Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого – судді

суддів :

розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у

судовому засіданні Шевченківському районі м. Львова

касаційну скаргу

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.2004

у справі № 5/339-19/37

господарського суду Львівської області

за позовом Приватного підприємства “Фірма “А”

до 1) Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова; 2) Відділення державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 1 288 934, 00 грн.,

за участю представників сторін від:

позивача не з’явились

відповідача 1)не з’явились

2)не з’явились

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.02.2004р. у справі № 5/339-19/37, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.2004р., позов задоволено повністю: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова № 20399/23-416 від 29.08.2003р.; відшкодовано з бюджетного рахунку Відділення державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова на користь ПП “Фірма “А” бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в розмірі1288934грн.; судові витрати, за згодою сторін, покладено на позивача.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Шевченківському районі м. Львова не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що ПП “Фірма А” були подані до податкового органу податкові декларації з податку на додану вартість за липень, серпень та вересень місяці 2003р., у відповідності до яких бюджетне відшкодування становило за липень 2003р. - 550029 грн., за серпень 2003р. – 339317 грн., за вересень 2003р. - 399588 грн. та зазначено обраний спосіб відшкодування у формі перерахування згаданих сум на рахунок платника податку в установі банку.

Згідно п. п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) суми податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли з будь- якого продажу товарів (робіт, послуг), протягом звітного періоду та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації. Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами. Суми, не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю (пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 вищезазначеного Закону (168/97-ВР) ).

Посилання ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на те, що відшкодування на вказану вище суму можливе після отримання результатів зустрічних перевірок щодо підтвердження правомірності виписки податкових накладних по основних постачальниках товарів (робіт, послуг), судами правомірно не прийнято до уваги, оскільки такі доводи суперечать вищенаведеним положенням Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) . Підставою для включення сум податку до податко вого кредиту є наявність податкових накладних, факт отримання яких підтверджується матеріалами справи, а тому позивач мав достатньо підстав для включення до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, відображену в цих накладних.

Місцевим судом обґрунтовано відхилено твердження відповідача-1 про безпідставність включення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 191230,04грн. по податковій накладній ПП “Н”, яка, на думку відповідача-1, не містить дату та номер податкової накладної, оскільки до матеріалів справи долучена податкова накладна від 17.07.2003р. за № Пдн 17/7-2, яка виписана ПП “Н”, і підтверджує правомірність включення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість у вказаній сумі.

Крім того, чинне законодавство України не пов’язує право позивача на отримання з Державного бюджету України коштів у вигляді відшкодування податку на додану вартість із обов'язковою сплатою цього податку позивачем. В п. п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) наводиться загальна норма щодо порядку зарахування податку на додану вартість до Державного бюджету України та використання коштів від надходження цього податку. Згідно Закону України “Про систему оподаткування” (1251-12) податок на додану вартість відноситься до загальнодержавних податків, тому цей податок зара ховується до Державного бюджету України і використовується в першу чергу для проведення відшкодування суб’єктам господарювання - платникам податку на додану вартість, в яких сума податку за звітний період має від’ємне значення.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова від 14.05.2004 № 11450/10-008 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.2004 у справі № 5/339-19/37 – без змін.