ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2004 Справа N 23/210-03-6858
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у
м. Одесі
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
27.01.2004р.
у справі № 23/210-03-6858 Господарського суду Одеської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЗ”
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Одесі
до Управління Державного казначейства у Одеській області
про стягнення бюджетної заборгованості у сумі 100000,00 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “ОЗ” звернулося з
позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по
роботі з великими платниками податків у м. Одесі та Управління
Державного казначейства у Одеській області про стягнення
бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за лютий
2003 року на суму 100000,00 грн. Позивач уточнив позовні вимоги
та просить стягнути з Державного бюджету України бюджетну
заборгованість з податку на додану вартість по уточненій
податковій декларації від 20.12.2002р. за листопад 2002 року на
суму 100000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.10.2003р.,
залишеним без змін постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 27.01.2004р., позовні вимоги Товариства
з обмеженою відповідальністю “ОЗ” задоволено: стягнуто з
Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою
відповідальністю “ОЗ” бюджетну заборгованість з податку на
додану вартість по уточненій податковій декларації з податку на
додану вартість за листопад 2002р. у сумі 100000грн.
Не погодившись з постановленими у даній справі судовими
рўшеннями, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі
з великими платниками податків у м. Одесі подала касаційну
скаргу, в якій просить дані судові рішення скасувати та прийняти
нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Свою вимогу
Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими
платниками податків у м. Одесі мотивує тим, що апеляційним
господарським судом неправильно застосовано норми матеріального
та процесуального права, а саме ст. 43, п. 7 ст. 105 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
та п. 1.3. 1.8 ст. 1, п. п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з
великими платниками податків у Одеській області подано
клопотання щодо заміни Спеціалізованої державної податкової
інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі її
правонаступником – Спеціалізованою державною податковою
інспекцією по роботі з великими платниками податків у Одеській
області.
Як випливаю з наказу Державної податкової адміністрації України
від 09.12.2003р. № 590 на базі Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у
м. Одесі створено Спеціалізовану державну податкову інспекцію по
роботі з великими платниками податків у Одеській області, яка є
правонаступником Спеціалізованої державної податкової інспекції
по роботі з великими платниками податків у м. Одесі. За таких
обставин, згідно ст. 25 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідач –
Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими
платниками податків у м. Одесі, у зв’язку з вибуттям,
замінюється Спеціалізованою державною податковою інспекцією по
роботі з великими платниками податків у Одеській області.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представника
Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у Одеській області, який з’явився в
господарське засідання суду касаційної інстанції, перевіривши
правильність застосування апеляційним господарським судом норм
матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку, що касаційна скарга Спеціалізованої
державної податкової інспекції по роботі з великими платниками
податків у Одеській області задоволенню не підлягає.
Господарським судом попередніх інстанцій встановлено:
-За уточненою податковою декларацією з податку на додану
вартість за листопад 2002р. (надана відповідачу 20.12.2002р.) у
позивача виникла сума податку на додану вартість, що підлягала
відшкодуванню, у розмірі 4162217грн., дана сума задекларована до
відшкодування після погашення податкових зобов’язань позивача
протягом трьох наступних звітних періодів.
-За перевіркою відповідачем позивача з питання дотримання вимог
податкового законодавства при відшкодуванні податку на додану
вартість за період з 01.09.2002р. по 31.03.2003р., про що
24.06.2003р. складено акт, відповідачем прийнято податкові
рішення-повідомлення, якими зменшено суму податку на додану
вартість, що задекларована позивачем до відшкодування, а саме:
-За рішенням відповідача бюджетна заборгованість за листопад
2002р. була зменшена позивачу на 2814595грн. та становить
1347622грн.;
-За податковою декларацією з податку на додану вартість за
грудень 2002р. у позивача виникла сума податку на додану
вартість, що підлягала відшкодуванню з Державного бюджету
України у розмірі 2799988грн., дана сума задекларована до
відшкодування позивачу після погашення податкових зобов'язань
платника податку протягом трьох наступних звітних періодів
шляхом зарахування в рахунок інших платежів. Проте, рішенням
відповідача вищезгадана сума за грудень 2002р. була зменшена на
2799988грн. та донараховано за результатами перевірки податку на
додану вартість на суму 12грн., що зумовило зменшення бюджетної
заборгованості по податку на додану вартість, що виникла у
позивача по уточненій податковій декларації за листопад 2002р.;
-За податковою декларацією з податку на додану вартість за
січень 2003р. у позивача виникла сума податку на додану
вартість, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України
у розмірі 5000000грн., яка підлягала відшкодуванню позивачу
після погашення податкових зобов'язань позивача протягом трьох
наступних звітних періодів шляхом зарахування в рахунок інших
платежів. Проте, рішенням відповідача бюджетна заборгованість з
податку на додану вартість за січень 2003р. була зменшена на
5000000грн.;
-За податковою декларацією з податку на додану вартість за лютий
2003р. у позивача виникла сума податку на додану вартість, що
підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України на загальну
суму 4939015грн., яка задекларована до відшкодування платнику
після погашення податкових зобов'язань платника податку протягом
трьох наступних звітних періодів шляхом зарахування в рахунок
інших платежів. Проте, рішенням відповідача бюджетна
заборгованість з податку на додану вартість за лютий 2003р. була
зменшена на 4939015грн. та донараховано за результатами
перевірки податку на додану вартість на суму 394318грн., що
зумовлює зменшення бюджетної заборгованості, що виникла у
позивача по уточненій податковій декларації за листопад 2002р.;
Поряд з цим, відповідачем застосовано до позивача штрафні
санкції на суми донарахованого податку на додану вартість на
загальну суму 354892,2грн. Податкові рішення-повідомлення, якими
позивачу зменшено суми відшкодування податку на додану вартість
та застосовано штраф не були скасовані в адміністративному
порядку та не були оскаржені в судовому порядку.
Таким чином, господарським судом встановлено, що позивачу
підлягає до відшкодування з Державного бюджету України за
декларацією за листопад 2002р. бюджетна заборгованість з податку
на додану вартість у розмірі 100000грн.
Згідно п. п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі коли за результатами
звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї
статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню
платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця,
наступного після подачі декларації. Підставою для отримання
бюджетного відшкодування є дані тільки податкової декларації за
звітній період. За бажанням платника податку сума бюджетного
відшкодування може бути повністю або частково зарахована в
рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку
відображається в податковій декларації.
Оскільки, за результатами.11.2002р. сума податку на додану
вартість має від’ємне значення за розміром 100000грн., що
відповідачем не заперечується, то відповідно до вищенаведеної
норми Закону господарський суд дійшов правильного висновку щодо
відшкодування даної суми позивачу. Проте, як вже було зазначено,
відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету
України позивачу у встановлені строки здійснено не було, що є
порушенням його охоронюваних законом прав.
Посилання відповідача на порушення господарським судом п. 1.3 та
п. 1.8 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не може бути прийнято судом до уваги.
Згідно ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яка дає визначення термінів, у цьому Законі
терміни вживаються у такому значенні:
Платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана
здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що
сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари
на митну територію України.
Бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику
податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у
випадках, визначених цим Законом. Отже, як випливає з наведеної
правової норми, даною правовою нормою визначено значення
термінів “платник податку” та “бюджетне відшкодування”. Проте,
порядок обчислення, сплати та відшкодування податку на додану
вартість визначені ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яка порушена відповідачем.
Оскільки апеляційним господарським судом оцінено всі докази, на
підставі яких встановлено наявність та відсутність обставин, на
яких грунтуються вимоги та заперечення сторін, а також
встановлено обставин, які мають значення для правильного
вирішення даного господарського спору, всебічно, повно і
об’єктивно розглянуто у судовому процесі всі обставини справи у
їх сукупності, то посилання відповідача на порушення апеляційним
господарським судом ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є
безпідставним.
Відповідач посилається на порушення апеляційним господарським
судом п. 7 ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що полягає в
відхиленні п. 1.8 ст. 1 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у постанові
мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною
інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи
інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-
правових актів. Таким чином, як випливає з приписів даної
правової норми на апеляційний господарський суд покладено
обов’язок зазначити мотиви застосування законів та зазначити
доводи, за якими вона відхиляє докази. Проте, даною нормою на
апеляційний господарський суд не покладено обов’язок зазначення
мотивів не застосування законів, яким є п. 1.8 ст. 1 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Отже
посилання відповідача на порушення апеляційним господарським
судом п. 7 ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є помилковим.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами
для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки апеляційним господарським
судом правові норми порушено не було, то підстави для скасування
прийнятого ним судового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції
по роботі з великими платниками податків у Одеській області
залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 27.01.2004р. у справі № 23/210-03-6858 -
без змін.