ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2004 Справа N 20-6/784-7/555
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Відділення Державного казначейства
у Нахімовському районі м. Севастополя
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 31.01.2003 р.
у справі № 20-6/784-7/555 Господарського суду м. Севастополя
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “C”
до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м.
Севастополя
до Відділення Державного казначейства у Нахімовському районі м.
Севастополя
про стягнення 643545,46 грн.
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “C” звернулося до
Господарського суду м. Севастополь з позовом до Державної
податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя про
стягнення збитків у розмірі 643545,46 грн.
В процесі розгляду справи Товариство з обмеженою
відповідальністю “C” зменшило позовні вимоги та просить стягнути
збитки у розмірі 593033,84 грн.
Рішенням Господарського суду м. Севастополя від 26.12.2002р.
позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “C”
задоволено: з Державної податкової інспекції у Нахімовському
районі м. Севастополя стягнуто на користь Товариства з обмеженою
відповідальністю “C” упущену вигоду (прибуток) у розмірі
593033,84 грн.
Не погодившись з рішенням Господарського суду м. Севастополя,
Державна податкова інспекція у Нахімовському районі м.
Севастополя звернулася з апеляційною скаргою до
Севастопольського апеляційного господарського суду, який ухвалою
вўд 20.01.2002р. порушив апеляційне провадження.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від
27.01.2003р. до участі у справі в якості співвідповідача було
залучено Відділення державного казначейства у Нахімовському
районі м. Севастополя.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 31.01.2003р. у справі № 20-6/784-7/555 апеляційну скаргу
Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м.
Севастополя задоволено частково: скасовано рішення
Господарського суду м. Севастополя від 26.12.2002р.; зобов’язано
Відділення державного казначейства у Нахімовському районі м.
Севастополя відшкодувати з Державного бюджету України на користь
Товариства з обмеженою відповідальністю “C” упущену вигоду
(прибуток) у розмірі 593033,84грн.; стягнуто з Державної
податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя на
користь Товариства з обмеженою відповідальністю “C” витрати по
сплаті держмита у розмірі 1700грн. та витрати за інформаційно-
технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.; у
позові Товариства з обмеженою відповідальністю “C” до Державної
податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя про
стягнення 643545,46грн. відмовлено.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від
24.02.2003р. резолютивна частина постанови Севастопольського
апеляційного господарського суду від 31.01.2003р. змінена та
викладена в іншій редакції: рішення Господарського суду м.
Севастополя від 26.12.2003р. скасовано; позов задоволено;
зобов’язано Відділення Державного казначейства у Нахімовському
районі м. Севастополя відшкодувати з державного бюджету України
упущену вигоду (прибуток) у сумі 593033,84грн. на користь
Товариства з обмеженою відповідальністю “C”, а також стягнуто з
Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м.
Севастополя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю
“C” витрати по сплаті державного мита у сумі 1700грн. та витрати
по сплаті інформаційно-технічних послуг у сумі 118грн.; в позові
Товариства з обмеженою відповідальністю “C” до Державної
податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя щодо
стягнення 643545,46грн. відмовлено.
Не погодившись з постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 31.01.2003р., Відділення державного
казначейства у Нахімовському районі м. Севастополя подало
касаційну скаргу, в якій просить дану постанову скасувати та
передати справу на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції. Свою вимогу Відділення державного казначейства у
Нахімовському районі м. Севастополя мотивує тим, що апеляційним
господарським судом порушено норми матеріального права, а саме
ст. 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”
( 509-12 ) (509-12)
, ст. 47 Закону України “Про Державний бюджет України
на 2004 рік”, ст. 25 Бюджетного Кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
.
У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою
відповідальністю “C” доводить безпідставність вимог Відділення
Державного казначейства у Нахімовському районі м. Севастополя та
просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
31.01.2003р. – без змін.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши доводи та заперечення
представників сторін, які з’явились в господарське засідання
суду касаційної інстанції, перевіривши правильність застосування
місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом
норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції визначені ст. 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до ч. 1 якої переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Таким чином, як випливає з
приписів даної правової норми, при перегляді судових рішень за
касаційною скаргою касаційна інстанція зобов’язана на підставі
встановлених фактичних обставин справи перевірити застосування
попередніми судовими інстанціями норми матеріального та
процесуального права.
Господарським судом встановлено:
-24.01.1997р. відповідачем - Державною податковою інспекцією у
Нахімовському районі м. Севастополя (далі відповідач) було
прийнято рішення № 23-108/60 про застосування до позивача
фінансових санкцій у сумі 50489,80грн.
-На виконання вищезгаданого рішення у зв’язку з наявністю
податкової заборгованості у позивача відповідач 14.08.1998р.
направив до банку позивача – СФ АПБ “У” розпорядження № 4385/24-
009 “Про припинення операцій по рахункам у фінансово-кредитних
установах”.
-На виконання рішення № 23-108/60 від 24.01.1997р. відповідачем
у безспірному порядку було стягнуто з позивача 10999,37грн.
-Рішенням Арбітражного суду м. Севастополя від 30.09.1998р.
визнане недійсним рішення відповідача № 23-108/60 від
24.01.1997р. щодо стягнення з позивача фінансових санкцій на
суму 50498,80грн.
-Інкасові вимоги № 134 та № 136 від 05.02.1997р. щодо списання
сум штрафних санкцій відповідачем були відкликані 17.02.1999р.
-Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 08.04.2002р. було визнано безпідставним стягнення у
безспірному порядку на підставі рішення відповідача 10999,37грн.
-Рішенням Арбітражного суду м. Севастополя від 28.12.2001р.
визнано недійсним розпорядження відповідача від 14.08.1998р.
“Про призупинення операцій по рахункам в фінансово-кредитних
установах”.
-29.11.2000р. розпорядженням відповідача № 728/24-00 були
поновлені операції на валютному рахунку позивача.
-20.11.1996р. позивач уклав з ЗАТ “Е” (Росія) контракт № 1/96 на
поставку продуктів харчування на суму 500000 дол. США. Строк дії
даного контракту – з моменту підписання до виконання (нА
НЕВИЗНАЧЕНИЙ СТРОК). Сторони мали виконати контракт до
кінця.06.1997р., а саме товар мав поставляться партіями протягом
січня-червня 1997р.
- ЗАТ “Е” (Росія) – покупець здійснив передплату у розмірі 42780
дол США. Крім того у період з 01.07.1996р. по 01.04.1997р. на
рахунок позивача надійшли кошти у сумі 148955,09 дол. США.
-Для здійснення поставки ЗАТ “Е” (Росія) позивач 11.11.1996р.
уклав договір з СП “СТ” та 10.10.1996р. позивач уклав договір з
Хмельницьким комбінатом хлібопродуктів на переробку гречки на
умовах давальницької сировини, а 01.12.1996р. позивач уклав
договір з Вапнярським комбінатом хлібопродуктів на переробку
гороху на умовах давальницької сировини.
-Позивач на виконання контракту відвантажив ЗАТ “Е” (Росія)
продукцію частково.
Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди визначені
ст. 440 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що діяла на час
виникнення спірних правовідносин, згідно якої шкода, заподіяна
особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна
організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду,
у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених
законодавством. Той, хто заподіяв шкоду звільняється від її
відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
Відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями державних
і громадських організацій, а також службових осіб визначена ст.
442 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно якої шкода, заподіяна
громадянинові незаконними діями державних і громадських
організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових
обов'язків у галузі адміністративного управління,
відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 цього
Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
), якщо інше не передбачено законом. За
шкоду, заподіяну такими діями організаціям, відповідальність
настає в порядку, встановленому законом.
Обов'язки і відповідальність посадових осіб органів державної
податкової служби встановлені ст. 13 Закону України “Про
державну податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
, згідно якої за
невиконання або неналежне виконання посадовими особами органів
державної податкової служби своїх обов'язків вони притягаються
до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та
матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством.
Збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб органів
державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок
коштів державного бюджету.
Підставою позадоговірної відповідальності є склад
правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка,
причинний зв’язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.
Отже, для покладення відповідальності на заподіювача шкоди -
відповідача необхідно було встановити обставини щодо наявності у
сукупності чотирьох умов, а саме: наявність шкоди у позивача та
?? розмір; які порушення чинного законодавства було здійснено
відповідачем, що призвели до заподіяння шкоди позивачу;
причинний зв’язок між протиправною поведінкою відповідача та
шкодою, оскільки відшкодуванню підлягає тільки шкода, яка є
об’єктивним наслідком протиправної поведінки, вини в нанесенні
шкоди. Проте, господарським судом попередніх інстанцій у
встановленому законом порядку на підставі відповідних доказів не
було встановлено вищезгадані обставини, що є порушенням
вищезгаданих норм матеріального права та ст.ст. 32, 34, 36, 38,
43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом
та апеляційним господарським судом порушено вищезгадані норми
матеріального та процесуального права, то постановлені
зазначеними судовими інстанціями у даній справі рішення
підлягають скасуванню.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції встановлені ст. 111-
7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено, що переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що попередніми судовими інстанціями не було
досліджено доказів, на підставі яких встановлено відповідні
обставини, оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні, та
не встановлено обставини справи, які мають значення для
правильного вирішення даного господарського спору, а касаційній
інстанції таке право не надано, то справа підлягає направленню
на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11,
111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Відділення державного казначейства у
Нахімовському районі м. Севастополя задовольнити.
Рішення Господарського суду м. Севастополя від 26.12.2002р. та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
31.01.2003 р. у справі № 20-6/784-7/555 скасувати, а справу
передати на новий розгляд до Господарського суду м. Севастополя.