ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2004 Справа N 2-13/16310
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів,
За участю представників позивача - присутній,
відповідача - не з'явились,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Н-ська
касаційну скаргу Ч-ського міськрайонного центру
зайнятості
на постанову Я-ського апеляційного господарського
суду від 27.12.2004 року
у справі № Х1
за позовом Ч-ського міськрайонного центру
зайнятості
до ТОВ "ХХХ"
про стягнення 5992 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Р-ської обл. від 27.11.2003 року у
справі № Х1 (суддя А.А.А.) в задоволенні позовних вимог Ч-ського
міськрайонного центру зайнятості до ТОВ "ХХХ" про стягнення
заборгованості по сплаті страхових внесків на суму 5992 грн.,
відмовлено.
Постановою Я-ського апеляційного господарського суду від 27.12.
2004 року (судді: Б.Б.Б., В.В.В., Г.Г.Г.) рішення господарського
суду Р-ської обл. від 27.11.2003 року залишене без змін.
Ч-ський міськрайонний центр зайнятості у поданій касаційній скарзі
просить рішення господарського суду Р-ської обл. від 27.11.2003
року та постанову Я-ського апеляційного господарського суду від
27.12.2004 року скасувати, позов задовольнити. В обґрунтування
своїх вимог скаржник посилається на те, що судами першої та
апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального
права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Колегія суддів, вислухавши пояснення представника позивача,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами
України.
Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетом та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
є спеціальним законом з питань оподаткування, який
установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних
осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і
зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове
державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та
штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків
контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері
зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження
дій органів стягнення.
Відповідно до п. 2.1 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, органи фондів
загальнообов'язкового державного соціального страхування є
контролюючими органами - стосовно внесків на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування, у межах компетенції цих органів,
встановленої законом.
Пунктом 2.2.1 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено компетенцію
контролюючих органів, згідно якої, контролюючі органи мають право
здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти
нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів
(обов'язкових платежів), які віднесені до їх компетенції цим
пунктом.
Згідно п.2.3.1. Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, органами, уповноваженими
здійснювати заходи з погашення податкового боргу (далі - органи
стягнення), є виключно податкові органи, а також державні
виконавці у межах їх компетенції.
Виходячи з викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій
правомірно прийшли до висновку, про те, що відповідно до чинного
законодавства, Ч-ський міськрайонний центр зайнятості не є органом
стягнення, а отже не має повноважень звертатися до господарського
суду з позовом про стягнення заборгованості по внескам на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на
випадок безробіття.
Доводи оскаржувача стосовно того, що податковий борг відповідача
виник до прийняття Закону України "Про внесення змін в Закон
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетом та державними цільовими фондами" ( 550-15 ) (550-15)
від
20.02.2003 року, не приймаються судом до уваги, оскільки позов
Ч-ським міськрайонним центром зайнятості подано 03.11.2003 року,
тобто після внесення відповідних змін до зазначеного Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
, а отже, за відсутності відповідної компетенції.
Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про
відмову у задоволенні заявлених позовних вимог є правомірним,
обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій
встановлені шляхом повного, всебічного та об'єктивного розгляду
справи і відповідають доказам, які містяться в матеріалах справи.
Крім того, згідно вимог ч.ч.1, 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті
рішення господарського суду Р-ської обл. від 27.11.2003 року та
постанови Я-ського апеляційного господарського суду від 27.12.2004
року у справі № Х1 судами правильно застосовані норми
матеріального права, в зв'язку з чим, підстави для зміни або
скасування вказаних судових актів відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Ч-ського міськрайонного центру зайнятості
залишити без задоволення, постанову Я-ського апеляційного
господарського суду від 27.12.2004 року у справі № Х1 залишити без
змін.