ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2004 Справа N 5/2786-12/383
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Костенко Т.Ф.,
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Франківському районі м. Львова
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 11.03.2004 р.
у справі господарського суду Львівської області
за позовом Державного підприємства “Арлет”
до Державної податкової інспекції у
Франківському районі м. Львова
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
за участю представників сторін:
- позивача: Гордієнко О.Ю. – дов. від 06.07.2004 р. № 18/02,
- відповідача: не з’явились;
В порядку ст. 77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оголошено перерву до
07.07.2004 р.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від 02.12.2003
р. у справі № 5/2786-12/383 позовні вимоги Державного
підприємства “Арлет” до Державної податкової інспекції у
Франківському районі м. Львова задоволено частково. Визнано
недійсними податкові повідомлення-рішення: № 13364/10/23-2 від
08.08.2003 р., № 13360/10/23-2 від 08.08.2003 р.,
№ 13363/10/23-2 від 08.08.2003 р., № 13362/10/23-2 від
08.08.2003 р., № 13361/10/23-2 від 08.08.2003 р. В позові про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
№ 13358/10/23-6/04955090 від 08.08.2003 р. відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
11.03.2004 р. у даній справі рішення господарського суду
Львівської області від 02.12.2003 р. залишено без змін.
Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова
звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати
та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних
вимог. В обґрунтування посилається на неправильне застосування
норм матеріального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оскаржуваного судового акту, вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За результатами комплексної документальної перевірки Державного
підприємства “Арлет” з питань дотримання вимог податкового та
валютного законодавства за період з 01.01.2000 р. по 01.04.2003
р. ДПІ у Франківському районі м. Львова складено акт за
№ 147/23-2/04955090 від 05.08.2003 р.
В р. 2 акту перевірки вказано про встановлення розходження між
даними обліку реалізованого товару, що відображено в
оборотно-сальдових відомостях та даними реєстрів, згідно яких
товар надсилався покупцям, тобто до обсягів реалізації
підприємства не включено в 2002 р. суму 202850 грн. На підставі
рішення № 12004/10/23-2 від 17.07.2003 р. про застосування
непрямих методів перевіркою визначено суму податкового
зобов’язання ДП “Арлет” за непрямим методом.
В р. 3.1 акту зафіксовано збільшення скоригованого валового
доходу позивача на загальну суму 169034 грн. внаслідок порушень
відображених у р. 2.
В р. 3.2 акту зазначено, що в порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
позивачем безпідставно збільшено валові витрати на
суму 11067,00 грн., в т.ч. за 2001 р. – на 5560,00 грн., за 2002
р. – 5507,00 грн. А саме, не включив до валових витрат 11067,00
грн. вартості телефонних розмов по мобільних телефонах.
На підставі вищезазначеного акту перевірки ДПІ у Франківському
районі м. Львова прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 13364/10/23-2 від 08.08.2003 р., яким визначено податкове
зобов’язання по податку на додану вартість за методом
економічного аналізу, що базується на взаємозв’язку і
взаємозалежності різних економічних показників, що
характеризують господарську діяльність платника податків і
застосовуються для оцінки елементів податкової бази в сумі
50722,00 грн., із них, основний платіж – 33815,00 грн. та
штрафні (фінансові) санкції – 16907,00 грн.;
- № 13360/10/23-2 від 08.08.2003 р., яким визначено суму
податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі
2898,00 грн., в т.ч. основний платіж – 1932,00 грн. та штрафні
(фінансові) санкції – 966,00 грн.;
- № 13363/10/23-2 від 08.08.2003 р., яким визначено суму
податкового зобов’язання по податку на прибуток за методом
економічного аналізу, що базується на взаємозв’язку і
взаємозалежності різних економічних показників, які
характеризують господарську діяльність платника податків і
застосовуються для оцінки елементів податкової бази в сумі
67466,00 грн., із них, основний платіж – 50711,00 грн., штрафні
(фінансові) санкції – 16755,00 грн.;
- № 13362/10/23-2 від 08.08.2003 р., яким визначено суму
податкового зобов’язання по податку на прибуток в розмірі
4883,00 грн., із них основний платіж – 3319,00 грн., штрафні
(фінансові) санкції – 164,00 грн.;
- № 13361/10/23-2 від 08.08.2003 р., яким визначено суму
податкового зобов’язання частин прибутку (доходу) державних
підприємств, що вилучається до бюджету в розмірі 2016300 грн.,
із них основний платіж – 18330,00 грн., штрафні (фінансові)
санкції – 1833,00 грн.;
- № 13358/10/23-6/0495590 від 08.08.2003 р., яким визначено суми
штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм з регулювання
обігу готівки в розмірі 1000,00 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП “Арлет” укладено
угоду від 30.10.1997 р. про спільну діяльність без створення
юридичної особи з ТОВ “Кумфуг”, яку взято на податковий облік
відповідачем. Відповідно до умов даної угоди всі необхідні для
спільної діяльності угоди укладало ДП “Арлет” як юридична особа,
уповноважена договором. Наявними у справі документами та
довідками від одержувачів товарів підтверджено факт
відвантаження та отримання товарів від спільної діяльності між
позивачем і ТОВ “Кумгуф”.
Договори доручення з комерційною фірмою “Ювелірторг”, з ТОВ
“Янтар”, з ПП Антлик Т.А., з ПВКП “Дім”, з ПП Трошенок м. В., з
ПП Маковійчук В.М. укладені ДП “Арлет” на підставі договору про
спільну діяльність і відповідають його умова, згідно яких на
позивача покладено обов’язок ведення обліку результатів спільної
діяльності та представлення інтересів учасників у всіх спільних
правовўдносинах з юридичними та фізичними особами.
Відповідно до п. п 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
за непрямим методом
податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника
податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають
з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів
податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового
зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового
платежу) відповідно до закону.
Якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність
окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися
виключно для визначення об'єкта оподаткування або його
елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник
податків подає інші документи обліку або інші підтвердження,
достатні для визначення показників відсутніх документів обліку,
непрямі методи не застосовуються.
При цьому, п.п. 4.3.4 п. 4.3 п. 4 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено,
що застосування непрямого методу для визначення податкових
зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим
пунктом, не дозволяється.
Таким чином, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено,
що позивачем всі первинні документи з даного питання було
представлено для перевірки і безпідставно не були взяті
відповідачем до уваги (копії документів як підтвердження
отримувачів ювелірних виробів додано до матеріалів справи), а
тому колегія суддів погоджується з висновком судів про
безпідставне застосування непрямих методів згідно з ч. 2
п.п. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Що стосується твердження ДПІ про безпідставне збільшено валових
витрат на суму 11067,00 грн. у зв’язку з відсутністю
розшифрувань здійснених розмов, які б підтверджували їх
виробничу необхідність, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва
та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат
платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,
послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником
податку для їх подальшого використання у власній господарській
діяльності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП “Арлет” як
підтвердження необхідності використання мобільного зв’язку
представлено договори оренди від 01.07.2000 р. № 295/22, від
01.06.2001 р. № 424 про підтвердження зміни місця його
розташування з.06.2001 р., акт здачі-приймання робіт по
підключенню ТОВ “Телком” від 03.09.2001 р., договір про надання
послуг по організації оперативного зв’язку між позивачем і
банком з метою передачі захищених електронних образів платіжних
документів по безготівкових платежах, для чого використовувався
єдиний телефон, встановлений ТОВ “Телком”,, часи використання
телефону загальних мереж зв’язку для зв’язку з банком за
системою клієнт-банк, договір від 21.04.2000 р. № 1.241821,
договір від 20.04.2001 р. № б/н про надання послуг мобільного
зв’язку по двох мобільних телефонах у 2000 р. і трьох мобільних
телефонах у 2001 – 2002 р., рахунки за послуги мобільного
зв’язку за 2000-2002 р. з розшифровкою вартості вхідних,
вихідних дзвінків, а також розпорядження про підстави придбання
та порядок використання мобільних телефонів працівниками
позивача.
Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не належать до
складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені
відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами,
обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами
ведення податкового обліку.
Таким чином, оскільки ДП “Арлет” представлено всі первинні
бухгалтерські документи на сплату послуг телефонного зв’язку,
надання ж розшифрування телефонних розмов є окремою платною
послугою оператора мобільного зв’язку, а чинним законодавством
не надано повноважень перевіряючому органу вимагати у платника
податків укладення угод на отримання додаткових послуг, тому
висновок суду про відсутність порушень позивачем п. п 5.3.1,
п. п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
є законним та
обґрунтованим.
У зв’язку з викладеним, зважаючи на встановлений процесуальним
законодавством обсяг повноважень касаційної інстанції колегія
суддів вважає, що постанова Львівського апеляційного
господарського суду у справі прийнята у відповідності з нормами
матеріального та процесуального права, а тому підстав для її
зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, ст. 111-9, ст. 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському
районі м. Львова залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
11.03.2004р. у справі № 5/2786-12/383 залишити без змін.