14/7 Про визнання недійсною угоди купівлі- продажу об’єктів будівельної бази, - Текст документа

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.11.2003 позовні вимоги ДПІ в м. Алушта до Спільного українсько-російського підприємства “АК” (далі за текстом – підприємство) про стягнення 624, 25 грн. задоволено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.02.2004 рішення господарського суду залишено без змін. Постанова обґрунтована тим, що:

- штрафні санкції, згідно податкового повідомлення-рішення № 0000712303/672 від 14.06.2003, підприємством добровільно не сплачені;

- доводи підприємства про порушення норм процесуального права судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження. Більше того, апеляційна інстанція прийшла до висновків, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував норми матеріального права; висновки викладені в рішенні господарського суду відповідають обставинам справи, в зв’язку з чим підстав для скасування рішення немає; апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись з рішенням та постановою господарських судів, підприємство звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 03.11.2003 та постанову суду від 03.02.2004 і прийняти нове рішення, яким відмовити ДПІ в позовних вимогах у повному обсязі. Свої вимоги підприємство обґрунтовує порушенням судами норм процесуального та матеріального права у зв’язку з тим, що СП “АК” не одержувало ухвалу суду про призначення справи до розгляду у суді першої інстанції. Дана обставина позбавила його права надавати докази, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань і доказів інших учасників судового засідання.

Більше того, СП “АК” не одержало копії рішення ДПІ від 14.06.2003 про застосування штрафних санкцій, що є предметом розгляду. Ненаправлення копії рішення позбавило підприємства можливості оскарження його в установленому законом порядку.

Апеляційною інстанцією не врахована постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2003 у справі № 2- 13/15269-2003, якою були визначені обставини, що є предметом розгляду по даній справі.

Пунктом 13 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби (z0268-01) , затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001 № 110 та зареєстрованої в МЮ України 23.03.2001 за № 268/5459, передбачено, що застосування та стягнення фінансових санкцій за результатами перевірки можливе лише за рішенням керівника (заступника) органу податкової служби. Із матеріалів справи не вбачається прийняття такого рішення.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України,

В С Т А Н О В И Л А :

З матеріалів справи та встановлених обставин, в процесі перевірки підприємства були виявлені порушення Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (265/95-ВР) , які зафіксовані ДПІ актом № 000363/210 від 23.05.2003.

За виявлені порушення на підставі п. 1 ст. 17 вищеназваного закону і у відповідності з п. 8 ст. 11 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” (509-12) до підприємства застосовані штрафні санкції у розмірі 624, 85 грн.

Як передбачає п. 2.6 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платниками податків (z0567-01) , затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 № 253 і зареєстрованого в МЮ України 06.07.2001 № 567/5758, з наступними змінами та доповненнями, податкове повідомлення-рішення – це рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо обов’язку платника податків сплатити застосованих штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового та іншого законодавства, що приймається за результатами перевірки платника податків.

Таке поняття податкового повідомлення-рішення міститься і в п. 2.5 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби (z0268-01) , затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001 № 110 і зареєстрована в МЮ України 23.03.2001 за № 268/5459 (із змінами та доповненнями).

Направлення податкових повідомлень-рішень платникам податків регулюється Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 № 253 і зареєстрованого в МЮ України 06.07.2001 № 567/5758 (з подальшими змінами та доповненнями).

Наявними документами у справі належним чином підтверджується виконання ДПІ вимог вищеназваного Порядку (z0567-01) щодо направлення підприємству податкового повідомлення-рішення. Підтверджується це і висновками господарських судів.

Ненадання підприємству ДПІ податкового повідомлення-рішення при наступному його зверненні (11.11.2003) не є порушенням норм чинного законодавства, оскільки ДПІ своєчасно і у відповідності до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків (z0567-01) направило повідомлення-рішення підприємству.

Відповідно до ст. 56 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) позивач при поданні позову до господарського суду зобов’язаний надіслати стороні (сторонам) копію позовної заяви та додані до неї документи, якщо цих документів немає у сторўн.

Про виконання вимог ст. 56 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) позивач повинен підтвердити документами – ст. 57 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Своїми дослідженнями апеляційна інстанція підтвердила дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді позову ДПІ.

Стаття 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачає, що в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З врахуванням норми ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , апеляційна інстанція обґрунтовано не прийняла до відома постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2003 у справі № 2-13/15269-2003. Крім цього, даною постановою не досліджувалася обставина обґрунтованості застосування штрафних санкцій по акту № 000363/210 від 23.05.2003. Таким чином, посилання підприємства на ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) є безпідставним.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.02.2004 у справі № 2-13/15271-2003 відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, тому підстав для зміни чи скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, –

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Спільного українсько-російського підприємства “АК” від 25.02.2004 залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.02.2004 у справі № 2-13/15271-2003 – без змін.