ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2004 Справа N 5/1228-25/141
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Костенко Т.Ф.,
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Залізничному районі м. Львова
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 03.03.2004 р.
у справі господарського суду Львівської області
за позовом приватного підприємства
“Спецелектропостач”
до Державної податкової інспекції у
Залізничному районі м. Львова
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення,
за участю представників сторін:
- позивача: не з’явились;
- відповідача: Пилип’як П. В. – дов. від 24.06.2004 р.
№ 14684/10-0,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від 18.07.2003
р. у справі № 5/1228-25/141 позов приватного підприємства
“Спецелектропостач” (далі ПП “Спецелектропостач”) до Державної
податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від
27.02.2003 р. № 0000592320/0/4324 задоволено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
03.03.2004 р. у даній справі рішення господарського суду
Львівської області залишено без змін.
Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова
звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати
та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних
вимог. В обґрунтування посилається на порушення судами норм
матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оскаржуваного судового акту, вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі акту від
27.02.2003 р. № 086/23-2-212/31896326, складеного за
результатами позапланової документальної перевірки дотримання
вимог податкового та валютного законодавства ПП
“Спецелектропостач” в період з 01.07.2002 р. по 01.10.2002 р.,
Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова
прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.02.2003 р.
№ 0000592320/0/4324, яким визначено суму податкового
зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 295437 грн.
та штрафних (фінансових) санкцій на суму 147718,50 грн.,
нарахованих на підставі п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Підставою для прийняття оскаржуваного податкового
повідомлення-рішення стали дані п. 2.1 Акту перевірки, в якому
зазначено, що при перевірці використано метод розрахунку
грошових надходжень, який базується на визначенні показника
доходів, одержаних платником від провадження господарської
діяльності для розрахунку якого використано інформацію про
надходження та використання коштів на банківських рахунках
платника податків, яка підтверджується банківськими документами
та інша інформація (документи), що підтверджує одержання та
використання платником податків.
Згідно наданих банком ЛФ “Кредит банк” виписок по рахунках
позивача встановлено перерахування підприємством коштів за товар
(роботу, послуги), вартість яких не підтверджена накладними,
договорами, податковими накладними на суму 1477185 грн. У
зв’язку з чим відповідач дійшов висновку про зайве включення
позивачем до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 295437 грн.
вартості товарів (робіт, послуг), яка не підтверджена
податковими накладними. Такий висновок ДПІ зроблено на підставі
руху коштів на рахунках підприємства, копій декларацій по ПДВ та
податку на прибуток, при цьому останні використано вибірковим
методом.
П. п. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
встановлено, що якщо контролюючий
орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання
платника податків згідно з підпунктом “а” підпункту 4.2.2 статті
4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
у зв'язку з невстановленням
фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених
підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням
платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей,
передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити
суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником
податків податкового обліку або відсутністю визначених
законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань
платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей
метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію
було подано, але під час документальної перевірки, що
проводиться контролюючим органом, платник податків не
підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними
документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.
Однак, в п. п 19.3.6 ст. 19 вказаного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
зазначено, що до 1.01.2005 року діє правило, за яким якщо
платник податків відмовляється узгодити податкове зобов'язання,
нараховане податковим органом з використанням непрямого методу,
податковий орган зобов'язаний звернутися до суду з позовом про
визнання такої суми податкового зобов'язання. При цьому
обов'язок доведення того, що таке нарахування було зроблено
належним чином, покладається на податковий орган.
Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які
б свідчили про належність такого нарахування, рішення керівника
податкового органу про застосування непрямих методів визначення
сум податкових зобов’язань відповідачем представлено не було.
Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного
періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих)
платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням
товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу
валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
В той же час, в п.п. 7..4.5 даного пункту зазначено, що не
дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат
по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи
митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом
прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який
засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт
(послуг).
Тобто, підставою для віднесення відповідних сум з податку на
додану вартість до податкового кредиту є податкова накладна.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП
“Спецелектропостач” надано податкові накладні з податку на
додану вартість, товарні накладні, довіреності на отримання
товарно-матеріальних цінностей, книгу обліку продажу товарів
(робіт, послуг). Згідно наданих податкових накладних загальна
сума податку на додану вартість за перевіряювані періоди складає
295436,94 грн., що дорівнює розміру платежу податкового
зобов’язання щодо податку на додану вартість, визначену ДПІ у
Залізничному районі м. Львова непрямими методами.
Таким чином, оскільки судами встановлено, що в матеріалах справи
відсутні докази, які б свідчили про належність нарахування
податкового зобов’язання за непрямими методами, рішення
керівника податкового органу про застосування непрямих методів
визначення сум податкових зобов’язань відповідачем представлено
не було, а також за умови надання ПП “Спецелектропостач” всіх
податкових накладних та первинних документів, то колегія суддів
погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про
необґрунтованість визначення ДПІ у Залізничному районі м. Львова
податкового зобов’язання за непрямими методами, у зв’язку з чим
податкове повідомлення-рішення визнано недійсним.
У зв’язку з викладеним, зважаючи на встановлений процесуальним
законодавством обсяг повноважень касаційної інстанції колегія
суддів вважає, що постанова Львівського апеляційного
господарського суду прийнята у відповідності з нормами
матеріального та процесуального права, а тому підстав для її
зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, ст. 111-9, ст. 111-10,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному
районі м. Львова залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
03.03.2004р. у справі № 5/1228-25/141 залишити без змін.