

№ 9401937 від 22.07.2002 року загальні обсяги металобрухту, який

відповідач повинен передати позивачу, як і терміни його передачі

не визначені.

Орієнтований  обсяг місячної норми у обсязі 200 тон  встановлено

лише на 2002 рік (п. 4.1 договору).

Чинність   цього  договору  (п.  8.1)  продовжено  на  наступний

календарний,  тобто  2003  рік, що позивачем  не  оспорюється  і

підтверджується змістом позовної заяви та додатковою  угодою  до

договору від 08.07.2003 року.

При  цьому  обсяги і терміни передачі металобрухту у  2003  році

сторони не узгоджували, а тому за таких обставин загальний строк

виконання  зобов‘язань сторін повинен визначатись  терміном  дії

договору  і до цього строку, без вимог про дострокове розірвання

договору  позов  щодо  повернення  сплачених  сум  не  міг  бути

задоволений і підстав для скасування постановленого судом першої

інстанції  рішення  від 23.12.2003 року у апеляційного  суду  не

було.

За  таких  обставин, керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 ГПК  України

( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України, -

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову  Київського  апеляційного  господарського   суду   від

16.03.2004   року  скасувати,  а  рішення  господарського   суду

м. Києва від 23.12.2003 року залишити без змін.