ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2004 Справа N 28/39
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної
податкової інспекції м. Дніпропетровська
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 27.11.2003р.
у справі № 28/39 Господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Акціонерного товариства закритого типу “ЗК”
до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.
Дніпропетровська
про визнання недійсним рішення ДПІ,
В С Т А Н О В И В:
Акціонерне товариство закритого типу “ЗК” звернулося до
Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до
Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.
Дніпропетровська про визнання недійсним податкового повідомлення-
рішення відповідача від 29.11.2002р. №
0000822600/0.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
30.09.2003р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 27.11.2003р. рішення Господарського суду Дніпропетровської
області від 30.09.2003р. скасовано, визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Лівобережної міжрайонної державної
податкової інспекції м. Дніпропетровська від 29.11.2002р.
№ 0000822600/0 в частині донарахування 86160,00 грн. податку на
прибуток та застосування штрафних санкцій у сумі 43080,00 грн.,
стягнуто з відповідача судові витрати: держмито у сумі 85,00
грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу
118,00 грн.
Не погодившись з постановою Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 27.11.2003р., Лівобережна міжрайонна
державна податкова інспекція подала касаційну скаргу, в якій
просить дану постанову скасувати, а рішення Господарського суду
Дніпропетровської області від 30.09.2003р. залишити в силі. Свою
вимогу Лівобережна міжрайонна державна податкова інспекція м.
Дніпропетровська мотивує тим, що апеляційним господарським судом
неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: ст. 5
Уніфікованого закону “Про переказні векселі та прості векселі”
( 995_009 ) (995_009)
, Постанову Кабінету Міністрів України та
Національного Банку України від 18.06.1992р. № 528 “Про
затвердження Правил виготовлення та використання вексельних
бланків”, а також п. 1.10 ст. 1, ст. 4, п. 7.6 ст. 7
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників сторін,
які з’явились в господарське засідання суду касаційної
інстанції, перевіривши правильність застосування апеляційним
господарським судом норм матеріального та процесуального права,
Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна
скарга Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції
підлягає задоволенню частково.
За перевіркою позивача з питань дотримання вимог податкового
законодавства за період з 01.04.2001р. по 01.07.2002р., про що
20.11.2002р. складено акт, відповідачем 29.11.2002р. прийнято
податкове повідомлення рішення № 0000822600/0, яке оспорюється
позивачем в частині донарахування податку на прибуток в сумі
86160грн. та застосування штрафних санкцій по податку на
прибуток в сумі 43080грн., а всього на суму 129240грн.
Перевіркою встановлено, що позивачем необгрунтовано занижено
валовий доход 2 кварталу 2001р. на суму 193644грн. та завищені
валові витрати третього кварталу 2001р. на суму 93600грн.
Господарським судом встановлено:
- Позивач (трасант) в березні 2001р. емітував переказний вексель
від 02.03.2001 року № 65305653022840 номінальною вартістю 193644
грн. з умовою плюс 84 відсотків річних, по якому позивач є
ремітент (одержувач коштів). Платником по зазначеному векселю
було призначено ВАТ “БМТ № 17” (трасат).
- Позивач в березні 2001р. згідно договору купівлі-продажу
векселя від 02.03.2001р. № 1/06 та акту прийому-передачі
векселя від 02.03.2001р. передає ФБК “Дніпро-Інвест-Буд”
переказний вексель № 65305653022840 від 02.03.2001р. На момент
передачі векселя заборгованість ФБК "Дніпро-Інвест-Буд" перед
позивачем відсутня.
- Переказний вексель № 65305653022840 від 02.03.2001р.
відомостей щодо пред'явлення його до акцепту ВАТ “БМТ № 17” не
мав. На бланку векселя відсутня позначка про акцепт платника.
- Грошові кошти в сумі 193644грн. надійшли на розрахунковий
рахунок позивача від ФБК “Дніпро-Інвест-Буд” у червні 2001р. за
платіжним дорученням № 547 від 13.06.2001р. як попередня плата
за вексель по договору № 1/106 без урахування податку на додану
вартість.
Згідно ст. 1 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”
( 1201-12 ) (1201-12)
, яка визначає поняття цінних паперів, цінні папери -
грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини
позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила,
та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у
вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі
грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим
особам.
Відповідно до ст. 21 Закону України “Про цінні папери і фондову
біржу” ( 1201-12 ) (1201-12)
вексель - цінний папір, який засвідчує
безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після
настання строку визначену суму грошей власнику векселя
(векселедержателю).
Як вже було зазначено, позивач у березні 2001р. здійснив
операцію з продажу емітованого ним переказного векселя та
одержав доход у розмірі 193644грн.
Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
об'єктом оподаткування є прибуток,
який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового
доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього
Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених
статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань,
нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Відповідно до п. 4.1 ст. 4 та п. п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх
видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного
періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на
території України, її континентальному шельфі, виключній
(морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів
(робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих
виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи
від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного
випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення
(ліквідації). Таким чином, валовий доход платника податку на
прибуток підприємства включає доходи від операцій з продажу
цінних паперів, крім операцій з їх первинного випуску
(розміщення) та операцій їх кінцевого погашення (ліквідації).
Проте, правила щодо оподаткування операцій особливого виду, до
яких, зокрема, віднесено операції з торгівлі цінними паперами та
деривативами, визначені п. 7.6 ст. 7 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, який
найменований: “Оподаткування операцій з торгівлі цінними
паперами та деривативами”.
Згідно п. п. 7.6.2 п. 7.6. ст. 7 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
у редакції,
що існувала на час здійснення позивачем продажу векселя, під
терміном "торгівля цінними паперами і деривативами" слід
розуміти:
будь-які операції з придбання або продажу цінних паперів чи
фондових деривативів торговцями цінними паперами, чий статус
встановлюється відповідним законодавством про цінні папери і
фондовий ринок;
будь-які операції з придбання або продажу товарних деривативів
членами товарних бірж, чий статус встановлюється законодавством
про товарні біржі;
будь-які операції з купівлі та продажу цінних паперів особами,
які не мають статусу торговців цінними паперами.
Господарським судом встановлено, що позивач не мав статусу
торговця цінними паперами. За таких обставин, відповідно до п.
п. 7.6.2 п. 7.6 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, під терміном “торгівля цінними
паперами і деривативами” у даному випадку слід розуміти будь-які
операції з купівлі та продажу цінних паперів. Проте, як вже
зазначалось, позивач не здійснював купівлі переказного векселю,
оскільки він був емітентом цього векселю. Отже, позивач не
здійснював торгівлі цінними паперами у розумінні п. 7.6 ст. 7
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, тому операція позивача з продажу переказного
векселя оподатковується на загальних підставах.
За таких обставин, слід визнати, що місцевий господарський суд
дійшов правильного висновку щодо одержання позивачем прибутку у
розмірі 193644грн. від продажу переказного векселя.
Як вже зазначалось, позивач у третьому кварталі 2001р. відніс до
складу валових витрат 93600грн., які є відсотками по переказному
векселю № 65305653022840 від 02.03.2001р.
Згідно ст. 5 Уніфікованого закону про переказні векселі та
прості векселі ( 995_009 ) (995_009)
у переказному векселі, який підлягає
оплаті відразу після пред'явлення або у визначений строк після
пред'явлення, трасант може обумовити, що на суму, яка підлягає
оплаті, будуть нараховуватися відсотки. Як вже зазначалось,
переказний вексель, емітований позивачем, мав умову щодо сплати
84 відсотків річних, крім того даний переказний вексель трасатом
– ВАТ “БМТ № 17” акцептовано не було.
Господарським судом, зроблено висновок щодо викупу позивачем
векселя у ЗАТ БП “П”, проте докази щодо цього в матеріалах
справи відсутні.
Згідно ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
доказами у справі є будь-
які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у
визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність
обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а
також інші обставини, які мають значення для правильного
вирішення господарського спору. Отже, як випливає з приписів
даної правової норми, наявність чи відсутність відповідних
обставин встановлюються судом у визначеному законом порядку
тільки на підставі доказів. Встановлення місцевим господарським
судом вищезгаданих обставин без наявних доказів є порушенням
ст.ст. 32,34,36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Згідно ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд оцінює
докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Проте,
господарським судом попередніх інстанцій не досліджено та не
оцінено доказів щодо правовідносин, що виникли між позивачем та
ЗАТ БП “П” та не встановлено правову природу даних
правовідносин, що унеможливлює вирішення даного спору та є
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом
та апеляційним господарським судом порушено норми матеріального
та процесуального права, то постановлені зазначеними судовими
інстанціями у даній справі рішення підлягають скасуванню.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції встановлені ст. 111-
7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено, що переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що попередніми судовими інстанціями не було
досліджено доказів, на підставі яких встановлено відповідні
обставини, оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні, та
не встановлено обставини справи, які мають значення для
правильного вирішення даного господарського спору, а касаційній
інстанції таке право не надано, то справа підлягає направленню
на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11,
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12
), Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної
державної податкової інспекції м. Дніпропетровська задовольнити
частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
30.09.2003р. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 27.11.2003р. у справі № 28/39 скасувати,
а справу передати на новий розгляд до Господарського суду
Дніпропетровської області.