ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2004 Справа N 167/20-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу
“ДН” на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 19.02.2004 р. у справі за позовом ТОВ “І” до
Сільськогосподарського виробничого кооперативу “ДН”
про стягнення сум
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши
матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
У С Т А Н О В И В:
У жовтні 2003р. ТОВ “І” пред’явило в господарському суді позов
до Сільськогосподарського виробничого кооперативу “ДН” (далі –
СВК “ДН”) про стягнення 103041,27 грн., в т.ч. 68694,18 грн.
основного боргу та 34347,09 грн. штрафу, відповідно до договору
купівлі-продажу ТМЦ № ЯП-046 від 29.04.2003р.
Рішенням господарського суду Київської області від 10.11.2003 р.
(суддя Мамонтова О.М.), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 19.02.2004 р., позовні
вимоги були задоволені, з СВК “ДН” стягнуто 68694,18 грн.
основного боргу та 34347,09 грн. штрафу.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову
Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2004 р. та
рішення господарського суду Київської області від 10.11.2003 р.
і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції,
посилаючись на порушення судом норм матеріального та
процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(діяв на час
виникнення спірних правовідносин) зобов’язання повинні
виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до
вказівок закону, акта планування, договору, а при відсутності
таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Як встановлено судом, між ТОВ “І” (продавець) та СВК “ДН”
(покупець) за № ЯП-046 від 29.04.2003р. було укладено договір
купівлі-продажу за умовами якого, позивач зобов’язався передати
у власність відповідачу товар, відповідач прийняти і оплатити
його на умовах і в строк, визначених договором.
Пунктом 4 наведеного договору сторони визначили, що розрахунок
за поставлену партію товару здійснюється відповідачем шляхом
перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача
до 01.10.2003 р.
На виконання умов договору від 29.04.2003 р. та додаткової угоди
до нього від 29.04.2003р. ТОВ “І” передало СВК “ДН”
товарно-матеріальні цінності на суму 68694,18 грн., в т. ч. ПДВ,
що не заперечувалось і відповідачем.
Проте відповідач, у порушення узятого зобов’язання, не
розрахувався за отриманий товар.
Платіжними дорученнями, на які відповідач посилався, як на доказ
розрахування з позивачем, за яким платником зазначено Філія ФРЦ
“Аграрник”, судом на виконання положень ст.ст. 32, 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, дана відповідна оцінка і не покладено в
основу рішення.
Отже, суд мав підстави для стягнення основної суми боргу, а
також передбаченого договором штрафу, який складає 34347,09 грн.
Рішення господарського суду відповідає матеріалам справи і
вимогам закону.
Підставно з таким вирішенням спору погодився і суд апеляційної
інстанції.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків про
неправильне застосування судом норм матеріального та
процесуального права, яке привело чи могло привести до
неправильного вирішення спору, а посилання в касаційній скарзі і
на недоведеність обставин справи, як і перевірку та переоцінку
доказів, то виходячи з припису ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, це виходить за межі
перегляду справи в касаційному порядку.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу
“ДН” залишити без задоволення, а постанову Київського
апеляційного господарського суду від 19.02.2004 р. без змін.