ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07–28.07.2004 Справа N 13/727
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Товариства з обмеженою
судовому засіданні відповідальністю “В”, м. Київ
касаційну скаргу
на постанову від 12.03.2004
Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 13/727
господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “В”, м. Київ
до Оболонської районної у м. Києві
державної адміністрації
Головного управління контролю за
благоустроєм міста Київської
міської державної адміністрації
про стягнення 391 315,06 грн.
В С Т А Н О В И В:
ТОВ “В” заявлено позов до Оболонської районної державної
адміністрації в м. Києві та Головного управління контролю за
благоустроєм міста Київської міської державної адміністрації про
відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Рішенням господарського суду м. Києва від 15.01.04 позовні
вимоги товариства задоволено.
Рішення суду вмотивовано тим, що в результаті дій Мінської
(Оболонської) районної державної адміністрації м. Києва,
порушено порядок визнання майна безхазяйним, у зв'язку з чим
позивачу заподіяна матеріальна шкода в розмірі 391315,06 грн. та
моральна шкода в сумі 100000 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
12.03.04 рішення місцевого суду скасовано, у задоволенні позову
відмовлено.
Скасовуючи рішення, апеляційна інстанція вказала на
необґрунтованість висновків місцевого суду щодо спричинення
позивачу збитків діями Оболонської райдержадміністрації. Крім
того, місцевий суд не вказав у рішенні як вирішено спір щодо
другого відповідача – Головного управління контролю за
благоустроєм міста Київської міської державної адміністрації.
У касаційній скарзі ТОВ “В” просить скасувати постанову
апеляційної інстанції, рішення місцевого суду від 15.01.04
залишити без змін, посилаючись на те, що листом Голови Мінської
районної державної адміністрації за № 04-ІІ-337 від 27.04.01
доручено Головному управлінню контролю за благоустроєм міста
Київської міської адміністрації провести демонтаж
автозаправочної станції позивача. Отже на виконання саме цього
доручення здійснено демонтаж автозаправочної станції, чим
спричинені підприємству матеріальні та моральні збитки.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що Розпорядженням
представника Президента України у Мінській державній
адміністрації м. Києва від 06.04.94 за № 192 та № 683 від
15.12.04 МПП “В” (правонаступник ТОВ “В”) надано дозвіл
тимчасово встановити блок-пункт заправки пальним за адресою:
проспект Герої Сталінграду, 2.
За вказаною адресою позивачем збудована і прийнята в
експлуатацію автозаправочна станція контейнерного типу.
Порядок роздрібної торгівлі нафтопродуктів регулюється Правилами
роздрібної торгівлі нафтопродуктами, що затверджені Постановою
Кабінету Міністрів України за № 1442 від 20.12.97, зі змінами
від 07.03.98 за № 2800 та від 21.07.99 № 1319 ( 1319-99-п ) (1319-99-п)
.
Згідно вказаних Правил АЗС поділяються на:
- стаціонарні;
- пересувні;
- контейнерні.
Контейнерна АЗС – установка для зберігання та відпуску
нафтопродуктів, яка складається з резервуара і
пальнороздавальної колонки, заблокованих в єдиному контейнері.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.99 за № 1319
( 1319-99-п ) (1319-99-п)
термін використання автозаправочних станцій
встановлено до 1.01.2000 року.
На виконання зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України
Київською міською радою прийнято рішення за № 251/972
( ra0251023-00 ) (ra0251023-00)
від 06.07.2000 “Про припинення в м. Києві робіт
блочних автозаправочних станцій контейнерного типу та приведення
в належний стан благоустрою відповідних територій”.
Вказаним рішенням Київській міській адміністрації доручено вжити
заходів щодо недопущення подальшого функціювання автозаправочних
станцій, які створюють економічну небезпеку і функціювання яких
підлягає припиненню.
Перелік автозаправочних станцій діяльність яких підлягала
припиненню викладено у додатку до рішення Київради від 06.07.00
під номером 63 значиться АЗС ТОВ “В”.
На виконання рішення Київради, Мінською районною адміністрацією
неодноразово пропонувалося ТОВ “В” здійснити демонтаж АЗС, більш
того прокуратурою Мінського району м. Києва ТОВ “В” вручено
припис, за яким вимагалося демонтувати обладнання АЗС, або
вирішити питання про подальше функціювання у відповідності до
вимог закону. Однак, ТОВ “В” ухилилося від виконання пропозицій
Мінської районної державної адміністрації та прокуратури
Мінського району м. Києва.
Як встановлено матеріалами справи, АЗС ТОВ “В” було демонтовано
Головним управлінням контролю за благоустроєм міста Київської
міської державної адміністрації.
ТОВ “В” посилається у касаційній скарзі на те, що АЗС
демонтовано Головним управлінням контролю за благоустроєм міста
на підставі листа Голови Мінської районної державної
адміністрації від 27.04.01 за № 04-ІІ-337.
Повноваження голів місцевих державних адміністрацій визначені
ст. 39 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”
( 586-14 ) (586-14)
.
Згідно ст. 41 Закону ( 586-14 ) (586-14)
, голови місцевих адміністрацій
на виконання своїх функцій видають розпорядження, які можуть
бути оскаржені.
У даному випадку, Головою Мінської державної адміністрації не
видавалося Розпорядження про знесення АЗС “В”, а лист що
адресований структурному підрозділу Київської міської
адмўнўстрацўї є пропозицією про здійснення цим підрозділом своїх
функцій на території Мінського (Оболонського) району.
Розпорядженням Київського міського голови за № 30-МТ від
07.05.02 Головне управління за благоустроєм міста ліквідовано
без правоприємництва.
Матеріалами справи встановлено, що демонтована АЗС повернута
позивачу.
Що стосується посилань скаржника на проект розпорядження
Київської міської державної адміністрації “Про надання дозволу
товариству “В” на проектування та реконструкцію автозаправочної
станції на просп. Героїв Сталінграду, 2 у Мінському районі”, то
ці посилання є неспроможними, оскільки зазначений проект, не є
актом Київської державної адміністрації в розумінні ст. 6 Закону
України “Про місцеві державні адміністрації” ( 586-14 ) (586-14)
.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які
свідчили б про заподіяння шкоди Товариству “В” незаконними діями
Оболонської (Мінської) державної адміністрації в галузі
адміністративного управління
Зважаючи на викладене, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку дану Київським апеляційним господарським судом
обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та
чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної
скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.03.04 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.