ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2004 Справа N 14/1
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого – судді
суддів :
розглянувши у відкритому Дубенської об’єднаної державної
судовому засіданні податкової інспекції
касаційну скаргу
на рішення господарського суду Рівненської
області від 10.03.2004
у справі № 14/1
господарського суду Рівненської області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю
сільськогосподарське підприємство
“А”
до Дубенської об’єднаної державної
податкової інспекції
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень,
за участю представників сторін від:
позивача не з’явились
відповідача
Рішенням господарського суду Рівненської області від
10.03.2004р. у справі № 14/1 позов задоволено частково: визнано
частково недійсними податкове повідомлення-рішення Дубенської
ОДПІ в Рівненській області № 00019823/0 від 15.10.2003р. на суму
1373208грн. донарахованого податку і 411962грн. штрафу та
податкове повідомлення-рішення № 00019923/0 від 15.10.2003р. на
суму 816004грн. зменшеного відшкодування та 244803грн. штрафу; в
решті позову відмовлено в задоволенні.
Дубенська ОДПІ, не погоджуючись з рішенням місцевого
господарського суду, звернулась до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене
рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в
позові, посилаючись на неправильне застосування норм
матеріального права, яке полягає у застосуванні пп. 6.2.2 п. 6.2
ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яка не підлягає застосуванню, і у незастосуванні
пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яка підлягає застосуванню.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача,
перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення у рішенні місцевого господарського суду,
проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга
Дубенської ОДПІ не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем було
проведено позапланову документальну перевірку дотримання вимог
податкового та валютного законодавства ТОВ СП “А” за липень
2003р., за результатами якої складено акт № 57/23-04/30947620
від 14.10.2003р.
На підставі даного акту перевірки Дубенською ОДПІ прийнято
податкове повідомлення-рішення № 00019823/0 від 15.10.2003р.,
яким позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем
податок на додану вартість в розмірі 1851836грн. в тому числі
1424489грн. основного платежу та 427347грн. штрафних
(фінансових) санкцій. Також відповідач прийняв податкове
повідомлення-рішення № 00019923/0 від 15.10.2003р., яким
виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на
додану вартість в розмірі 1067495грн. та зобов’язано позивача
сплатити 260187грн. штрафних санкцій.
В акті перевірки, зокрема, зазначено, що позивач в порушення
пп. 7.4.1 та пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
відніс в липні 2003р. до
складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі
102563грн., які не відносяться до складу валових витрат та не
будуть використані в подальшій господарській діяльності
підприємства. В порушення п. 4.1 ст. 4, п. 6.1 ст. 6, пп. 6.1.1
п. 6.1, пп. 6.2.1 та пп. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не оподатковував за
ставкою 20% послуги надані нерезиденту по переробці
давальницької сировини, які призначені для використання та
споживання на митній території України, в результаті необхідно
нарахувати на обсяг наданих послуг в сумі 11947104грн. податок
на додану вартість в сумі 2389421грн.
Дослідивши матеріали справи, місцевий господарський суд дійшов
висновку щодо правомірності зменшення перевіркою податкового
кредиту на 102563грн., враховуючи наступне.
Як встановлено перевіркою відповідача, завищення податкового
кредиту по податку на додану вартість за липень 2003 року в сумі
102563грн. мало місце внаслідок включення товариством до складу
податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 12542грн.,
оплаченого при придбанні вугілля, та внаслідок включення
товариством до складу податкового кредиту податку на додану
вартість в сумі 90021грн., сплаченого при придбанні
електроенергії.
При цьому договір оренди від 21.11.2002 року, згідно з яким ТОВ
“А” орендувало у ЗАТ “Дубноцукорагро” цілісний майновий комплекс
(цукровий завод), 15.07.2003 року було розірвано. За таких
обставин, суд дійшов висновку, що вищевказані вугілля та
електроенергія не будуть використовуватись у подальшій
господарській діяльності і не призведуть до отримання доходу, а
відтак сплачений при їх придбанні податок на додану вартість в
сумі 102563грн. на підставі пп. 7.4.1 та пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не
підлягає включенню до податкового кредиту.
В акті перевірки серед іншого зазначено, що оскільки ТОВ СП “А”
послуги по переробці цукру-сирцю фактично надані, цукор
перероблено, але вивіз цукру за кордон не відбувся (відсутні
вантажні митні декларації), то дані послуги є наданими на
території України і підлягають оподаткуванню згідно із п. 6.1
ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
за ставкою 20%.
Разом з цим господарським судом встановлено, що ТОВ СП “А”
уклало ряд угод з нерезидентами на переробку цукру-сирцю.
Відповідно до даних угод позивач взяв на себе зобов'язання
прийняти від нерезидентів цукор-сирець та переробити його в
цукор-пісок відповідної якості, зберігати вироблений цукор-пісок
і відправити його вказаним замовником третім особам у
відповідності з умовами договору. Отже, як випливає з
вищенаведеного позивач зобов'язався надати нерезидентам саме
послуги (роботи) по переробці цукру-сирцю в цукор-пісок, і як
слідує з матеріалів справи позивач свої зобов'язання виконав.
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по вищевказаних
угодах, а саме надання послуг по переробці цукру-сирцю
підтверджується і перевіряючим органом в акті перевірки від
14.10.2003р.
В зв’язку з виконанням зобов'язань по угодах, ТОВ СП “А” в
деклараціях з податку на додану вартість за липень 2003 року
задекларований обсяг експортних операцій, що оподатковуються за
нульовою ставкою в сумі 119477104грн., тобто фактично під
приємством підтверджено факт надання послуг по переробці цукру-
сирцю, отриманого від нерезидентів на давальницьких умовах.
Враховуючи вимоги пп. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яким передбачено, що
податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу
робіт (послуг), призначених для використання та споживання за
межами митної території України, позивач правомірно
оподатковував надані ним послуги податком на додану вартість за
нульовою ставкою. В даному випадку слід оподатковувати саме
операції з продажу послуг (робіт), а не операції з продажу
товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за
межі митної території України, як стверджує відповідач.
Підпунктом 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не передбачено, що продаж послуг
(робіт) оподатковується за нульовою ставкою тільки в разі
вивезення товарів за межі митної території України, про що
зазначає відповідач.
За таких обставин, рішення місцевого господарського суду
відповідає вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим
підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду
Рівненської області не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Дубенської об’єднаної державної податкової
інспекції від 14.04.2004 № 2527 залишити без задоволення, а
рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2004 у
справі № 14/1 – без змін.