ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2004 Справа N 17/647 (13/483)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
відділу державної виконавчої служби Міловського районного
управління юстиції на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 25 березня 2004 року у справі № 17/647
(13/483) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АМ"
до відділу державної виконавчої служби Міловського районного
управління юстиції, відкритого акціонерного товариства "ЛМ" та
державного підприємства "СКЗ" про звільнення майна з-під арешту, -
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2002 року товариство з обмеженою відповідальністю "АМ"
звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до
відділу державної виконавчої служби Міловського районного
управління юстиції, відкритого акціонерного товариства "ЛМ" та
державного підприємства "СКЗ" про виключення з опису та визнання
за позивачем права власності на майно - зерно ячменю та пшениці,
що знаходиться в ангарах державного підприємства "СКЗ",
зобов'язання відділу державної виконавчої служби Міловського
районного управління юстиції повернути майно, яке вивезене за
актами арешту, та припинення виконавчого провадження в частині
накладення арешту та вилучення вказаного майна, посилаючись на
порушення державним виконавцем вимог Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
та Інструкції про проведення виконавчих
дій ( z0865-99 ) (z0865-99)
.
3 грудня 2003 року позивач уточнив свої вимоги і просив визнати за
ним право власності на майно, що знаходилось в ангарах державного
підприємства "СКЗ" та відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним
вилученням майна у розмірі 1151225,33 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Луганської області від 5
грудня 2003 року в позові відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25
березня 2004 року рішення місцевого суду скасовано, а позов
задоволено. Визнано за позивачем право власності на майно, що
знаходилось в ангарах державного підприємства "СКЗ", відповідно до
актів прийому-передачі та накладних. Стягнуто з відділу державної
виконавчої служби Міловського районного управління юстиції збитки
в сумі 1151225,33 грн. та судові витрати.
В касаційній скарзі відділ державної виконавчої служби Міловського
районного управління юстиції просить скасувати постанову
апеляційного суду, а рішення місцевого суду залишити без змін,
посилаючись на порушення судом попередньої інстанції норм
матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване
судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, посилаючись на
відсутність правових підстав для її задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з
наступного.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що на виконанні у
відділі державної виконавчої служби Міловського районного
управління юстиції знаходиться наказ господарського суду
Луганської області від 20 листопада 2000 року № 5/326 про
стягнення з державного підприємства "СКЗ" 232063,77 грн. боргу,
1700 грн. витрат по держмиту та 69 грн. витрат на
інформаційнотехнічне забезпечення судового процесу на користь
відкритого акціонерного товариства "ЛМ".
В ході примусового виконання судового рішення державним виконавцем
31 липня 2002 року складено акт опису та арешту майна - зерна
ячменю і пшениці, що знаходилось в ангарах державного підприємства
"СКЗ" і яке згодом було передано відкритому акціонерному
товариству "ЛМ".
Відмовляючи в позові, місцевий суд виходив з того, що позивачем не
надано доказів права власності на спірне зерно, що було вивезено
державною виконавчою службою і передано на збереження відкритого
акціонерного товариства "ЛМ", паспорт-патент на виробництво та
реалізацію населенню зернових та інших культур позивачу надано не
було, доказів здійснення бухгалтерського обліку зерна після його
передачі позивачем на зберігання не надано, перелік майна
позивачем не вказаний, вимоги нормативно не обґрунтовані, не
вказано, з кого з трьох відповідачів у справі має бути стягнута
шкода і в якій сумі, не обґрунтована сума шкоди.
Не погоджуючись з прийнятим місцевим судом рішенням, суд другої
інстанції дійшов висновку про необхідність його скасування та
задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що матеріали справи
свідчать про те, що позивачем відповідно до договору складського
збереження № 8 від 4 лютого 2002 року передавалось на зберігання
державному підприємству "СКЗ" спірне зерно без переходу права
власності. На час вилучення зерна, згідно актів державного
виконавця, державне підприємство "СКЗ" не мало на балансі власної
пшениці та ячменю. Згідно вказаного договору схову передане зерно
мало як родові, так і індивідуальні ознаки, що підтверджує право
позивача на спірне зерно, вилучене майно знаходилось не у сховищі
державного підприємства "СКЗ", а у виробничому приміщенні -
ангарі, де воно проходило післязбиральну обробку, а тому дії
державного виконавця по виконанню рішення господарського суду
Луганської області від 20 листопада 2001 року у справі № 5/326 про
стягнення з державного підприємства "СКЗ" суми боргу і судових
витрат носять протиправний характер, оскільки здійснені з
порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
та Інструкції про порядок проведення виконавчих дій
( z0865-99 ) (z0865-99)
.
Проте, як з висновком місцевого суду про необґрунтованість
позовних вимог, так і з протилежним висновком суду апеляційної
інстанції про їх правомірність, погодитись не можна, оскільки,
всупереч вимог ст.ст. 84, 105 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, як в рішенні місцевого, так і в
постанові апеляційного господарських судів не зазначено, якими
нормами матеріального права керувались судові інстанції, приймаючи
рішення як про відмову, так і про задоволення позову, конкретно не
зазначено, як вирішено спір щодо кожного з відповідачів, що брали
участь у справі.
До того ж, приймаючи рішення про стягнення з відділу державної
виконавчої служби Міловського районного управління юстиції
1151225,33 грн. та зазначивши, що дії державного виконавця по
виконанню судового рішення у справі № 5/326 є неправомірними,
апеляційний господарський суд не врахував, що в силу ст. 11 Закону
України "Про державну виконавчу службу" ( 202/98-ВР ) (202/98-ВР)
шкода,
заподіяна державним виконавцем під час виконання рішення, підлягає
відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок
держави, та не залучив до участі у справі відповідний
територіальний орган Державного казначейства.
Таке ж порушення допущено і судом першої інстанції.
З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення не
можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у
відповідності до фактичних обставин та наявних матеріалів справи,
норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають
скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене,
встановити фактичні обставини справи, дійсні права та обов'язки
сторін і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти
законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу відділу державної виконавчої служби Міловського
районного управління юстиції задовольнити частково.
Рішення господарського суду Луганської області від 5 грудня 2003
року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
25 березня 2004 року у справі № 17/647 (13/483) скасувати, а
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.