23/79-03-2645 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - Текст документа

Відкрите акціонерне товариство “Ф” звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Одеси від 29.08.2002р. № 2169/23-3- 22447055/14485, від 20.11.2002р. № 2169/23-3-22447055/14485/1, від 20.12.2002р. № 2169/23-3-22447055/14485/2, та податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 28.03.2003р. № 2169/23-3- 22447055/14485/3.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.06.2003р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.08.2003р., позовні вимоги позивача задоволено частково: визнано недійсними податкові повідомлення- рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Одеси від 20.11.2002р. № 2169/23-3-22447055/14485/1, від 20.12.2002р. № 2169/23-3-22447055/14485/2, а також податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 28.03.2003р. № 2169/23-3- 22447055/14485/3; в решті позовних вимог провадження припинено.

Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.08.2003р. та рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2003р. і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог. Свою вимогу Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси мотивує тим, що апеляційним господарським судом порушено норми матеріального права, а саме п. 6 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” (509-12) , п. п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) , Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки” (436/95) .

Сторони не скористались правом, наданим ст. 22 ГПК України (1798-12) та в господарське засідання суду касаційної інстанції не з’явились.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси задоволенню не підлягає.

Господарським судом попередніх інстанцій встановлено: - Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Одеси, правонаступником якої є відповідач (далі відповідач), здійснено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2000р. по 01.01.2002р., про що 28.08.2002р. складено акт. Перевіркою відповідачем виявлено, що позивачем здійснювались виплати, пов'язані з оплатою праці, з виручки, отриманої від реалізації продукції за наявності податкової заборгованості, яка існувала в період з 10.08.2000р. по 15.11.2000р. За результатами перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.08.2002 року № 2169 23-3- 22447055/14485, яким на підставі ст. 1 Указу Президента України „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” (436/95) до позивача було застосовано штрафні санкції у сумі 229521,98 грн.

- На період здійснення виплат, пов’язаних з оплатою праці, у позивача існувала заборгованість по штрафним санкціям за порушення вимог Закону України “Про застосування електронних контрольно-касових апаратів та товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (265/95-ВР) .

- За скаргою позивача на вищезазначене повідомлення-рішення відповідачем було прийнято рішення від 12.11.2002 року № 18596/10-0, яким скаргу задоволено частково, а саме: скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.08.2002 року № 2169/23-3- 22447055/14485 та визнане правомірним застосування штрафних санкцій на суму 67434,97грн., про що винесено податкове повідомлення-рішення від 20.11.2002р. № 2169/23-3- 22447055/14485/1, яким застосовано санкції на суму 162437,01грн. - За скаргою позивача на податкове повідомлення-рішення № 2169/23-3-22447055/1 від 20.11.2002р. Державною податковою адміністрацією в Одеській області було прийнято рішення від 12.12.2002р. № 19083/25-07, яким оскаржуване повідомлення- рішення залишено без змін., після чого відповідач надіслав позивачу нове податкове повідомлення-рішення від 20.12.2002р. № 2169/23-3-22447055/14485/2 на суму 162437,01грн.

- Оскаржені позивачем до Державної податкової адміністрації України податкові повідомлення-рішення відповідача, були залишені без змін, а відповідачем надіслано нове податкове повідомлення-рішення від 28.03.2003р. № 2169/23-3- 22447055/14485/3 на суму 162437,01грн.

Пунктом 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” (436/95) встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за витрачання готівки з виручки, отриманої від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших касових надходжень, на виплату заробітної плати, матеріального заохочення, допомог усіх видів, компенсацій за наявності податкової заборгованості - у розмірі здійснених виплат. Таким чином, як випливає з даної правової норми, штраф у розмірі здійснених виплат застосовується у разі здійснення виплат готівки з виручки у випадку наявності заборгованості по податкам.

Проте, як вже було зазначено, у позивача у період з 10.08.2000р. по 15.11.2000р. існував борг по застосованим до позивача штрафним санкціям за порушення вимог Закону України “Про застосування електронних контрольно-касових апаратів та товарно- касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (265/95-ВР) .

Згідно ст. 6 Закону України “Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (265/95-ВР) , якою визначена відповідальність за порушення цього Закону, за порушення суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків із споживачами, встановленого статтями 1 і 2 цього Закону, за рішенням Головної державної податкової інспекції України, державних податкових інспекцій по Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах стягуються до місцевого бюджету за місцем реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності фінансові санкції. Отже, за порушення порядку проведення розрахунків, який встановлено ст. 1 та 2 вищезгаданого Закону, з порушників за рішенням відповідних органів до місцевого бюджету стягуються фінансові санкції. Оскільки дані санкції мають сплачуватись до бюджету, то у разі несплати даних санкцій виникає бюджетна заборгованість, яка податковою заборгованістю не є.

Враховуючи, що у позивача не існувало податкової заборгованості, то застосування до нього санкцій, передбачених п. 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” (436/95) є неправомірним.

Як випливає із ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” (509-12) даною правовою нормою визначені функції державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій. Посилання відповідача на порушенням апеляційним господарським судом п. 6 вищезгаданої правової норми, яким визначено, що державні податкові інспекції забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом (509-12) та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами не може бути прийнято до уваги, оскільки виконуючи дану функцію відповідач зобов’язаний дотримуватись ст. 19 Конституції України (254к/96-ВР) , згідно якої органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Проте, як вже було зазначено, відповідач порушив п. 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” (436/95) .

Не може бути прийнято і посилання відповідача на порушення апеляційним господарським судом п. п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) , оскільки пославшись на порушення апеляційним господарським судом даної правової норми відповідач не зазначив у чому полягає здійснене судом порушення.

Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України (1798-12) підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом норми матеріального та процесуального права порушено не було, то підстави для скасування даних судових рішень відсутні.