ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2004 Справа N 2-13/16310
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 23.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Щотки С.О. (головуючий), Подоляк О.А., Семчука В.В.,
За участю представників позивача - Плетньова О.В.,
відповідача - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Сакського міськрайонного центру зайнятості
на постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 27.12.2004 року
у справі N 2-13/16310
за позовом Сакського міськрайонного центру зайнятості
до ТОВ "Михайловка"
про стягнення 5992 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду АР Крим від 27.11.2003 року у
справі N 2-13/16310 (суддя Жукова А.І.) в задоволенні позовних
вимог Сакського міськрайонного центру зайнятості до ТОВ
"Михайловка" про стягнення заборгованості по сплаті страхових
внесків на суму 5992 грн., відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 27.12.2004 року (судді: Видашенко Т.С., Заплава Л.Н.,
Лисенко В.А.) рішення господарського суду АР Крим від
27.11.2003 року залишене без змін.
Сакський міськрайонний центр зайнятості у поданій касаційній
скарзі просить рішення господарського суду АР Крим від
27.11.2003 року та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 27.12.2004 року скасувати, позов
задовольнити. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на
те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно
застосовані норми матеріального права, що призвело до прийняття
незаконних судових рішень.
Колегія суддів, вислухавши пояснення представника позивача,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений
Конституцією та законами України.
Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетом та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
є спеціальним законом з питань оподаткування, який
установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних
осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і
зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове
державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та
штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків
контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері
зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження
дій органів стягнення.
Відповідно до п. 2.1 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, органи фондів
загальнообов'язкового державного соціального страхування є
контролюючими органами - стосовно внесків на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування, у межах компетенції цих органів,
встановленої законом.
Пунктом 2.2.1 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено компетенцію
контролюючих органів, згідно якої, контролюючі органи мають право
здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти
нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів
(обов'язкових платежів), які віднесені до їх компетенції цим
пунктом.
Згідно п.2.3.1. Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, органами, уповноваженими
здійснювати заходи з погашення податкового боргу (далі - органи
стягнення), є виключно податкові органи, а також державні
виконавці у межах їх компетенції.
Виходячи з викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій
правомірно прийшли до висновку, про те, що відповідно до чинного
законодавства, Сакський міськрайонний центр зайнятості не є
органом стягнення, а отже не має повноважень звертатися до
господарського суду з позовом про стягнення заборгованості по
внескам на загальнообов'язкове державне соціальне страхування
України на випадок безробіття.
Доводи оскаржувача стосовно того, що податковий борг
відповідача виник до прийняття Закону України "Про внесення змін в
Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" від
20.02.2003 року ( 550-15 ) (550-15)
, не приймаються судом до уваги,
оскільки позов Сакським міськрайонним центром зайнятості подано
03.11.2003 року, тобто після внесення відповідних змін до
зазначеного Закону, а отже, за відсутності відповідної
компетенції.
Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій
про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог є правомірним,
обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій
встановлені шляхом повного, всебічного та об'єктивного розгляду
справи і відповідають доказам, які містяться в матеріалах справи.
Крім того, згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті
рішення господарського суду АР Крим від 27.11.2003 року та
постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від
27.12.2004 року у справі N 2-13/16310 судами правильно застосовані
норми матеріального права, в зв'язку з чим, підстави для зміни або
скасування вказаних судових актів відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Сакського міськрайонного центру зайнятості
залишити без задоволення, постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 27.12.2004 року у справі N 2-13/16310
залишити без змін.