ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2004 Справа N 26/100-14/373
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м.Києві
касаційну скаргу А.А.А.
на рішення господарського суду Запорізької області
від 02.02.2004 року
у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "XXX"
до Приватного підприємця А.А.А.
про звернення стягнення на майно,
УСТАНОВИВ :
У липні 2003 року позивач звернувся до господарського суду
Запорізької області з позовною заявою до відповідача про стягнення
заборгованості в сумі 1619,79 грн. пені в сумі 166,91 грн., 3%
річних 36,3 грн. інфляційних сум 108,89 грн. і процентів за
користування товарним кредитом, у сумі 12847,43 грн. шляхом
звернення стягнення на його майно, посилаючись на те, що останній
неналежним чином виконує договірні зобов'язання з оплати за
поставлений товар.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнював
заявлені вимоги і просив стягнути з відповідача пеню в сумі 113,84
грн., 3% річних 24,62 грн., інфляційні суми 17,81 грн. і проценти
за користування товарним кредитом у сумі 8136,66 грн. шляхом
звернення стягнення на його майно.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.02.2004
року прийнято зменшення розміру заявлених вимог, і позов
задоволено та звернуто стягнення на майно відповідача на суму
8292,93 грн.
В апеляційному порядку зазначене рішення суду першої інстанції не
переглядалось.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом порушено і
неправильно застосовано норми матеріального та процесуального
права, і тому просить прийняте ним рішення змінити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що судове рішення
відповідає вимогам законодавства, і просить залишити його без
змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши
матеріали справи та прийняте в ній судове рішення, суд вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних
підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами було укладено
договір № 4/2001 від 26.03.2001 року, за умовами якого позивач
зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення з
відповідача пені, сум нарахованих за ст. 214 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
і процентів за користування товарним кредитом
шляхом звернення стягнення на майно останнього.
Суд, вирішуючи спір, не врахував неодноразових уточнень позивачем
заявлених вимог, і виходячи з цього, в порушення ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не з'ясував їх належним чином. При цьому
вказавши у прийнятому рішенні на зміну позивачем підстав вимог у
частині їх правового обґрунтування, суд не звернув уваги на
відсутність в матеріалах справи його письмової заяви щодо цього,
оформленої в установленому процесуальним законодавством порядку.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
резолютивна
частина рішення суду має містити висновок про задоволення позову
або про відмову в позові повністю чи частково по кожній із
заявлених вимог.
При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказується
розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості,
неустойки, штрафу, пені та збитків).
Проте, суд приймаючи рішення на зазначені вимоги норми
процесуального права уваги не звернув, і задовольняючи позов у
його резолютивній частині не вказав розміру сум, що підлягають
стягненню за кожною заявленою вимогою.
До того ж, звернувши стягнення на майно відповідача, суд не
врахував правового змісту його обов'язків за заявленими вимогами
та в порушення вимог ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, прийнявши
таке рішення, змінив спосіб його виконання, що може мати місце на
стадії виконання судового рішення відповідно до ст. 121 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Разом з цим, суду слід було звернути увагу на Прикінцеві та
перехідні положення Цивільного кодексу України (в редакції від
16.01.2003 року ( 435-15 ) (435-15)
).
Крім цього, суду слід було мати на увазі вимоги до судового
рішення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від
29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" ( 1798-12 ) (1798-12)
.
За таких обставин, оскаржене судове рішення не можна визнати
законним й обґрунтованим, і тому воно підлягає скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і
вирішити спір відповідно до вимог закону.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного підприємця А.А.А. задовольнити
частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 02.02.2004
року скасувати, і справу № 26/100-14/373 передати на новий розгляд
до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий В. Перепічай
Судді І. Вовк
П. Гончарук